Постанова 4824 № 753/16504/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/10171/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 753/16504/23 08 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-Реконструкція») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція». Відповідачі зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_2 та, відповідно, є користувачами (споживачами) послуг ТОВ «Євро-Реконструкція» з теплової енергії (централізованого опалення) та постачання гарячої води. Зазначало, що відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У свою чергу, відповідачі своєчасно не оплачували вартість наданих ТОВ «Євро-Реконструкція» послуг, починаючи з жовтня 2020 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з гарячого водопостачання, внаслідок чого станом на 01 серпня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 55 396,06 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 11 891,75 грн; заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання - 43 504,31 грн. Відповідачі як боржники, що прострочили виконання грошового зобов`язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов`язані також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних. Посилаючись на те, що відповідачі, в порушення норм діючого законодавства, не виконують своїх обов`язків по своєчасному внесенню плати за надані послуги, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за послугу з центрального опалення/постачення теплової енергії та постачання гарячої води на загальну суму 66 791,78 грн, з яких: заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 11 891,75 грн; інфляційна складовова боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 845,28 грн., 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 134,17 грн; заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 43 504,31 грн, інфляційна складовова боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 8 132,42 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 2 283,85 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року позов ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість у розмірі 66 791 грн 78 коп, з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 11 891 грн 75 коп, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 43 504 грн 31 коп, інфляційна складова боргу у розмірі 8 977 грн 70 коп, 3 % річних у розмірі 2 418 грн 02 коп. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 342 грн. Стягнути ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 342 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дончак Дмитро Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Євро-Реконструкція» задовольнити частково, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 11 891 грн 45 коп. В решті позовних вимог відмовити, здійснити розподіл судових витрат. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 погоджується із заборгованістю за постачання теплової енергії та при цьому заперечує заборгованість за постачання гарячої води. Зазначає що, згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість за гарячу воду обчислена за нормами споживання. Однак, на протязі останніх 10 років відповідачі сплачували за гарячу воду по показникам встановленого в квартирі лічильника JS 4815158, який періодично проходив повірку. У позовній заяві позивач не вказав, які останні показники лічильника були передані споживачем. Також розрахунок заборгованості не містить даних щодо нарахування боргу по показникам лічильника та/або по нормативам (нормам) споживання, що унеможливлює перевірку правильності здійснення розрахунків. Відповідно до п. 31 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 05 липня 2019 року, зняття показань вузлів комерційного та розподільного обліку послуги здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та умов договору. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів послуг, до відповідного вузла обліку для зняття показань, після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами, як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Факт недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів послуг, до вузла обліку послуги для зняття показань фіксується шляхом складення акту у довільній формі. Проте, в порушення зазначених норм, позивачем не надано копію акту (актів) щодо недопущення споживачем виконавця; позивача не повідомлялося про необхідність зробити повірку лічильника. А отже, нарахування за гарячу воду по нормативам (нормам) споживання - неправомірне і підлягає скасуванню. Сторона відповідача просила суд врахувати, що відповідачі постійно перебували і перебувають за кордоном, показники лічильника не змінюються, тобто, послуги з постачання гарячої води не надавалися і не надаються. В той же час, позивач не звіряв показники лічильника, не вимагав від відповідачів надати показники лічильників, не направляв своїх представників до споживача з метою зняття показників лічильника, і не складав акт про недопущення представника обслуговуючої компанії до лічильника для зняття показників. В частині нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат сторона відповідача зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17.03.2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Зважаючи на те, що на території України з 12.03.2020 рокупо 30.06.2023 року було запроваджено карантин, на період дії якого заборонено нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, то нарахування позивачем за спірний період з 12.03.2020 року по лютий 2022 року 3% річних та інфляційних втрат - є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, тому, на думку сторони відповідача, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню тільки за період з серпня 2017 року по 11.03.2020 року: інфляційні збитки 1350,12 грн, та 3% річних 676,48 грн. Це стосується нарахувань за гарячу воду. В той же час, вимоги про стягнення з відповідачів інфляційних збитків та 3% річних за постачання теплової енергії взагалі не підлягають задоволенню, так як вони нараховані під час дії карантинних обмежень. В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права сторона відповідача зазначає, що відповідачі не знали про відкриття провадження у справі, не отримували жодних листів, так як постійно проживають за кордоном. Незважаючи на вищевказані обставини, судом першої інстанції не було здійснено жодної дії для встановлення дійсного місця проживання (перебування) відповідачів. Враховуючи те, що відповідач не подавала заяву про розгляд справи за її відсутності і не подавала відзив на позовну заяву, а сторона позивача не заперечувала проти винесення заочного рішення суду, то обставини прийняття рішення суду від 22.01.2024 року повністю відповідали вимогам щодо ухвалення заочного рішення. Однак, суд першої інстанції не розглянув справу в порядку заочного провадження, чим порушив права відповідачів на справедливий розгляд, у тому числі, на збирання необхідних доказів, подання відповідних клопотань про витребування доказів в разі необхідності. Таким чином, після ознайомлення з матеріалами справи відповідачі замовили повірку лічильників в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лабораторія Повірки Лічильників» - як доказ що вони справні, функціонують, опломбовані, і з метою зафіксувати їхні показники. На день подання апеляційної скарги такий документ від ТОВ «Лабораторія Повірки Лічильників» ще не був отриманий. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Євро-Реконструкція» - Оксана Смолярчук просить апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року - без змін. Вказує, що для коректних нарахувань за спожиті послуги з гарячого водопостачання, відповідно до п.2 розділу ІІІ Порядку прийняття прилад обліку на абонентський облік, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 270 від 12.10.2018 року, споживачам необхідно дотримуватись правил користування індивідуальними засобами обліку води, а саме: індивідуальні засоби обліку води обов`язково мають бути прийняті на абонентський облік надавача послуг, опломбовані надавачем послуг, вчасні повірені, а їхні показники щомісяця мають передаватись до теплопостачальної організації. За наявності індивідуального засобу обліку гарячої води нарахування здійснюються виключно за показниками засобу обліку, які повинні щомісяця надаватися споживачами виконавцю послуг (п. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»). Наявність в квартирі індивідуального засобу обліку гарячої води/холодної води/теплової енергії, бойлеру не передбачає припинення виконавцем послуги нарахування або нарахування за показниками, з якими роки назад квартирний лічильник був взятий на облік. Законодавець закріпив за споживачами послуги обов`язок щомісяця подавати виконавцю послуги показники індивідуальних засобів обліку. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Вказує, що зазначений відповідачем в апеляційній скарзі засіб обліку гарячої води, який зі слів відповідача встановлений у квартирі, на обліку у ТОВ «Євро-Реконструкція» не перебуває. Доказів того, що відповідачі повідомляли теплопостачальну організацію про встановлення ними в квартирі індивідуального засобу обліку гарячої води та надавали до Товариства заяву про опломбування та постановку на облік індивідуального засобу обліку гарячої води до ТОВ «Євро-Реконструкція» та до суду не надано. Додані до апеляційної скарги відповідача копії договору про надання послуг з повірки засобу обліку води та акту надання послуг від 11.03.2024 не можуть братися до уваги, оскільки не містять даних про те, чи є індивідуальний засіб обліку гарячої води технічно справним, який показник на ньому зафіксований та жодним чином не підтверджують факт постановки вказаного лічильника на облік теплопостачальної організації. Нарахування плати за спожиту послугу за показниками лічильника, який не перебуває на обліку та не пройшов повірку, не передбачено діючим законодавством. Квартира АДРЕСА_2 обліковується як така, що індивідуальним засобом обліку гарячого водопостачання не обладнана, а відтак, нарахування за послугу з гарячого водопостачаиня/постачания гарячої води проводиться по нормі споживання на кількість зареєстрованих у квартирі осіб з розрахунку 3,00 м куб на 1 особу. Доказів того, що відповідачі до моменту подання позовної заяви до суду звертались до ТОВ «Євро-Реконструкція» з повідомленням про перерахунок вартості наданих послуг на підставі індивіуальних показників засобу обліку чи про зміну кількості зареєстрованих чи фактично проживаючих осіб у квартирі, відповідачами не надано. У період виникнення заборгованості за надані послуги місце постійного проживання відповідачів у квартирі підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, а тому, відповідно, дані особи є споживачами наданих до квартири послуг та належними співвідповідачами по справі.Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг. Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі №335/479/17 (провадження №61-22435св18), у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14. Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, з них на користь позивача стягуються заявлені 3% річних та інфляційні втрати. Зважаючи на те, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COV1D- 19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. При цьому, відповідно до на приписів п.п.4 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COV1D- 19), вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (шрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов`язання (ст.ст.549-552 ЦК України). Однак, така заборона не стосується 3% річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, та які не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний характер. Така позиція, висловлена у постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року №912/1120/16, від 19 червня 2019 року № 703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року №902/417/18. Також сторона позивача вважає, що судом першої інстанції були прийняті всі належні і можливі заходи для повідомлення відповідачів про наявність на розгляді судової справи про стягнення заборгованості за комунальні послуги, з направленням кореспонденції відповідачам на відому офіційну адресу реєстрації, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, де сформовано правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду. В судове засідання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 та представник позивача ТОВ «Євро-Реконструкція» не з`явились, про день та час слухання справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності сторін у справі. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що 23.07.2014 року в газеті «Хрещатик» № 103(4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення до відповідних житлово-експлуатаційних організацій або до ТОВ «Євро-Реконструкція». Проект договору про надання ТОВ «Євро-Реконструкція» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року№ 111(4511). Отже, ТОВ « Євро-Реконструкція» забезпечує надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 . За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_2 , - з 19.09.2002 року по теперішній час. За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_2 , - з 10.04.2008 року по теперішній час. За цією адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 з надання послуг з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води. Таким чином, в розумінніі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Житлового кодексу України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем. Судом також встановлено, що відповідачі з жовтня 2020 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з гарячого водопостачання, унаслідок чого станом на 01 серпня 2023 року у них утворилась заборгованість у розмірі 55 396,06 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 11 891,75 грн; заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 43 504,31 грн, що підтверджується розрахунками сум боргу, наданим ТОВ «Євро-Реконструкція». Оскільки відповідачі в порушення норм діючого законодавства не виконували своїх обов`язків по своєчасному внесенню плати за надані послуги, позивач також нарахував інфляційну складовову боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 845,28 грн., 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 134,17 грн; а також інфляційну складовову боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 8 132,42 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 2 283,85 грн, що підтверджується розрахунками сум боргу, наданими ТОВ «Євро-Реконструкція». Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказав на те, що вважає встановленим факт невиконання відповідачами зобов`язання про оплату наданих позивачем послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та послуги з гарячого водопостачання, що порушує права позивача, а тому позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 66 791 грн 78 коп, є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року відповідає. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія. Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня його опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу Української РСР наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР. Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги). Централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання. Централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Згідно вимог п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Відповідно до п.п. 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Пунктами 37, 38, 39 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85, визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів Українивід 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов`язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов`язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, відтак, особи, що є співвласниками квартири, несуть солідарні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника). Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: кв. АДРЕСА_2 , за цією адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 з надання послуг з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води, то вони є споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем, а відтак зобов`язані сплачувати вартість отриманих фактично послуг. З розрахунком заборгованості вбачається, що відповідачі з жовтня 2020 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з гарячого водопостачання, унаслідок чого станом на 01 серпня 2023 року утворилась заборгованість на загальну суму 55 396,06 грн. Доказів на спростування заборгованості у вищенаведеному розмірі та належного виконання зобов`язання по сплаті за спожиті комунальні послуги, відповідачами надано не було. Заперечуючи проти вимог позивача, апелянтом не надано власного розрахунку заборгованості та не спростовано розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Відповідачами не надано доказів того, що ТОВ «Євро-Реконструкція» послуги надавались з перервою, не надавались або надавались неякісно, що могло б бути підставою для здійснення перерахунку розміру плати за надані послуги. Таким чином, системний аналіз матеріалів справи, зокрема, наданого розрахунку заборгованості, дає підстави для висновку, що позивач правомірно звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого опалення та за отримані послуги з гарячого водопостачання, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі по справі у повному обсязі здійснили погашення заборгованості за отримані послуги. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку ці дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідорне стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого опалення та за отримані послуги з гарячого водопостачання на загальну суму 55 396,06 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 11 891,75 грн; заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 43 504,31 грн. Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України. Оскільки факт порушення відповідачами зобов`язань щодо своєчасної оплати за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого опалення з жовтня 2020 року та з гарячого водопостачання з серпня 2017 року доведений позивачем, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційної складовової боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 845,28 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 134,17 грн; а також інфляційної складовової боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 8 132,42 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за гаряче водопостачання за період з серпня 2017 року по лютий 2022 року у розмірі 2 283,85 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що на протязі останніх 10 років відповідачі сплачували за гарячу воду по показникам встановленого в квартирі лічильника JS 4815158, який періодично проходив повірку, колегія судлдів відхиляє, з огляду на наступне. Апелянтом до апеляційної скарги долучено копію договору про надання послуг з повірки засобу обліку води від 11.03.2004 року № 527106, укладеного з ТОВ «Лабораторія Повірки Лічильників» та акт наданих послуг від 11.03.2004 року № 527106 про повірку лічильників, зокрема, і JS 4815158. Відповідно до умов пункту 7 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (постанова була чинна у період виникнення у відповідача заборгованості за надані послуги), показання квартирних засобів обліку щомісяця знімаються споживачами та надаються виконавцю за допомогою телефонного зв`язку, електронних сервісів запроваджених виконавцем, тощо. З загально доступної інформації у всесвітній мережі Інтернет, зокрема, із офіційного сайту позивача вбачається, що щомісячну передачу показань вузлів розподільного обліку виконавцю послуг ТОВ «Євро-Реконструкція» споживачі можуть здійснювати одним із зручних для них способів, скориставшись: - особистим кабінетом Споживача «Мій дім. Особистий кабінет», реєстрація в якому здійснюється за посиланням: https://ok.tec4.kiev.ua/login; - мобільним додатком ТelegramBot, набравши в мобільному додатку Тelegram текст: Євро-Реконструкція. - номерами телефонів: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 з 10 по останній день поточного місяця, вказавши: о/р, адресу, дату, поточні та попередні показники лічильника. - по телефону в автоматичному режимi: за номером НОМЕР_2 з 10 по останній день поточного місяця. - через скриньку для передачі показань, яка розміщена біля входу до Центру обслуговування споживачів за адресою: вул. Павла Усенка, 3, з 10 по останній день поточного місяця, вказавши: о/р, адресу, дату, поточні та попередні показники лічильника. Також на сайті зазначено, що «для коректних нарахувань за спожиті послуги, в т.ч. з урахуванням пільг та субсидій, просимо Вас щомісяця повідомляти до ТОВ «Євро-Реконструкція» поточні показання квартирних лічильників гарячої води та тепла. Завдяки цьому наступного місяця Ви отримаєте готові до сплати платіжки, що формуються на підставі фактичних показань квартирних лічильників (які Ви повідомили), діючих тарифів, а також з урахуванням наявних пільг або субсидій». Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Апелянтом не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, які б підтверджували звернення відповідачів до позивача з 2017 року з заявою про постановку на облік індивідуального квартирного засобу обліку гарячої води, який він встановив у своєму помешканні. Інформації про наявність опломбування, паспорту, заводський номер індивідуального квартирного засобу обліку гарячої води відповідач позивачу у спірний період не передавав. Доказів передачі показів лічильника позивачу із 2017 року до 2023 року відповідачі не надали. За наявності індивідуального засобу обліку гарячої води нарахування здійснюються виключно за показниками засобу обліку, які повинні щомісяця надаватися споживачами виконавцю послуг (п. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»). Апелянтом також не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, з яких би суд міг достовірно встановити, що відповідач, у строки, визначені законом, передавав позивачу показники засобу обліку гарячої води, як і не надав жодних доказів оплати вартості гарячої води за показниками засобу обліку гарячої води. Відповідно, надавач послуги не міг поставити на облік не ідентифікований і не повірений індивідуальний квартирний засіб обліку гарячої води, відтак, не може враховувати його покази для нарахування за послугу з гарячого водопостачання. Оскільки відповідачами вчасно не було надано позивачу інформації про встановлений засіб обліку гарячого водопостачання в квартирі та не було вчасно зроблено заявки на його опломбування та постановку на облік, як і не передавалися показники встановленого засобу обліку гарячого водопостачання в квартирі, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість розрахунку заборгованості за постачання гарячої води, наданого позивачем. Доводи апеляійної скарни про те, що відповідачі постійно перебували і перебувають за кордоном, показники лічильника не змінюються, тобто, послуги з постачання гарячої води не надавалися і не надаються, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Доказів того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зверталися із відповідною заявою до позивача, що вони бажають припинити отримання житлово-комунальних послуг, зокрема, на час їх відсутності за адресою реєстрації, апелянт суду не надає. Апеляційний суд зауважує, що проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих житлово-комунальних послуг, оскільки такі документи останній мав надати надавачу послуг, а саме- ТОВ «Євро-Реконструкція». Матеріалами справи підтверджено реєстрацію відповідачів у зазначеній вище квартирі, а отже вони є користувачами наданих послуг. Також в матеріалах справи відсутні документи, підтверджуючі відсутність відповідачів у вказаній квартирі в період з серпня 2017 року по лютий 2022 року та не споживання комунальних послуг за вказаною адресою. Вказані висновки суду також підтверджуються правовими висновоками, викладеними у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі №335/479/17 (провадження №61-22435св18), у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14. Доводи апеляційної скарги про те, що на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року було запроваджено карантин, на період дії якого заборонено нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є право відношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну лію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин. Законом України від 17 березня 2020 року №530-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби, та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. При цьому, відповідно до приписів п.п. 4 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов`язання (ст. 549-552 ЦК України). Так, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 зазначено, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три відсотки річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодекс. Така ж позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року №912/1120/16, від 19 червня 2019 року №703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року №902/417/18. Відтак, заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки вони не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний характер. Таким чином, нараховані позивачем 3 % річних та інфляційні втрати за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року та зз серпня 2017 року по лютий 2022 року не є стягненням неустойки (штрафів, пені), нарахування яких обмежено згідно вимог Закону України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а відповідно нараховані правомірно. Розмір заборгованості по 3 % річних та інфляційних втратах підтверджується наданим позивачем розрахунком, який відповідачами не спростований та жодних заперечень щодо його неправильності від відповідачів не надійшло. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права в частині вирішення спору щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не знали про відкриття провадження у справі, не отримували жодних листів, так як постійно проживають за кордоном, а суд першої інстанції не здійснив жодних дій для встановлення дійсного місця проживання (перебування) відповідачів, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч.ч. 6 та 7 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_2 , - з 19.09.2002 по теперішній час. За даними Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_2 , - з 10.04.2008 по теперішній час. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України). Згідно з матеріалами справи судом першої інстанції судові повістки направлялися за офіційною адресою реєстрації відповідачів рекомендованою кореспонденцією, проте кореспонденцію повернуто до суду першої інстанції з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою». Доказів того, що відповідачі мають іншу зареєстровану адресу проживання, перебування матеріали справи не містять. Апеляційний суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі№ 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Дончаком Дмитром Михайловичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: