Постанова 4851 № 440/17641/23

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2024 р. Справа № 440/17641/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2024, по справі № 440/17641/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила суд: - визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області в частині відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а саме: позбавлення права на страхові виплати: одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, що вказана в листі від 12.07.2023 №1600-0209-8/52641; - визнати протиправними дії Пенсійного фонду України в частині зобов`язання про необхідність встановити факт належності ОСОБА_1 до членів сім`ї ОСОБА_2 в судовому порядку з метою вирішення питання про призначення страхових виплат у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , що міститься в листі від 03.10.2023 №36786-4-121/Г03/8-2800/23; - визнати протиправною бездіяльність ГУПФ України в Полтавській області в частині ненадання позивачу рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні; - визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає в не зобов`язанні ГУПФ України в Полтавській області розглянути по суті заяву позивача про призначення страхових виплат та винесення відповідного рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні; - зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути питання щодо призначення та виплати на користь ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , а саме: одноразової допомоги сім`ї загиблого, одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) та щомісячної страхової виплати, на яку мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання грошової допомоги відповідно до частини сьомої статті 36, статті 41, статті 42 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в редакції, що діяла станом на день смерті ОСОБА_2 (27.06.2022), з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення у формі постанови з урахуванням висновків суду, наведених в судовому рішенні. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.03.2023 №4820 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює ста розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити й виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює ста розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не погоджуючись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправомірного висновку, просило його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначав про не врахування судом першої інстанції, що визначальним для підтвердження права на отримання страхової виплати є встановлення факту сімейних відносин. Вказував, що документально підтверджено лише спільне проживання позивачки та потерпілого від нещасного випадку, натомість відсутнє підтвердження інших складових, які характеризують сім`ю, а саме наявність спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Відтак зауважував, що встановлені судом обставини, що потерпілий на дату смерті не був одружений, не мав дітей та проживав спільно зі своєю матір`ю (позивачем) не дають обґрунтованих підстав відносити її до членів сім`ї потерпілого та відповідно до кола осіб, які мають право на отримання страхової виплати, передбаченої ч. 6 ст. 42 Закону №1105-ХІV (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату). На підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 17.03.2023 звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника, вид страхової виплати: одноразова допомога сім`ї загиблого; одноразова страхова виплата кожній особі; щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.03.2023 №4820 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат. 12.07.2023 листом ГУПФ України в Полтавській області позивачу роз`яснено, що вона не має права на отримання страхових виплат, оскільки на момент настання страхового випадку не відносилась до непрацездатних осіб, оскільки перебувала у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, а також не перебувала на утриманні сина ОСОБА_2 03.10.2023 листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України на звернення позивача від 13.09.2023 повідомлено про необхідність встановлення факту належності до членів сім`ї потерпілого ОСОБА_2 у судовому порядку. Не погодившись з наведеною позицією пенсійних органів, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 , що є підставою для отримання одноразової грошової допомоги. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в даному випадку апеляційному перегляду підлягає рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я урегульовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105-XIV). Законом України від 21.09.2022 №2620-IX "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"" Закон №1105-XIV викладено у новій редакції, що набрала чинності з 01.01.2023. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №1105-XIV, загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №1105-XIV страхові випадки за соціальним страхуванням від нещасного випадку - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок, що стався, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці; за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат. Пунктом 14 вказаної норми передбачено, що суб`єктами соціального страхування є застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Виходячи з пункту 1 частини 1 статті 35 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Частиною сьомою статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) передбачено, що страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Разом з тим, згідно ч. 6 ст. 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) визначено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Частиною 1 статті 37 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) передбачено, що для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа. Відповідно до частини другої цієї статті територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Частинами першою, другою статті 38 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів. Статтею 39 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) передбачено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку. Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом. Частиною першою статті 10 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023), визначено, що спори, що виникають із правовідносин, передбачених цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 21). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 20 зі звороту). Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є наслідком нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом від 30.09.2022 спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 27.06.2022 о 15:52 в ТОВ "Комфі трейд", за змістом якого нещасний випадок з продавцем непродовольчих товарів ОСОБА_2 стався під час виконання загиблим трудових обов`язків згідно з внутрішнім трудовим розпорядком внаслідок ракетного удару, нанесеного військовими підрозділами російської федерації по ТЦ "Амстор", тобто пов`язаний з виробництвом (а.с. 31-39). Відповідач, обґрунтовуючи висновки щодо наявності підстав для відмови позивачці у виплаті одноразової допомоги сім`ї загиблого, зазначав, що визначальним для підтвердження права на отримання страхової виплати є встановлення факту сімейних відносин, а також вказував на необхідність встановлення у судовому порядку факту належності позивачки до сім`ї потерпілого ОСОБА_2 . Отже, спірним у межах розгляду даної справи є питання призначення позивачці ОСОБА_1 , як члену сім`ї ОСОБА_2 , одноразової допомоги у сумі, що дорівнює ста розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб у зв`язку із загибеллю на виробництві її сина. Згідно з п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Відповідно до ч. 4 вказаної норми сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Разом з тим, на підтвердження факту проживання з сином позивачкою надано довідку ТОВ "Житлорембудсервіс" від 29.08.2022 №105, якою підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно проживала з сином ОСОБА_2 з 1994 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 40 зі звороту). Крім того, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 на момент загибелі не був одруженим та дітей не мав. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням того, що ОСОБА_2 на дату смерті не був одружений, не мав дітей, проживав спільно зі своєю матір`ю, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на дату смерті сина була членом його сім`ї, а тому має право на одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Стосовно доводів апелянта щодо необхідності встановлення факту сімейних відносин, що є визначальним для підтвердження права на отримання страхової виплати, колегія суддів зазначає наступне. У пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та інше. Таким чином, враховуючи вищезазначене положення, колегія суддів наголошує, що з метою підтвердження позивачем його належності членів сім`ї померлого працівника, як умови для отримання страхової виплати, є доведення ним: факту проживання з померлим; наявності у такої особи спільного побуту та взаємних прав і обов`язків з померлим, що включає в себе спільні витрати на купівлю майна, ремонт та утримання житла тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи є достатнім підтвердженням наявності у позивача спільного побуту та взаємних прав та обов`язків з її померлим сином, що з урахуванням положень СК України свідчить про проживання їх однією родиною і наявністю у позивача статусу члена сім`ї померлого ОСОБА_2 . З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі № 440/17641/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов