Постанова Житомирський апеляційний суд № 279/3219/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/3219/24 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А. Категорія 29 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М., за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/3219/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договору позики, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Недашківської Л.В. в м. Коростені, в с т а н о в и в : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив накласти арешт на житловий будинок, загальною площею 203,7 кв.м., житловою площею 83,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:026:0488, площею 0,1 га, які належать ОСОБА_2 . В обгрунтування заяви зазначав, що відповідачем ОСОБА_3 було відчужено майно на користь доньки, що свідчить про те, що відповідач умисно приховує своє майно з метою уникнення майнової відповідальності за зобов`язаннями, що може призвести до утруднення виконання рішення суду. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про вжиття заходів забезпечення позову. На обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ухвала постановлена з грубим порушенням норм процесуального права. Зазначає, що у відповідача є можливість здійснити відчуження нерухомого майна (шляхом продажу, міни, дарування, поділу на частки, внесення до статутного капіталу товариства, тощо) після виконання зобов`язань перед акціонерно-комерційним банком «ЛЬВІВ», про яке позивач може і не знати, що ускладнить виконання рішення суду, оскільки іншого майна відповідачі немають. Крім того, недобросовісність дій відповідачів є очевидними, оскільки з метою уникнення майнової відповідальності ОСОБА_3 подарувала за декілька днів до пред`явлення позову по цій справі, нерухоме майно (земельну ділянку) своїй дочці. Даний правочин, є предметом оскарження в іншій справі №279/3626/24. Також, судом першої інстанції зроблено невірний висновок, щодо не співмірності вжиття заходів забезпечення позову та негативних наслідків які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Вказує, що житловий будинок та земельна ділянка це єдине на що реально можна звернути стягнення в процесі виконання рішення про стягнення боргу в сумі 129 101,12 доларів США. В даному випадку є необхідність у застосуванні такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на житловий будинок, загальною площею 203,7 кв.м., житловою площею 83,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:026:0488, площею 0,1 га, які належать ОСОБА_2 . Зазначає, що оскільки орієнтована оціночна вартість об`єкту нерухомості, згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 07.06.2024 складає 389 736,26 грн., що є значно менше ціни позову, тому можливим є застосування заходів забезпечення позову. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2024 року та постановити нову, якою задовольнити його заяву. 23 липня 2024 року від представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Вказує, що позивачем не було обґрунтовано, в чому саме виражається загроза, та/чи які дії вчинив, чи має намір вчинити відповідач, аби виникла така загроза. Тому, інформація щодо існування загрози відчуження майна є надуманою і не підтвердженою позивачем, та не може прийматися до уваги судом, а тим паче бути підставою задля задоволення заяви про забезпечення позову. Зазначає, що відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22.07.2024, яка сформована відповідно до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку (затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 17 травня 2018 року за №658) оціночна вартість об`єкта оцінки, а саме: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складає 2 803 366,49 грн., відтак винесена судом першої інстанції ухвала про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову є обґрунтованою та законною. Вказує, що при розгляді справи та винесенні ухвали судом першої інстанції були повністю досліджені докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, досліджено та надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, що призвело до ухвалення обґрунтованого та законного рішення суду Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовялючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої виходив з того, що на житловий будинок та земельну ділянку, які на праві власності належать ОСОБА_6 накладена заборона на відчуження, на підставі договору іпотеки, тому накладення на них арешту в порядку забезпечення позову є недоцільним. Проте, з наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів не в повній мірі погоджується. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно частини 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб. Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) констатовано, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Встановлено, що в провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики в сумі 129 101,12 доларів США. Відтак, між сторонами існує спір, предметом якого є вимога про захист порушених прав і законних інтересів позивача внаслідок невиконання відповідачами грошового зобов`язання за договором позики від 26 серпня 2019 року, розмір якого є суттєвим (129 101,12 дол США). Предметом позову, з яким звернувся ОСОБА_1 , є матеріально-правова вимога до відповідачів (стягнення заборгованості за договором позики), що кореспондується зі способами захисту порушеного права. Предмет позову має правовий характер і випливає з певних матеріально-правових відносин. Вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 203,7 кв.м., житловою площею 83,9 кв.м та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:026:0488, площею 0,1 га., за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №354604998 від 16.11.2023. Викладені обставини, враховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, ОСОБА_2 , як власник вказаного вище нерухомого майна, може розпорядитися своїм майном, відчуживши його іншим особам до вирішення справи по суті, та на думку позивача, в подальшому продовжувати уникати виконання свого обов`язку щодо повернення заборгованості. Викладені обставини, враховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з указаним позовом свідчить про наявність спору між сторонами, а оскільки предметом позову є стягнення коштів у розмірі 129 101,12 дол США, накладення арешту на вказане вище нерухоме майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 , гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Арешт нерухомого майна не є надмірним втручанням у право власності ОСОБА_2 , оскільки накладення арешту на нерухоме майно не позбавляє власника права володіти та користування майном, а лише тимчасово обмежує у праві розпорядження ним. Європейського суду з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 накладена заборона на відчуження, на підставі договору іпотеки, серія та номер: 2371, виданий 06.11.2017, обтяжувач: Публічне акціонерне товариство обтяження: Акціонерно-комерційний банк «ЛЬВІВ». Колегія суддів звертає увагу на те, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Так, згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України «Про іпотеку», пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Колегія суддів виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у даному випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав ОСОБА_2 , як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Зазначений висновок викладено Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2020 року у справі №761/31581/19 (провадження №61-8963св20), від 27 листопада 2019 року у справі №331/3944/18 (провадження №61-11311св19). Враховуючи, що для вжиття заходів забезпечення позову досить обґрунтованого припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним з пред`явленими позовними вимогами. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, оскільки заявлений позивачем вид заходу забезпечення позову є обґрунтованим та доцільним в рамках даної справи. Тому, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 задовольнити. Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, шляхом накладення арешту на нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок загальною площею 203,7 кв.м., житловою площею 83,9 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:026:0488, площею 0,1 га., за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 25 липня 2024 року. Головуючий Судді