Постанова Одеський апеляційний суд № 509/3623/19

Номер провадження: 22-ц/813/3972/20 Номер справи місцевого суду: 509/3623/19 Головуючий у першій інстанції Кочко В.К Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_2 , третя особа: Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулося до суду до ОСОБА_2 з позовом про звільнення майна з-під арешту, мотивуючи це тим, що накладення арешту на майно, яке перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право позивача на першочергове задоволення вимог за кредитним договором. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» Правник ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою від 26.11.2019 року призначено розгляд справи в апеляційному порядку на 16.06.2020 року о 14-00 г. Учасники справи, яким у встановленому порядку направлені повідомлення до судового засідання, призначеного на 16.06.2020 року на 14.00 годину, не з`явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю. Судова повістка про виклик ОСОБА_2 повернулася за перебігом терміну зберігання і не була вручена з причин незалежних від суду. Одночасно, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 обізнаний про існування даного судового спору, який ініційований правонаступником кредитора та іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Проте належного інтересу, як сторона справи, у її русі в суді та у вирішенні спору, ОСОБА_2 не виявив. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Враховуючи наведене колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності належним чином повідомлених сторін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову про звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції виходив з того, що: - позивачем не пред`явлено позовних вимог до осіб, в інтересах яких накладено арешт на спірне майно, та під час розгляду справи не заявлено клопотання про їх залучення до участі у справі в порядку ст. 51 ЦПК України; - права позивача як іпотекодержателя спірного майна, не пов`язані ані з правом власності на майно, ані з правом володіння ним; - позивач не навів жодних правових підстав для зняття арешту зі спірного майна, накладеного постановами державних виконавців. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - 27 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КІБ» укладено договір відступлення права вимоги № 114/7-4408, відповідно якого право грошової вимоги за кредитним договором №014/0018/85/84591 від 19.10.2007 р. перейшло до ПАТ «КІБ»; - 27 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КІБ» укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, що посвідчено Юдіним М.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №284, відповідно до якого право іпотекодержателя за договором іпотеки б/н, який було укладено 19.10.2007 р. ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за №9617, перейшло до ПАТ "КІБ"; - 27 березня 2017 року між ПАТ "КІБ" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", укладено договір відступлення прав вимоги №2, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №014/0018/85/84591 від 19.10.2007 р. перейшло до ТОВ "ФК"Довіра та Гарантія"; - 27.03.2017 р. між ПАТ "КІБ" та ТОВ "ФК"Довіра та Гарантія" укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, що посвідчено Юдіним М.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №287, відповідно до якого право іпотекодержателя за договором іпотеки перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"; - згідно з копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 171257731, від 21.06.2019 р., 09.11.2015 р. відділом ДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: ВП №48623177, 09.11.2015 р. відділом ДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: ВП №148623177, якими накладено арешт на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - згідно з відповіддю начальника Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області, яка надійшла на адресу суду, на примусовому виконанні дійсно перебувало виконавче провадження №48623177, в якому державним виконавцем накладено арешт на майно боржника. Виконавче провадження закінчено та знищено за строками зберігання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частинами шостою та сьомою ст.3 Закону України «Про іпотеку»: - у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки; - пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Іпотекодержатель нерухомого майна, право якого зареєстроване в установленому законом порядку, має право на звернення з позовом про скасування заборони на нерухоме майно, якщо вважає, що такими діями порушені його права, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц. Забороною відчуження нерухомого майна, на користь особи, що не є іпотекодержателем, порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписів Закону України «Про іпотеку» випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки. Такий правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 31.10.2018 у справі №923/1105/17 (ЄДРСРУ № 77586100), від 19 червня 2019 року у справі №825/1764/16 (ЄДРСРУ №82473109), від 17.10.2019 у справі №822/1426/16 (ЄДРСРУ № 84987811). Виходячи з аналізу частин 1, 2 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів дійшла висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення. Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільний процесуальний кодекс України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. В разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому судова колегія звертає увагу, що зняття арешту із заставленого майна вимагає, окрім іншого, з`ясувати наявність речових прав на це майно у нього та інших суб`єктів, зокрема тих, в інтересах яких накладено арешт. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України (Позиція Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, провадження № 12-85гс19 (ЄДРСРУ № 86206229). З матеріалів справи вбачається, що - іпотекодержателем позов пред`явлений до ОСОБА_2 , який є боржником; - зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувача ПАТ «Фідобанк», який є відмінним від іпотекодержателя. - виконавче провадження в межах якого був накладений арешт, завершено, виконавчий документ повернуто стягувачу ПАТ «Фідобанк» 30.12.2015 року, а саме виконавче провадження є знищеним у зв`язку з перебігом часу зберігання. Враховуючи наведене і встановлені обставини, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про відмову з посиланням на те, що позивачем не пред`явлено позовних вимог до осіб, в інтересах яких накладено арешт на спірне майно, і, що під час розгляду справи не заявлено клопотання про їх залучення до участі у справі в порядку ст. 51 ЦПК України. Також з урахуванням наведених у цій постанові обгрунтувань є помилковим висновок райсуду, що права позивача як іпотекодержателя спірного майна не порушуються і що позивач не навів жодних правових підстав для зняття арешту зі спірного майна, накладеного постановами державних виконавців. При таких обставинах апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. У відповідності до ч. 13 ст. 88 ЦПК України у зв`язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення судові витрати підлягають перерозподілу. З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позову до районного суду та за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги в загальній сумі 4 802,50 грн. (1921+2881,50) На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису обтяження: 31988922 від 10.11.2015 року (перенесено із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 11971894) щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123781500:02:002:0641 Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» 4 802 грн. 50 коп. судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено: 23.06.2020 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова