Постанова Київський апеляційний суд № 760/14028/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2024 року м. Київ Справа №760/14028/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/6447/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Українця В.В. 24 листопада 2023 року в м. Києві, у справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В У червні 2023 року Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просила стягнути з відповідача майнову шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення працівника в розмірі 105185,82 грн. Свої вимоги мотивувала тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким: - визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 358-к від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 »; - поновлено ОСОБА_2 в Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області з 12 березня 2021 року; - стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105185, 82 грн. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року Державною службою України з безпеки на транспорті здійснено ОСОБА_2 виплату коштів в розмірі 105185,82 грн. Зі змісту наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 358-к від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 » вбачається, що вказане рішення було прийнято та реалізовано ОСОБА_1 як керівником суб`єкта призначення. Зазначений наказ рішенням суду був визнаний протиправним та скасований, що й слугувало підставою для поновлення ОСОБА_2 на посаді та виплати розміру вимушеного прогулу. А тому позивач має право в порядку регресу на відшкодування за рахунок відповідача вказаної суми грошових коштів. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року позов Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної служби України з безпеки на транспорті матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення працівника у розмірі 105185,82 грн та судовий збір у сумі 2684,00 грн. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач я к службова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який у подальшому було визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, факт незаконного звільнення працівника встановлений судом та свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, ним подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на незаконність, необґрунтованість рішення. Вказує, що Укртрансбезпека не є органом який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, не є суб`єктом призначення по відношенню до відповідача, а тому позивача не наділено правом звернення до суду з позовом про відшкодування збитків в порядку регресу. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі, яка не підсудна цивільному суду, так як не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, згідно якого даний спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам і доказам сторони відповідача. Зокрема, судом невірно застосовано інститут преюдиції, оскільки у справі №620/3957/21 не розглядались вимоги про визнання протиправними дій або бездіяльності ОСОБА_1 . А тому висновок суду першої інстанції про наявність вини відповідача у шкоді заподіяній позивачу вважає безпідставним. Крім того вказує, що інші державні службовці підприємства, у разі виникнення сумніву щодо законності виданого керівником наказу, повинені були вимагати його письмового підтвердження, і лише після цього були зобов'язані виконати такий наказ, повідомивши про це керівника вищого рівня або орган вищого рівня. Таких дій вчинено не було, а отже відповідальність за видання наказу про звільнення не може бути покладена виключно на відповідача. Також звертає увагу, що позовні вимоги до відповідача було заявлено за шкоду, яка спричинена виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тобто не за сам факт видання ним наказу про звільнення, а за триваюче порушення з боку державного органу який поновив звільненого працівника тільки після рішення суду, хоча міг поновити його раніше і таким чином врегулювати спір з працівником в позасудовому порядку. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивачем був поданий відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому наголошується на безпідставності його доводів. Представник позивача вказує, що органи виконавчої влади, в тому числі Укртрансбезпека наділені правом на звернення з вимогами про відшкодування шкоди, завданої посадовими особами у регресному порядку. Відносно тверджень відповідача про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства вказує, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, коли спір виник між учасниками публічно-правових відносин, а в цій справі відповідач не є суб`єктом владних повноважень. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. В апеляційні скарзі відповідач вказує на питання відсутності у позивача цивільної дієздатності на пред`явлення вказаного позову. Позивач вказує на те, що Положенням про Укртрансбезпеку позивача наділено вичерпним переліком прав, які є необхідними для виконання покладених на нього завдань, проте чинним законодавством України позивача не наділено правом звернення до суду з позовом про відшкодування в порядку регресу збитків, спричинених державі. Зазначене свідчить про відсутність у позивача цивільної процесуальної дієздатності. Вказане питання також вирішувалось судом першої інстанції, про постановлено ухвалу від 24 листопада 2023 року окремими процесуальним документом. Відмовляючи у задоволенні такого клопотання відповідача суд першої інстанції виходив з того, що Державна служба України з безпеки на транспорті як центральний орган виконавчої влади наділена правом на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди у регресному порядку, завданої посадовими особами. Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103від 11 лютого 2015 року, Державна служба з питань безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Відповідно до п.п. 2,6 п.6 цього Положення Укртрансбезпека з метою організації своєї діяльності: здійснює добір персоналу в апарат Укртрансбезпеки, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетенції державних службовців і працівників апарату Укртрансбезпеки та її територіальних органів, виконує інші функції з питань кадрового забезпечення, передбачені законодавством; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Укртрансбезпеки в судах України через осіб, уповноважених діяти від її імені, а також забезпечує в установленому порядку представництво інтересів Укртрансбезпеки в судах України та інших державних органах. Таким чином Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, фінансується за рахунок державного бюджету, наділена функціями з питань кадрового забезпеченняі правом на звернення з вимогами до суду, в тому числі з вимогами про відшкодування шкоди, завданої посадовими особами в порядку регресу. З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції наведеними в ухвалі від 24 листопада 2023 року і підстав для залишення позову без розгляду не вбачає. Наступним доводом апеляційної скарги відповідача є порушення правил юрисдикції при вирішенні справи з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16. Відповідно до ч.2 ст.377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. А отже вказане питання юрисдикції спору також підлягає до вирішення апеляційним судом першочергово. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ч. 1 ст. 125 Конституції України). Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Разом з тим відповідно до ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України). Згідно з ч.1 с. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частинами 2,4,5 ст.46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Згідно зі ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. В порядку ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16, на яку послався відповідач в апеляційній скарзі вказала на наступне. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а наведено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду. У постанові від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21 Верховний Суд вказав на те, що правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. У справі, яка переглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 з публічної служби, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 140/3910/19. Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин. З огляду на зазначене за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір в цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. При цьому сам по собі той факт, що майнова шкода завдана позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 та від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20, в яких спірні правовідносини були подібними (органи державної влади/місцевого самоврядування пред`явили позови до винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівників було здійснено з порушенням закону, про відшкодування в порядку регресу заданої ними майнової шкоди, спричиненої виплатою за рішеннями судів таким працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу). З обставин цієї справи вбачається, що позивач, який є органом державної влади пред`явив позов до відповідача як до винної службової особи, за наказом якої було здійснено звільнення працівника з порушенням закону, з вимогами про відшкодування в порядку регресу заданої ними майнової шкоди, спричиненої виплатою за рішеннями судів таким працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу Таким чином, правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень і що незаконність звільнення працівника з публічної служби вже встановлена іншим судовим рішенням, а тому питання щодо правомірності дій відповідача не підлягає оцінці при вирішенні цього спору. А отже відповідач помилково посилається на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16, оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у справі № 818/1688/16 не є подібними з огляду на предмет і правові підстави позову. Враховуючи, що предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена рішенням суду про незаконність звільнення ОСОБА_2 з публічної служби та додаткового правового аналізу не потребує. Зазначене свідчить про нерелевантне застосування судами вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду. З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції наведеними в ухвалі від 24 листопада 2023 року, що за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватно-правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки судом першої інстанції правильно застосовані норми процесуального права та здійснено релевантне застосування правових висновків Верховного Суду. Отже судом першої інстанції не допущено порушення правил юрисдикції, а тому з цих підстав рішення суду не підлягає до скасування. По суті спору судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 1139 ОСОБА_1 було призначено Головою Державної служби України з безпеки на транспорті. А Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2021 року №1080-р ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної служби України з безпеки на транспорті 15 вересня 2021 року за власним бажанням. Вказана інформація наявна на офіційному сайті Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №358-К від 12 березня 2021 року, який підписаний ОСОБА_1 , як Головою, було звільнено ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу контролю та нагляду на пасажирському транспорті /а.с.28-29/. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі №620/3957/21 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено /а.с.11-15/. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким /а.с.17-24/: - визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 358-к від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 »; - поновлено ОСОБА_2 в Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області з 12 березня 2021 року; - стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105185,82 грн. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційного скаргою Державної служб України з безпеки на транспорті /а.с.25-27/. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 587-К від 16 лютого 2022 року скасований наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року №358-К «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області з 12 березня 2021 року /а.с.30/. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року Державною службою України з безпеки на транспорті, через Державну Казначейську службу України в м. Киві, було здійснено ОСОБА_2 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 105185,82 грн /а.с.31-32/. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України). Згідно з п. 8 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. У відповідності до ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Положеннями ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. При цьому, як передбачено ст. 234 КЗпП України річний строк може бути поновлений судом у разі його пропуску з поважних причин. Статтею 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідно до п.п. 10 п. 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України, посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі №401/1387/17-ц, від 20 червня 2019 року у справі №462/8925/14, від 06 грудня 2018 року у справі №474/658/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі №371/1165/16-ц, від 23 квітня 2018 року у справі №335/7848/15-ц. У Постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20 Верховний Суд вказав на те, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальну відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. У постанові від 08 травня 2024 року у справі № 755/13814/21 Верховний Суд також вказав на те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства. Крім того Верховний Суд зазначив, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини. Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. В порядку визначеному ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З наведених обставин справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 620/3957/21 встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 , наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року № 358-К. Наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області видавав відповідач ОСОБА_1 . Обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини. А отже факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка була уповноважена на звільнення працівників. Таким чином, ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу Указане спростовує посилання апеляційної скарги про те, що відповідальність за незаконне звільнення працівників несуть інші особи, які приймали участь у звільненні працівників, зокрема виготовляли накази про звільнення та погоджували їх. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 620/3957/21 позивачем було здійснено ОСОБА_2 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 105185,82 грн Отже відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну позивач у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 105185,82 грн. З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанціївірно встановлені обставини справи, правильно застосовано норма матеріального та процесуального права, врахована судова практика Верховного Суду, яка є релевантною та усталеною. А тому суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про задоволення позову Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування матеріальної шкоди, які доводами апеляційної скарги не спростовуються. На підставі викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, відсутні і підстави для здійснення перегляду судових витрат та компенсації відповідачеві понесених ним витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: М.В. Мережко Н.В. Поліщук