Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/13814/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/13814/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року (головуючий суддя Прудник С.В.) в адміністративній справі №160/13814/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 20.06.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у загальному розмірі 176 745 грн. 45 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідач неправомірно здійснив нарахування податкового зобов`язання позивачу за весь 2019 рік, водночас враховуючи зміну власника об`єкту оподаткування, відповідач повинен був врахувати лише період, в якому позивач був власником відповідно до умов п. 266.8.1. ст. 266 ПКУ. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що матеріали справи не містять відповідних доказів, які свідчать про те, що об`єкт нерухомості, що належав на праві власності ОСОБА_1 класифікований у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000. Однак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є об`єкт - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції. Таким чином, при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган керувався Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої, за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нежитлової нерухомості. При цьому, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вказує, що належна будівля нежитлової нерухомості не використовувалася з метою господарської діяльності та отримання прибутку, відповідно не є об`єктами оподаткування відповідно до п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України. Зазначає, що відповідач неправомірно здійснив нарахування податкового зобов`язання позивачу за весь 2019 рік, водночас враховуючи зміну власника об`єкту оподаткування, відповідач повинен був врахувати лише період, в якому позивач був власником відповідно до умов п.266.8.1 ст.266 ПК України. Також вказує про зазначення відповідачем неправильної податкової адреси ОСОБА_1 в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною собою та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач, у позовній заяві, зазначив, що за адресою: АДРЕСА_1 податкові повідомлення-рішення не надходили, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення щодо направлення податкового повідомлення-рішення за невірною адресою долучена до позовної заяви. Згідно з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року у справі №160/4310/23, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу. Після ознайомлення з матеріалами адміністративної справи позивачу стало відомо про наявність податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 на суму 176 745,45 грн. У поданій до суду позовній заяві позивач також заначив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 було зареєстровано об`єкт нежитлової нерухомості, а саме: АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 03.06.2013 року, загальна площа 12710,3 кв.м. У липні 2020 року позивачем було отримано Звіт щодо обстеження стану несучих та огороджуючих конструкцій частини будівлі об`єкту: частини виробничого корпусу Б-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку цього Звіту щодо оцінки технічного стану будівельних конструкцій частини будівлі, що підлягала обстеженню (балки, плити перекриття, монолітні ділянки) зазначено, що вона знаходиться у аварійному стані (категорія стану IV). Отже, об`єкт нерухомості позивача взагалі не використовувався з метою господарської діяльності та отримання прибутку. З матеріалів справи убачається, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкти нежитлової нерухомості: - АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 03.06.2013 року, загальна площа 13275,30 кв.м. Частка власності 134/140. У відповідності до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України позивачу, як власнику об`єкту оподаткування - нежитлової нерухомості відповідачем складено оскаржуване податкове повідомлення-рішення за період з січня 2019 року по жовтень 2019 року. 07.11.2019 року здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Перлина Поларс». У відповідності до вимог п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України відповідачем було застосовано ставки податку, що передбачені: 1. рішення Нікопольської міської ради від 29.01.2016 року №1-4/VII - ставка 0,4%; 2. рішення Нікопольської міської ради від 27.01.2017 №70-16/VII ставка 0,4%. Додаток 1 до рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно за 2018 рік - ставка 0,4%. Згідно розрахунку податкового повідомлення-рішення №000917-5840-0422 від 28.02.2020 року за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у загальному розмірі 176 745 грн. 45 коп.: (4173 грн. *0,4)* 12706,36 = 212094,56/12-17674,55* 10 = 176 745,45, де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата за 2019; 0,4 ставка податку згідно рішень Нікопольської міської ради; 12706,6 кв.м. час тка нерухомості що знаходиться у власності ОСОБА_1 ; 212094,56 грн. - сума податку, що підлягає сплаті за 2019 рік; 17674,55 грн. сума податку за 1 місяць 2019; 176745, 45 грн. сума податку за 10 місяців. Позивач вважає протиправним вказане податкове повідомлення рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України та який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно ст.265 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами га доповненнями, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Об`єктами оподаткування податком є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПКУ). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ідо безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПКУ). Ставки податку для об`єктів житлової га/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПКУ). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 п.266.1 ст.266 ПКУ). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості га відповідної ставки податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, га відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за" місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПКУ). Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Органи державної реєстрації прав па нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п.п.266.7.4 п.266.7 ст.266 ПКУ). Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України (п.п.266.9.1 П.266.9 ст.266 ПКУ ). Згідно п.п.266.10.1 п.266.10 ст.266 ПКУ. податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Ставки податку для об`єктів житлової га/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПКУ). Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до вимог п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України відповідачем було застосовано ставки податку, що передбачені: 1. рішення Нікопольської міської ради від 29.01.2016 року №1-4/VII - ставка 0,4%; 2. рішення Нікопольської міської ради від 27.01.2017 №70-16/VII ставка 0,4%. Додаток 1 до рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно за 2018 рік - ставка 0,4%. Згідно з даними Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкти нежитлової нерухомості: АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 03.06.2013, загальна площа 13275,30 кв.м. Частка власності 134/140. На підставі вищезазначеного та у відповідності до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України позивачу, як власнику об`єкту оподаткування - нежитлової нерухомості винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення за період з січня 2019 року по жовтень 2019 року. Позивач стверджує, що 07.11.2019 року здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Перлина Поларс». Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно розрахунку податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у загальному розмірі 176 745 грн. 45 коп.: (4173 грн. *0,4)* 12706,36 = 212094,56/12-17674,55* 10 = 176 745,45, де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата за 2019; 0,4 ставка податку згідно рішень Нікопольської міської ради; 12706,6 кв.м. час тка нерухомості що знаходиться у власності ОСОБА_1 ; 212094,56 грн. - сума податку, що підлягає сплаті за 2019 рік; 17674,55 грн. сума податку за 1 місяць 2019; 176745, 45 грн. сума податку за 10 місяців. Щодо доводів позивача, що належна будівля нежитлової нерухомості не використовувалася з метою господарської діяльності та отримання прибутку, відповідно не є об`єктами оподаткування відповідно до п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (в редакції норми Податкового кодексу станом на 29.12.2019 року, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому, постановою Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 (адміністративне провадження №К/9901/23672/18) було відступлено від правового висновку, викладеного у постанові ВС від 15.05.2018 року у справі №806/2676/17 та сформовано новий правовий висновок щодо застосування пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України: «…З урахуванням наведеного судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року, справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду)…». З даного висновку убачається, що для застосування податкової преференції за пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 1ІК України необхідним є дотримання наступних умов: а) якщо власниками об`єктів промисловості є юридичні особи, в тому числі нерезидента, та б) за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним при значенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Дана податкова преференція є абсолютно визначеною, безумовною і в жодному разі не є альтернативною, про що свідчить сполучник «та» між двома обов`язковими умовами преференції. Таким чином, для застосування податкової пільги за вказаною статтею позивачем мають бути виконані одночасно дві умови. Так, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак га функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000, При цьому, ведення Державного класифікатора будівель та споруд здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві, який уповноважений видавати експертні висновки щодо встановлення приналежності будівлі. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі №500/90/19. Разом з цим, матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження того, що об`єкт нерухомості, що належав на праві власності ОСОБА_1 класифікований у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000. Однак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є об`єкт - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції. Таким чином, при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган керувався Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої, за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нежитлової нерухомості. При цьому, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 року по справі №200/8504/19-а. Крім того, позивачем, на підтвердження факту використання об`єкту нерухомості протягом звітного періоду за призначенням у господарській діяльності не надано жодних відповідних доказів, як б свідчили про здійснення відповідних господарських операцій, виготовлення, реалізацію продукції та її складське зберігання. Щодо доводів позивача, що ним у липні 2020 року було отримано Звіт щодо отримання обстеження стану несучих та огороджуючих конструкцій, то суд апеляційної інстанції бере до уваги, що вказаний звіт отриманий від ФОП і відповідно до норм Податкового кодексу не підтверджує той факт, що об`єкт нерухомості, який належить позивачу не є об`єктом оподаткування. В силу п.п. ґ) п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Позивач у даній справі долучає до матеріалів справи Звіт щодо отримання обстеження стану несучих та огороджуючих конструкцій складений ФОП ОСОБА_2 , а не відповідне рішення сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади. Крім того, позивачу на праві власності належала нежитлова нерухомість. Аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку, що контролюючий орган при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим, зазначене податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та законним. Правові підстави для застосування до Позивача податкової преференції за пп.«є» пп.266.2.2 ті.266.2 ст.266 ГІК України відсутні. Водночас, є достатньо правових підстав для нарахування податку на нерухоме майно. Щодо направлення позивачу податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з п.58.3 ст.58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Відповідно до вимог п.42.5 ст.42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням/податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). Водночас, позивач зазначає, що відповідачем зазначено неправильну податкову адресу ОСОБА_1 в податковому повідомленні-рішенні, яка не відповідає дійсності. З цього приводу слід зазначити наступне. Відповідно до п.45.1 ст.45 ПК України встановлено, що платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків фізична особа може маги одночасно не більш однієї адреси. Відповідно до п.70.1 ст.70 ПК України зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (Державний реєстр). Відповідно до п.п.70.15.1 п.70.15 ст.70 ПК України зазначено, що відомості з Державного реєстру використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України. Слід звернути увагу, що інформація з Державного реєстру передається до контролюючого органу України, який обробляє її в електронному вигляді в АІС «Податковий блок». Так, відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. На підставі п.70.7 ст.70 Податкового кодексу України та п.1 розд. ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-гілатників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №822 від 29.09.2017 року (Положення №822) визначається порядок повідомлення податкового органу про виникнення змін у даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті). Так, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви за формою № 5ДР (додаток 12). Фізичні особи подають зазначені заяви особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання - до контролюючого органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого контролюючого органу. Для заповнення заяви використовуються дані документа, що посвідчує особу, та інших документів, які підтверджують зміни таких даних. Внесення змін до Державного реєстру та окремого реєстру Державного реєстру здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання фізичною особою заяви за формою №5ДР до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання). У разі звернення до будь-якого контролюючого органу строк внесення змін до Державного реєстру може бути продовжено до п`яти робочих днів. У заяві за формою №5ДР в обов`язковому порядку зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі №'826/17798/18: «…Пунктом 58.3 статті 58 ПК України у зазначеній редакції встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживания або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги. незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56. пункту 58.3 статті 58 ПК України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та. відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, мас нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Враховуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що правове поняття «отримання» у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України означає виключно фактичне отримання податкового повідомлення-рішення та не є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України. Строк на оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, встановлений пунктом 56.18 статті 56 ПК України, обчислюється з моменту отримання ним такого рішення у порядку, встановленому пунктом 58.3 статті 58 ПК України…». До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 року у справі № 640/21350/18. Таким чином, обов`язок інформування про зміну податкової адреси покладається на платника податків, у даному випадку на позивача. Одночасно з цим, платник податків може скористатися передбаченим п.267.6.10 п.267.6 ст.267 ПК України правом на звірку даних. Так, за вказаною нормою фізичні особи-платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: а) об`єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; б) розміру ставки податку; в) нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів га даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об`єкт оподаткування, перехід права власності на об`єкт оподаткування), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення рішення вважається скасованим (відкликаним). Отже у даному випадку суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що направлення податкового повідомлення-рішення на адресу: АДРЕСА_3 було правомірним. Водночас, окільки позивачем було проігноровано свій обов`язок щодо повідомлення податкового органу про зміну своєї податкової адреси за допомогою самостійного подання заяви за формою №5ДР до контролюючого органу, відповідачем було направлено податкове повідомлення-рішення на адресу АДРЕСА_3 . Податкове повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 було вручено позивачу 30.06.2020 року, що підтверджується підписом, який проставлено у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення. Аналіз вказаних обставини дає підстави для висновку, що відповідачем було дотримано порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкового повідомлення-рішення платнику податків. Разом з цим, невиконання платником податків обов`язку щодо подавання контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного: номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою 5 ДР, не може бути самостійною підставою для скасування такого податкового повідомлення-рішення, за умови, якщо позивачу встановлено обов`язок по сплаті податку на нерухоме майно. Окрім того позивачем було отримано оскаржуваний документ, проте не було виконано встановленого податковим законодавством зобов`язання, а отже, саме позивач має понести відповідні наслідки за невиконання такого зобов`язання. Правом, передбаченим п.286.5 ст.286 ПК України, до дати подання позовної заяви позивач не скористався. Жодної заяви щодо актуалізації даних платника податків від гр. ОСОБА_1 , у тому числі щодо внесення змін відносно податкової адреси позивача, до контролюючою органу не надходило. Копії таких заяв не було надано і позивачем до позовної заяви. Одночасно з цим суд апеляційної інстанції бере до уваги, що податковим законодавством не передбачено право контролюючого органу самостійно витребувати від платників податків будь-які відомості необхідні для розрахунку податкових зобов`язань. Інформація щодо оскарження податкового повідомлення - рішення (форми Ф) за 2019 рік № 0009716-5840-0422 від 28.02.2020 на суму 176 745,40 грн. до Державної податкової служби України відсутня. Сума боргу в розмірі 176745,45 грн. виникла у повивача на підставі податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422, що оскаржується у даній справі. Дата виникнення боргу 29.08.2020 року. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, взяв до уваги, що реплікацією «Діловодство спеціалізованого суду» установлено, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2019 року №003811/16-5850-0422, від 28.02.2019 року №003811/17-5850-0422, від 28.02.2019 року № 0003811-5850-0422. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 16.03.2021 року у справі №160/13606/20 в задоволенні позову відмовив повністю. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 01.07.2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року та направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду. За наслідками розгляду даної касаційної скарги, постановою Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №160/13606/20 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року залишені без змін. Таким чином податкові повідомлення-рішення, якими визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 та 2018 роки за об`єкт нежитлової нерухомості, а саме АДРЕСА_2 у справі №160/13606/20 визнані судами правомірними і законними. Отже, відповідач щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 28.02.2020 року №000917-5840-0422 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи позивача. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 04.07.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова