Постанова 4808 № 344/14321/23

Справа № 344/14321/23 Провадження № 22-ц/4808/778/24 Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Томин О.О., секретаря Шемрай Н.Б., учасники: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Польською М.В. 14 березня 2024 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 21 березня 2024 року, в с т а н о в и в : У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовував позовні вимоги тим, що 02 червня 2023 року йому стало відомо, що на своїй сторінці соціальної мережі «Фейсбук» відповідач по справі оприлюднив фотоколаж із двох фотографій його (позивача), а також невідомої йому особи чоловічої статі з дитиною та написом червоного кольору «Герої! Нехай вас Бог береже! Повертайтесь живі» та символом рук, складених для молитви. На оприлюднених світлинах він тримає в руках придбаний та модернізований за власні кошти мисливський карабін КО-44. Він працює на посаді завідувача сектору фізичної охорони Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, а відповідач колишній працівник поліції взводу реагування роти Управління поліції охорони в Івано-Франківській області. Припускає, що за час проходження служби відповідачем в поліції охорони в нього склалося неприязне ставлення до нього через принципове виконання ним службових обов`язків у частині проведення перевірок несення служби та службових розслідувань за їх результатами. Із змісту умисного допису відповідача, який публічно ображає та принижує його честь, гідність та ділову репутацію, завдає йому моральної шкоди, душевних страждань та переживань, порушує психологічну рівновагу, складається хибна громадська думка його (позивача) небажання захищати незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність України, виставляє його в негативному світлі боягуза, зумовлене викликати почуття сорому та провини, як колишнього бійця зведеного загону працівників міліції УМВС України в Івано-Франківській області, в складі якого він добровольцем приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України в 2014-2015 роках. Зазначив, що за станом здоров`я не може долучитись до виконання завдань з відсічі збройної агресії на даний час, оскільки визнаний непридатним до служби військово-лікарською комісією Рогатинського РВК. Кількість громадян, які могли побачити зазначену вище публікацію відповідача у соціальній мережі «Фейсбук» йому не відома, оскільки він не слідкує за дописами відповідача у соціальних мережах, а також ОСОБА_2 немає у списку його друзів у соціальній мережі, а налаштування конфіденційності не дозволяють переглядати його профіль. Дану інформацію він отримав від третіх осіб, що являється фактом поширення інформації, тобто доведення до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб. 25 липня 2023 року ОСОБА_4 на своїй сторінці соціальної мережі «Фейсбук» розмістила допис образливого щодо нього характеру, в якому оприлюднила скріншоти приватної переписки з ОСОБА_2 стосовно подання ним (позивачем) позовної заяви до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №344/11192/23. Даний допис ними активно обговорювався у коментарях, які в подальшому були видалені. Того ж дня ОСОБА_3 поширив допис ОСОБА_4 , додавши до нього образи та погрози на його (позивача) адресу. 27 липня 2023 року на сторінках соціальної мережі «Фейсбук» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з`явився черговий допис образливого характеру з приводу подання ним до суду позовної заяви у справі №344/11192/23, долученого до нього фотоколажу з трьох світлин клоуна, рамзана кадирова та його (позивача), що раніше використовував у своєму дописі ОСОБА_2 , із звинуваченнями у придбанні ним статусу учасника бойових дій у 2014 році. Дану публікацію прокоментував ОСОБА_5 словами «Там інтелектуальна інвалідність», додавши зображення ідеограми з використанням схематичного зображення людського обличчя (смайлика), який сміється. Поширені щодо нього зображення носять очевидно образливий та принизливий характер, мали на меті саме принизити його честь, гідність та завдати шкоди його репутації, зокрема, між співробітниками державного органу, в якому він працює. Зауважив, що являється особою з інвалідністю ІІІ групи. По роду служби характеризується позитивно, неодноразово заохочувався за зразкове виконання службових обов`язків. Поширювана щодо нього образлива інформація підриває його авторитет серед співробітників, підлеглих та перед безпосереднім керівництвом, що, зокрема, позначається на їх відношенні до нього та виконуваної ним роботи. Тому вважає, що з відповідачів на його користь необхідно стягнути моральну шкоду в сумі 50 000 гривень. Просив визнати образливою та такою, що порушує його права на повагу до його честі, гідності та ділової репутації інформацію образливого характеру, розповсюджену відповідачами, а саме: - поширений ОСОБА_2 допис у соціальній мережі «Фейсбук» у вигляді фотоколажу із двох фотографій та написом червоного кольору «Герої! Нехай вас Бог береже! Повертайтесь живі» і символом рук, складених для молитви; - допису ОСОБА_4 на власній сторінці соціальної мережі, в якому оприлюднила скріншот приватної переписки з ОСОБА_2 стосовно подання позовної заяви в суд у справі №344/11192/23; - поширення ОСОБА_3 допису ОСОБА_4 з додаванням до нього образ та погроз в його (позивача) адресу; - допис ОСОБА_3 на власній сторінці соціальної мережі від 27.07.2023 року з приводу подання ним (позивачем) позовної заяви в суд у справі №344/11192/23 та доданого фотоколажу з трьох фотографій клоуна, рамзана кадирова та його ( ОСОБА_1 ) із звинуваченням у придбанні останнім статусу учасника бойових дій у 2014 році; - допису ОСОБА_5 , який прокоментував поширені 27.07.2023 року на соціальних сторінках мережі «Фейсбук» дописи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 образливого характеру з приводу подання ним ( ОСОБА_1 ) позовної заяви до суду у справі №344/11192/23 словами «там інтелектуальна інвалідність» із зображенням ідеограми з використанням схематичного зображення людського обличчя (смайлика), який сміється; - зобов`язати відповідачів припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації стосовно нього; - стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в сумі 50 000,00 гривень у рівних частках з кожного по 12 500,00 гривень та судовий збір в сумі 2684,00 грн солідарно з відповідачів (а.с.1-6). Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.131-143). Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Гринчишин І.Я. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність. Так, надаючи оцінку доказам, суд зазначив, що відповідачем 1 ( ОСОБА_2 ) дійсно було розміщене фото ОСОБА_1 , яке позивач самостійно й розмістив у публічних соціальних мережах, однак запис під фото позивача (та ще однієї особи), на переконання суду та стороннього читача не міг бути образливим чи таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Жодних коментарів під цим фото у інтернет-мережі, відповідач ОСОБА_2 не вказував. На переконання суду, посилання позивача на образливість такої інформації, яка спонукає виникнення у сторонніх осіб думки про нього, як боягуза, є його власним суб`єктивним баченням. Тому доводи позивача є недоведеними. Також не погоджується із висновком суду, що допис ОСОБА_4 (оспорювана позивачем інформація), є не твердженнями, висловленими особисто відповідачкою про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації та що такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені. Разом з тим, на думку представника апелянта, суд залишив поза увагою очевидно образливий, глузливий характер дописів, повністю зосередившись на питанні «оціночного судження». Вказує, що суд, безпідставно посилаючись на ніби-то критику відповідачами позивача як публічної особи, безпідставно визначив відносини між сторонами як публічно-правові, тобто відносини нерівноправні, де є посадові особи та особи, які не обіймають посади, які виникають в сфері реалізації владних повноважень. Хоча, на думку представника апелянта, образи відповідачів носять виключно приватно-правовий характер, не випливають із посади позивача. Більше того, відповідачі є посадовими особами, що виключає юридичну нерівність, відносини управління і підпорядкування. Також не погоджується із висновком суду, що вислів (коментар) відповідача ОСОБА_5 («там інтелектуальна інвалідність») міг бути оціночним судженням стосовно самих дописів, у поданому вислові немає конкретизації щодо будь-якої особи, тим паче позивача чи зазначення його імені, тому доводи є недоведеними. Зазначає, що суд безпідставно погодився із доводами відповідача та послався на відсутність лінгвістичної експертизи з приводу очевидного висловлювання, хоча із змісту коментаря ОСОБА_5 без проведення експертизи зрозуміло, кого він стосується і в якому значенні він використаний. Наголошує, що відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію», оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. При цьому, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь та ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Звертає увагу на те, що поширені щодо позивача зображення носять очевидно образливий та принизливий характер, мали на меті саме принизити його честь, гідність та завдати шкоди його репутації. За наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в загальній сумі 20 050,05 грн шляхом стягнення у рівних частках з кожного з відповідачів. Вказана сума складається з сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, витрат на проїзд до місця судового розгляду в сумі 3976,45 грн та витрат на правову допомогу в сумі 20 000 грн (а.с.147-154). Не погодившись із доводами апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_4 подала відзив. Зазначила, що незрозумілим для неї є посилання позивача на те, що відповідачі є посадовими особами. Так, вона не є і ніколи не була ані посадовою особою, ані державним службовцем, тому дана інформація може бути виключно припущенням представника позивача або спробою позивача ввести в оману суд. Наголошує, що в її дописі, на який посилається апелянт, були використані мовно-стилістичні засоби, зокрема порівняння та гіперболи, які свідчать про те, що даний допис є її оціночним судженням. Жодних прямих глузуючих чи образливих слів в сторону позивача не висловлено. 25.07.2023 року нею на власній сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» з дозволу ОСОБА_2 опубліковані скріншоти переписки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з висловленою суб`єктивною думкою. Просить залишити апеляційну скаргу в частині позовних вимог щодо неї ( ОСОБА_4 ) без задоволення, а рішення суду в цій частині позовних вимог без змін (а.с.193-196). Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У судове засідання не з`явилися сторони, про причини неявки не повідомили, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції, електронною поштою та в електронний кабінет. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав. В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з положень ¬¬¬¬¬¬Конституції України, ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, встановивши, що позивач не обґрунтував, не сформулював і не довів у належний процесуальний спосіб пред`явлених ним вимог. У справі не встановлені та не доведені позивачем підстави позову та підстави для відповідальності відповідачів за шкоду, завдану честі, гідності та діловій репутації позивача, не визначено і не встановлено конкретної інформації, яка є недостовірною, негативною, завдає шкоди позивачу і підлягає спростуванню. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог, що пов`язуються із захистом честі, гідності та ділової репутації позивача, а відмова в основних вимогах позову тягне відмову в задоволенні похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів. В силу положень частин 1-3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Диспозитивність - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Складовою принципу диспозитивності є формулювання позивачем позовних вимог і надання доказів на їх підтвердження. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вирішуючи цей спір, слід виходити з таких положень закону. Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. У ст. 201 ЦК України закріплено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно зі ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. За змістом ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема стаття 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції. Відповідно до ч.1,3 ст.308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб. Тлумачення статті 308 ЦК України дає підстави стверджувати, що, за загальним правилом, фотографія, на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких фізична особа позувала авторові за плату, або ж це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб. Втім в останньому випадку потрібно враховувати, що використання будь-якої інформації, що посягає на приватність особи, має бути виправдана переважаючим публічним інтересом. Для уникнення неправомірного втручання у приватне життя особи потрібно утриматися від публікації відверто особистих фотографій, якщо тільки це безпосередньо не стосується питання публічного інтересу. Законодавство не визначає, як має бути оформлена згода фізичної особи на використання фотографії з її зображенням. Тобто, надаючи оцінку існуванню відповідної згоди, потрібно враховувати, що згода може бути надана у письмовому вигляді, усно, а також у формі мовчазної згоди. Мовчазна згода може проявлятися в тому, що особа знала й бачила, що її знімають на фото чи відеокамеру, але не висловила своїх заперечень щодо проведення зйомок, а також у випадку самостійного розміщення фото чи відеозображення для необмеженого кола користувачів і без зазначення про існування авторських чи суміжних прав на них. Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди). Ст. 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. За загальним правилом якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Судом встановлено, що у 2023 році (точніший час позивач пояснив, що не пригадує) ОСОБА_1 у соцмережі «Facebook» на своїй сторінці (назва зареєстрованого та належного йому облікового запису - ОСОБА_6 Внук) розмістив власне фото (а.с.8, фото зліва), на якому він тримає у руках власний мисливський карабін КО-44, дозвіл на дану зброю позивачу було видано 17.06.2021р. (а.с.14). Отже, позивач має власну сторінку в соціальній мережі «Facebook», на якій він може опубліковувати різного роду дописи та особисті чи інші фото. Чи його обліковий запис за технічними налаштуваннями мав станом на липень 2023 року обмеження конфіденційності (обмеженість доступу для осіб, які не є його підписниками, а також заборону коментування та поширення (репосту) розміщених ним публікацій, зокрема й фото, позивач не доводив перед судом. Відтак, розміщення у 2023 році на сторінці соціальної мережі, яка могла бути відкрита для перегляду необмеженого кола осіб чи його підписників, позивачем власного фото, надавало можливість його копіювання будь-ким з цих осіб. ОСОБА_1 , згідно довідки Національної поліції України від 16.02.2023 року за №46/43/28/04-2023, працював (на день видачі довідки) завідувачем сектору фізичної охорони Управління охорони в Івано-Франківській області. Дане управління є територіальним органом Національної поліції України. В довідці також зазначено, що працівникам Національної поліції України згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.15). У ході судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2023 р. о 22.20 год ОСОБА_2 розмістив допис на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook», у вигляді фотоколажу із двох фотографій (перша зліва фотографія взята із сторінки позивача, де зображений позивач та фото ще однієї невідомої особи) з написом червоного кольору «Герої! Нехай вас Бог береже! Повертайтесь живі» із символом рук складених для молитви (а.с.8). Підставою позову у даній справі позивач зазначив порушення його немайнових прав, які виразилися поширенні фотографій у соціальній мережі та у висловлюваннях образливого характеру щодо нього, викладених відповідачами у соціальній мережі «Facebook». Позивач ОСОБА_1 просив у своїх позовних вимогах про визнання інформації саме образливою та такою, що порушує його права на повагу його честі, гідності та ділової репутації, а не недостовірною, розповсюджену відповідачами у соціальних мережах. Тобто питання розповсюдження недостовірної інформації у даному спорі не перевіряється, однак суд повинен визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, а також чи є така образливою для позивача і в чому саме виражається така образа. Щодо розміщення фотографій (фото колажу) із зображенням позивача та невідомої особи без згоди позивача, то законодавство не визначає, як має бути оформлена згода фізичної особи на використання фотографії з її зображенням. Тобто, надаючи оцінку існуванню відповідної згоди, потрібно враховувати, що згода може бути надана у письмовому вигляді, усно, а також у формі мовчазної згоди. Суд вірно не визнав інформацію з написом червоного кольору «Герої! Нехай вас Бог береже! Повертайтесь живі» із символом рук складених для молитви образливою, оскільки вона жодних образливих висловлювань не містить. Позивач доводив, що ОСОБА_2 публічно образив та принизив честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки складається хибна громадська думка, що позивач не бажає захищати державу, виставляючи його як боягуза, хоча ОСОБА_1 є колишнім бійцем зведеного загону працівників міліції УМВС України в Івано-Франківській області, в складі якого він добровольцем приймав участь в АТО у 2014-2015 роках, що підтверджується рішенням комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників ОВС України від 05.06.2015р. (а.с.13). Разом з тим, жодних коментарів під даним фото у інтернет-мережі, окрім зазначеного, відповідач ОСОБА_2 не вказував. Отже, висновки позивача про те, що у громадськості склалася хибна думка щодо його участі/неучасті у бойових діях, є припущенням позивача, проте доказів щодо цього не подав. Слід прийняти до уваги загальнодоступність соціальної мережі «Facebook», де будь-яка особа, без її ідентифікації може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким, в тому числі вигаданим іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки, інтернет-мережа «Facebook» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що поширення (розміщення) фото у соціальній мережі Інтернет без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, яке здійснює ця особа самостійно. Використання таких фото є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі навіть на власній сторінці (обліковому записі) було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на момент виникнення спірних правовідносин обліковий запис, належний позивачу, за технічними налаштуваннями дозволяв перегляд публікацій лише для визначених власником сторінки осіб та забороняв поширювати розміщені на його сторінці публікації. Істотним для вирішення цього спору слід вказати і те, що ОСОБА_1 є або був публічною посадовою особою органу Національної поліції та його діяльність могла викликати підвищену громадську зацікавленість його діяльністю, життям та мати підвищений рівень критики, тому позивач мав це розуміти та передбачати наслідки від вчинення ним дій з опублікування власних фото з вільним доступом до них. Позивач у своєму позову підтверджує, що він працював на певній посаді у правоохоронному органі, тому його доводи про те, що він не був посадовою особою не приймаються судом Стосовно допису відповідача ОСОБА_4 (назва зареєстрованого та належного їй облікового запису - ОСОБА_7 ) від 25.07.2023 року на власній її сторінці соцмережі «Facebook», в якому вона оприлюднила скріншот приватної переписки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стосовно подання ОСОБА_1 позовної заяви в суд у справі №344/11192/23 (а.с.11), встановлено, що дійсно ОСОБА_4 поширила відомості з офіційної інформації про розгляд справи Івано-Франківським міським судом за позовом ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації до … ОСОБА_8 (без зазначення прізвища відповідача, яке не відображене), а також приватну переписку між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , з якої вбачається продовження між ними розмови стосовно вказаної судової справи (з даних реєстру позов ОСОБА_1 було повернуто 23.07.2023р. позивачу, після не усунення недоліків, викладених в ухвалі про залишення позову без руху). Окрім того, відповідач ОСОБА_4 від себе ще додала коментар стосовно такої переписки, а саме: «Я мабуть не з тих людей, які можуть залишити це без уваги! Тому поширюю тут. Ось так образили «цацу» хлопці, які захищають нас на передовій. Учасники даної бесіди мої колеги по роботі. Тільки один поїхав добровільно на війну, а інший зловив «звєзду». Ярко Николи Юськового Внук. Можеш подати на мене в суд!». Щодо поширення ОСОБА_3 , як стверджував позивач у позові та поясненнях (без відтворення змісту такого допису чи публікації), допису ОСОБА_4 з додаванням до нього образ та погроз в адресу ОСОБА_1 , то такий допис ОСОБА_3 на власній сторінці соціальній мережі від 27.07.23р. з приводу подання ОСОБА_1 позовної заяви в суд у справі №344/11192/23 та доданого фото колажу з трьох фотографій клоуна, рамзана кадирова та ОСОБА_1 із звинуваченням у придбанні останнім статусу учасника бойових дій у 2014 році, суд вірно зазначив та дійшов таких висновків. 25.07.2023р. та 26.07.2023р. відповідач ОСОБА_3 на власній сторінці соцмережі виклав власний допис (а.с.9 верхня публікація, а.с.10) наступного змісту. Так, 25.07.2023р. відповідач ОСОБА_3 до позивача, який у соцмережі «Facebook» зареєстрований Ярко Николи Юськового Внук, після поширеного допису ОСОБА_4 про судову справу №344/11192/23, звернувся з словами «запасись ліками тобі пригодиться коли будемо у Франківську! Це звісно не погроза а попередження!!! Але ти плаксива дівчинка (три смайлика) Мені встидно що таке чмо як ти працює і позорить відділ Закривай двері перед сном бо заснеш а проснешся у Бахмуті (два смайлика)». Також, 26.07.2023р. відповідач ОСОБА_3 розмістив на власній сторінці допис наступного змісту: «Колись мій друг та побратим висміяв одного ряженого Гуся в соцмережі, але як правило бубочкам є властивість обіжатися на правду. Звісно у бубочки маленькі (використано так звані «емодзі» чи символи, які є стандартними у соцмережі), (чому у кошику? Бо на стільки делікатні що тріскають від найменшого вітру) та не стало мужності розібратися у ситуації удвох, а чоловік який здоровий але як правило слабохарактерний і дрібними (використано так звані «емодзі» чи символи, які є стандартними у соцмережі) не наважився щось у відповідь відповісти! А піджавши обскубаного хвоста у кошик та писати заяву (три смайлика) Ну заява це теж чудово але от халепа?...Вам мабуть цікаво на що образилася бубочка? Так на те що його висміяли просто нагадали його особистість…Давайте дружньо розсудим дану ситуацію (смайлик) Чи буде повага до людини яка поїхала постояти на блокпосту в зоні де відсутні бойові дії та знатно бухати, коли в той час більшість українців віддали своє життя захищаючи Україну від загарбників і під цей весь шумок отримати убд не вистріливши патрона…ну звісно він воїн герой (смайлик) Так купивши інвалідність щоб уникнути мобілізації Знаєте як купуєте убд то хоть цим не козиряйте, я ще ні разу не бачив воїна який кров`ю і потом її отримав та щоб при першій можливості козиряв нею, а знаєте чому? Та бо він не йшов щоб козиряти, а пішов виганяти нечисть з наших земель Ну сказати шановний Ярослав Гаврон мені совість і честь не позволить, а от як клоун ярослав гаврон то залюбки (два смайлика) Цей допис видалю в тому випадку коли візьмеш автомат і підеш боронити свою рідну землю від загарбників а не воювати у важкій війні в соцмережах А на даному фото це одна особа яку відображають інші теж клоуну і воїни соцмережах Слава Україні (смайлик та прапор)». Під даним дописом зображені дописувачем три фотографії: клоуна з написом «у чому сутність?!», фото позивача (яке або взято з сторінки позивача або те ж що розмістив ОСОБА_2 , але без напису внизу червоними літерами) і фото особи, яка відома публічно як кадиров. Стосовно допису ОСОБА_5 , який прокоментував поширені на соцсторінках дописи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дописи з приводу подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду у справі №344/11192/23 наступними словами «там інтелектуальна інвалідність» із зображенням регочучого смайлика, то відповідач ОСОБА_5 суду надав пояснення про те, що він працював в Управлінні поліції охорони Івано-Франківської області з 2019 по 2022 роки, безпосередньо з позивачем по роботі конфліктів не мали, у підпорядкуванні його не перебував. Стосовно поширення будь-якої інформації, то жодну інформацію не поширював, а тільки зробив коментар під дописом (суть та підстави уже й не пригадує по спливу часу). Разом з тим, зазначення позивачем як підстави для задоволення вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, то вислів (коментар) відповідача «там інтелектуальна інвалідність», то такий міг бути оціночним судженням стосовно самих дописів, у поданому вислові немає конкретизації щодо будь-якої особи, тим паче позивача чи зазначення його ім`я, тому доводи позивача щодо вимог до нього, є недоведеними. Надаючи оцінку оприлюдненим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дописам у соціальній мережі, суд визначив викладену у дописі інформацію як таку, що носить характер особистих суджень відповідачів із застосуванням мовно-стилістичних засобів та яка не могла бути образливою чи такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Колегія суддів погоджується із таким висновком та звертає увагу на те, що хоча поширена відповідачами інформація та коментарі є різкими й містять елементи провокативного характеру, однак їх не можна витлумачити як такі, що містить фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій позивача і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів. За своїм змістом поширена інформація відображає власні переживання й емоції відповідачів, викликані певними подіями, особисте сприйняття відповідачами певної поведінки позивача і не може бути витлумачена як повідомлення про конкретні факти. В епоху інформаційного суспільства майже кожен українець знає про соціальні мережі, популярні платформи відеохостингу, сервіси та додатки, які дозволяють публікувати різноманітні фото, відео та інформацію для широкого кола осіб. Формуючи контент на таких платформах, автори іноді, свідомо або ні, розміщують на своїх сторінках/каналах неправдиві або образливі відомості. При цьому, публікація такої інформації може мати негативні наслідки як для особи, про яку розміщена певна інформація, так і для автора. З огляду на існуючу свободу слова в соціальних мережах, уникнути ризиків того, що про особу буде поширена будь-яка яка інформація, неможливо. У більшості випадків позиція судів зводиться до того, що зареєструватися у соціальній мережі може будь-хто та під будь-яким іменем. Тому скріншоти із зображенням змісту таких сторінок не є належним доказом (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц). Отже, вищенаведені висловлення є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідачів і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивача. Таким чином інформація, поширена відповідачами у публікації на їх персональних сторінках у соціальних мережах «Fасеbоок» стосовно позивача є вираженням власних думок відповідачів, а тому не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Крім того, межа допустимої критики стосовно публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки, а як у даних правовідносинах і фото, для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04). Позивач, як публічна особа, повинен був усвідомлювати, що він самостійно та свідомо відкриває себе для межі критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для нього, навіть різкою, він завжди повинен бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього. Отже, частина поширеної відповідачами інформації є відтворенням висловлювань інших людей, а частина є оціночними судженнями автора, про що свідчать використані ними мовно-стилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях. Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, які саме спричинено страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її обґрунтований розмір, а суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії відповідачів негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Всупереч принципу диспозитивності, позивач не зазначив жодної конкретної інформації, поширеної відповідачами, яка була образливою для позивача, а в ході розгляду справи не доведено, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру саме з боку кожного відповідача. Суд вірно звернув увагу на те, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи (посадової особи державного органа) є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. При цьому, межі широкої критики публічної особи не можуть виключати критеріїв свободи вираження поглядів, які відповідно до практики ЄСПЛ можуть підлягати обмеженням, зокрема, в частині визначення меж прийнятної критики, яка повинна бути підтверджена не те що повністю достовірними, а прийнятними та переконливими доказами. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у позові. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю перевстановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно та переоцінкою доказів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин О.О. Томин Повний текст постанови складено 24 липня 2024 року.