Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/995/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" липня 2024 р. Справа№ 910/995/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Вовка І.В. суддів: Сибіги О.М. Палія В.В. секретар судового засідання: Михайленко С.О. за участю: представника позивача - Гута Т.В. представника відповідача - Тіньков Д.Л. розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 (повний текст складено: 01.04.2024) у справі № 910/995/24 (суддя Босий В.П.) за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" про стягнення 12 677 085,18 грн, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (ТОВ "Українська бронетехніка") про стягнення пені у розмірі 6 369 210,88 грн. та штрафу у розмірі 6 307 874,30 грн., а всього -12 677 085,18 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/291 від 01.09.2022 у визначені строки не поставив позивачу товар, прострочивши строк поставки за період з 21.06.2023 по 22.09.2023, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу 6 369 210,88 грн пені та 6 307 874,30 грн штрафу, як це передбачено підпунктом 1 пункту 7.2. зазначеного контракту. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі № 910/995/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Українська бронетехніка" на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 1 783 379,05 грн, штраф у розмірі 1 766 204,80 грн та судовий збір у розмірі 152 125,03 грн. В іншій частині позову відмовлено. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/291 від 01.09.2022 щодо вчасної поставки товару, проте нараховані позивачем штрафні санкції за порушення строків поставки товару є завеликими, а тому врахувавши специфіку діяльності обох сторін цього контракту під час дії воєнного стану, відсутність понесених позивачем збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за зазначеного контракту, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій до 28% від заявленого розміру. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Українська бронетехніка" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило повністю скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 року у справі № 910/995/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові у повному обсязі Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права ст. ст. 1, 2, 7, 11, 13, 15, 86 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права ч. 2 ст. 193, ст. 218 ГК України та ст. 614 ЦК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" у судовій справі № 910/995/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Палій В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/995/24. 09.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/995/24. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/995/24 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/995/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 та розгляд справи призначено на 17 липня 2024 о 10 год. 40 хв. Позиції учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у даній справі без змін, як таке що прийняте з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Порядок розгляду апеляційної скарги У судове засідання 17.07.2024 з`явилися представники сторін,представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, а представник позивача заперечував проти задоволення зазначеної апеляційної скарги. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Українська бронетехніка" (виконавець) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/291 від 01.09.2022, за умовами якого виконавець зобов`язується виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в специфікації товару (додаток 1 до Контракту), які постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити такі товари. Пунктом 2.1 вказаного контракту сторони визначили, що орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 342 870 244 грн. За п. 3.1 цього контракту визначено, що поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товарів за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі видаткової накладної з оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі. Згідно з п. 4.1 зазначеного контракту, виконавець зобов`язаний виготовити і поставити товари згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації, та надати замовнику документи згідно п. 2.7 контракту. Відповідно до п.п. 1 п. 7.2 контракту, за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. В подальшому додатковими угодами №1 від 13.02.2023, №2 від 13.03.2023 та №3 від 19.10.2023 сторонами вносилися зміни до контракту, в тому числі, до специфікації. Додатковою угодою №3 від 19.10.2023 викладено специфікацію в новій редакції, відповідно до умов якої виконавець зобов`язаний поставити товар не пізніше 20.06.2023. Із матеріалів справи вбачається та як встановлено судом, згідно платіжних доручень № 403/1/562 від 20.09.2022, № 403/1/559 від 20.09.2022, № 403/1/560 від 20.09.2022, № 403/1/561 від 20.09.2022, № 403/1/427 від 24.03.2023 та № 403/1/1331 від 01.11.2023 позивачем на виконання умов цього контракту перерахував відповідачу повну вартість замовленого товару. Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за цим контрактом та у визначені строки не поставив позивачу обумовлений товар, що підтверджується актами приймання-передачі №173/23 від 26.06.2023, №180/23 від 29.06.2023, №191/23 від 03.07.2023, №200/23 від 06.07.2023, №206/23 від 07.07.2023, №210/23 від 08.07.2023, №212/23 від 10.07.2023, №221/23 від 13.07.2023, №224/23 від 17.07.2023, №230/23 від 20.07.2023, №235/23 від 24.07.2023, №252/23 від 31.07.2023, №261/23 від 04.08.2023, №263/23 від 07.08.2023, №271/23 від 10.08.2023, №275/23 від 14.08.2023, №286/23 від 18.08.2023, №288/23 від 21.08.2023, №296/23 від 25.08.2023, №314/23 від 06.09.2023, №319/23 від 08.09.2023, №324/23 від 15.09.2023, №327/23 від 18.09.2023 та №332/23 від 22.09.2023. Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) у зв`язку з простроченням відповідачем строків поставки. З огляду на наведене, суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки відповідач в порушення умов зазначеного контракту вчасно не поставив обумовлений товар, позивач вправі вимагати сплати пені та штрафу, як це передбачено умовами цього контракту п.п. 1 п. 7.2. За таких обставин, місцевий господарський суд врахувавши специфіку діяльності обох сторін контракту під час дії воєнного стану, відсутність понесених позивачем збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом, а також те, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є завеликими, дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій до 28 % від заявленого розміру. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови За ч.1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). За п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відтак, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу). Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України). Водночас, застосовуючи наведені положення статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: - характером неустойки (договірний або встановлений законом); - підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); - складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; - умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків. Відтак, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання. Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22. Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85). За положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України). Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20). З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18). Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Аналогічна правова позиці міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України. Такі висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 910/12247/23. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене, оцінивши докази у справі у їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо можливості зменшення розміру пені та штрафу на 90 %, стягнувши з відповідача на користь позивача 636 921,08 грн пені та 630 787, 43 грн штрафу, при цьому враховуючи безпекову ситуацію в регіоні (м. Суми), де знаходиться підприємство, яке виготовлювало вироби в якості складових компонентів до товару, який постачався позивачу за вказаним контрактом та на виконання якого відповідач уклав з підприємством договір на поставку цих виробів, обставини, які утруднили своєчасність виконання зобов`язань і які пов`язані з воєнним діями на території України, виконання відповідачем зобов`язань у повному обсязі та оцінив період прострочення як незначний, а також з урахуванням таких критеріїв як справедливість, розумність та пропорційність. При цьому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 20.12.2023 у справі № 910/1054/23, в якій Верховний Суд при схожих обставинах погодився із висновком апеляційного господарського суду та в іншому випадку з судами попередніх інстанцій про можливість зменшення на 90 % заявлених до стягнення пені і штрафу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливим змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафу та викласти п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з ТОВ "Українська бронетехніка" на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 636 921,08 грн, штраф у розмірі 630 787,43 грн та судовий збір у розмірі 152 125,03 грн". Таким чином, з огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у даній справі підлягає зміні. Судові витрати Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16. З огляду на викладене, судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі. Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"- задовольнити частково.

2. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі № 910/995/24, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 18; ідентифікаційний код 31410901) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 636 921 (шістсот тридцять шість тисяч дев`ятсот двадцять один) грн 08 коп., штраф у розмірі 630 787 (шістсот тридцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 43 коп. та судовий збір у розмірі 152 125 (сто п`ятдесят дві тисячі сто двадцять п`ять) грн. 03 коп."

3. Матеріали справи № 910/995/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2024. Головуючий суддя І.В. Вовк Судді О.М. Сибіга В.В. Палій