Постанова Харківський апеляційний суд № 642/4809/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 642/4809/23 Номер провадження 22-ц/818/2338/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання Березюк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року в складі судді Пашнєва В.Г. у справі № 642/4809/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У серпні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг кредитування, в зв`язку з чим підписав заяву б/н від 22 серпня 2019 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтверджується підписом у заяві. Заявою Відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформованим про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані для ознайомлення в письмовій формі. На підставі укладеного Договору відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, у межах установленого кредитного ліміту, який у подальшому змінювався згідно з умовами Договору. Відповідач не надавав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 07 липня 2023 року становить 509 618, 79 грн та складається з заборгованості за кредитом в розмірі 424 803, 89 грн; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 84 814, 90 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 7 644, 28 грн судового збору. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 серпня 2019 року станом на 07 липня 2023 року у загальному розмірі 509 618, 23 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 424 803,89 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 84 814,90 грн та 7 644, 28 грн понесених судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано розмір наявної у нього заборгованості, заявлений до стягнення позивачем. Кредитні кошти використовувалися відповідачем під час здійснення операцій з використанням відповідної банківської картки, з умовами щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами він погодився, проте фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повертає, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі та стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за кредитом у розмірі 424 803,89 грн, заборгованості за простроченими відсотками 84814,90 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року залишено без задоволення. 02 травня 2024 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кравцов І.В. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що у анкеті-заяві позичальника від 22 серпня 2019 року процентна ставка не зазначена. Зазначає, що відповідачем було сплачено суму заборгованості у повному обсязі, але данні факти не були взяті судом до уваги. 17 червня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначило, що відповідачем не надано жодного доказу, на спростування його заборгованості перед позивачем у розмірі 509 618,79 грн. В судове засідання апеляційного суду сторони учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 18 липня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: АТ КБ «Приватбанк» отримано 25 червня 2024 року в електронному кабінеті (а.с. 190; представник ОСОБА_1 адвокат Кравцов І.В. отримав 25 червня 2024 року в електронному кабінеті (а.с. 189). ОСОБА_1 про розгляд справи 18 липня 2024 року повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (а.с. 191). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріали справи свідчать, що 22 серпня 2019 року між банком та відповідачем підписано заяву № б/н, згідно якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, підтвердив той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані для ознайомлення в письмовій формі (т. 1, а.с.16-17). 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (т. 1, а.с. 30-34). 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до умов та правил надання послуг (т. 1, а.с. 18-29). Згідно з довідкою, наданою АТ КБ «ПриватБанк», між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надано кредитні картки, остання з яких № 5523245800518944 дата відкриття 22 вересня 2021 року термін дії до 08/24 (т. 1, а.с. 15). З наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання, щодо повернення суми кредиту, належним чином не виконав, у результаті чого заборгованість за даним договором кредиту станом на 07 липня 2023 року склала 509 618, 79 грн, а саме: заборгованість за кредитом 424 803, 89 грн, заборгованість за простроченими відсотками 84 814,90 грн (т. 1, а.с. 7-13). Так, задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не спростовано розмір наявної у нього заборгованості, заявлений до стягнення позивачем. Кредитні кошти використовувалися відповідачем під час здійснення операцій з використанням відповідної банківської картки, з умовами щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами він погодився, проте фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку банку не повертає. Однак з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України). Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1 та 2 статті 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що: «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». Із виписки за договором № б/н за період з 11 вересня 2018 року по 10 липня 2023 року (в самій виписці першою зазначеною датою є 13 вересня 2018 року, останньою 01 січня 2023 року), в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, вбачається, що за вказаний період ОСОБА_1 усього надходжень було 11 480 434, 82 грн, усього витрачено: 11 990 053, 61 грн, баланс на кінець періоду становить: - 509 618,79 (а.с. 69-124). Однак, як вбачається з вказаної виписки, ОСОБА_1 було витрачено коштів за отриманою карткою за період з 13 вересня 2018 року по 01 січня 2023 року на загальну суму 11 616 847,60 грн, а внесено на погашення заборгованості 11 480 434, 82 грн. Частину із сплачених коштів позивачем, а саме 373 206, 01 грн, безпідставно було спрямовано на погашення відсотків, між тим, анкета-заява від 22 серпня 2019 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків. Судова колегія вважає неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зарахування цих кошти на погашення тіла кредиту, а тому вважає, що стягненню підлягає сума в розмірі 136 412,78 грн, тобто, різниця між фактично витраченими коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту. Посилання позивача на те, що відповідач, крім анкети-заяви, також підписав паспорт споживчого кредитування (т.1, а.с. 30-34), а тому ознайомлений з основними умовами кредитування з використання кредитної картки, є безпідставними, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві не визначено розміру процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту (роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування), підписаний відповідачем, в якому визначено, зокрема, процентна ставка у межах пільгового періоду процентів річних, процентна ставка за межами пільгового періоду процентів річних, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, розмір пені, штрафів. При цьому, необхідно зазначити, що термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включено до форми договору про споживчий кредит (стаття 13). Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай, правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20). Крім того, згідно відомостей споживчого паспорту який підписаний 22 вересня 2021 року, інформація в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 07 жовтня 2021 року. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 було сплачено суму заборгованості в повному обсязі, суд не приймає до уваги, оскільки на підтвердження цього відповідачем не надано жодних доказів. Неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, суд першої інстанцій не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором з усіма її складовими частинами в сукупності та взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами справи. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). За таких обставин заочне рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частинам 1, 2, 10, 13 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, банком при поданні позовної заяви сплачено 7 644,28 грн судового збору (т. 1, а.с. 1). Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, а саме - на 26,77 % (136 412,78 х 100) : 509 618,79 грн то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2 046,37 грн (7 644,28 х 26,77 %). За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 11 466,42 грн (т. 2, а.с. 173). Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, зменшено суму, що підлягає стягненню, відповідачу має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог 8 396, 85 грн судового збору (11 466,42 х 73, 23 %) Отже, різниця між зазначеними сумами, що становить 6 350,48 грн (8 396,85 2 046,37), має бути компенсована ОСОБА_1 за рахунок АТ КБ «ПриватБанк». Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року в частині стягнення заборгованості змінити, зменшивши суму яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором № б/н від 22 серпня 2019 року з 509 618, 23 грн до 136 412 (сто тридцять шість тисяч чотириста дванадцять) грн 78 коп. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6 350 (шість тисяч триста п`ятдесят) грн 48 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 22 липня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина