Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/12403/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5971/24 Справа № 205/12403/23 Суддя у 1-й інстанції - Бізяєва Н. О. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, - В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позовні вимоги Товариства мотивовані тим, що 02 березня 2007 року між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/809/1-Н на підставі якого останній отримав кредитні кошти у сумі 50 025,74 доларів США. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_2 укладено договори поруки, відповідно до якого, остання у разі невиконання позичальником умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки). Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2014 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №8/2007/840- К/809/1-Н від 02 березня 2007 року у розмірі 693 739,25 грн.. Згідно Договору №GL48N718070_І_3 про відступлення прав вимоги від 17 липня 2020 року право вимоги за кредитним договором №8/2007/840-К/809/1-Н від 02 березня 2007 року, перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами. Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року у справі №205/9258/13-ц замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «КБ «Надра» у виконавчих листах №205/9258/13-ц правонаступником ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП». Однак відповідачі так і не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 інфляційні витрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 381 939,62 грн.. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 три проценти річних за порушення грошового зобов`язання в сумі 89 604,40 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було стягнуто кредитну заборгованість в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, а тому судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у стягненні інфляційних втрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №8/2007/840-К/809/1-Н від 02 березня 2007 року в розмірі 693 739,25 грн., з яких: 380 880,12 грн. заборгованість за кредитом; 238 896,39 грн. заборгованість за відсотками; 33 977,20 грн. пеня; штраф 39 985,54 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «КБ «Надра» у виконавчих листах по цивільній справі №205/9258/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/809/1-Н, правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі взяті на себе кредитні зобов`язання не виконують. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню з відповідачів три відсотки річних у розмірі 89 604,40 грн., що, становить: 49 667,02 грн. (619 776,51 х 975 днів (кількість днів прострочення) *3 / 365 (кількість днів у календарному році) / 100 за період з 01.05.2017 до 31.12.2019; 18 593,30 (619 776,51 х 366 днів (кількість днів прострочення) за період з 01.01.2020 до 31.12.2020) *3 / 366 (кількість днів у календарному році) / 100; 21 344,08 грн. (619 776,51 х 419 днів (кількість днів прострочення) *3 / 365 (кількість днів у календарному році) / 100 за період з 01.05.2021 до 23.02.2022. Законність рішення в цій частині колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження. При цьому, відмовляючи у стягненні інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, провадження № 14-495 цс 19, дійшла висновку про те, що оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. Відтак, з дати ухвалення рішення суду валютою заборгованості стала національна валюта України гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним. Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2014 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №8/2007/840- К/809/1-Н від 02 березня 2007 року у розмірі 693 739,25 грн.. Отже, прив`язки до еквіваленту долара США рішення суду не містить і позивач про це не просив. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат в розмірі 292 335,22 грн. підлягають задоволенню. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення інфляційних втрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Законність рішення в частині стягнення з відповідачів трьох відсотків річних, колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення частини позовних вимог та апеляційної скарги, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 858,82 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» інфляційні втрати у розмірі 292 335,22 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» судовий збір по 3 858,82 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко