Постанова 4814 № 538/1754/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/1754/22 Номер провадження 22-ц/814/1584/24Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В.А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Обідіна О.І., Прядкіна О.В., секретар Стеценко В.С., з участю позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Панченко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Жага Едуардом Григоровичем, на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 грудня 2023 року, постановлене суддею Бондарь В.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання договору оренди недійсним, в с т а н о в и в: 06.12.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, у якому просить визнати недійсним договір оренди землі, укладений 07.10.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства у межах с.Вирішальне, загальною площею 0,1734 га на 20 років, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539, скасувавши запис про інше речове право (в державному реєстрі речових прав) №38656426 - право оренди земельної ділянки. В обґрунтування вимог позову зазначає, що 02.08.2021 набув право власності на спірну земельну ділянку, яка фактично згідно із договором оренди землі, укладеним 07.10.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебуває у розпорядженні останньої. Позивач вважає такий договір фіктивним, наголошуючи, що спірна земельна ділянка із 2016 року перебуває у його, позивача, фактичному користуванні. 17.10.2016 між ним та ОСОБА_3 укладено типовий договір оренди землі на строк 49 років зі сплатою оренди в розмірі 400,00 грн. на рік, про що ОСОБА_3 також складено розписку, якою підтверджено отримання 12 000,00 грн. орендної плати за домовленістю із орендарем ОСОБА_1 . На момент укладення такого договору право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку не було зареєстровано, а тому і реєстрація речового права оренди землі за таким договором не була здійснена у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 29.01.2020 позивачу стало відомо про укладення ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки з іншою особою та його намір продати землю. У зв`язку із цим, він був вимушений звернутися до суду та рішенням у справі №538/2073/20 стягнуто з ОСОБА_3 на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 14 549,00 грн. У межах примусового виконання такого рішення між сторонами укладено мирову угоду, затверджену судом 02.08.2021, за якою визнано за ним, позивачем, право власності на земельну ділянку площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства у межах с.Вирішальне, Миргородський (Лохвицький) район, Полтавська область, кадастровий номер 5322681901:01:001:0539, в рахунок боргу ОСОБА_3 в сумі 15 390,40 грн. по виконавчому провадженню №66051990. Вважає, що дії ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки, суперечили його попередній поведінці, а укладений ним із ОСОБА_2 договір оренди землі порушує права та інтереси позивача, які просить захистити згідно заявлених вимог позову. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 13.12.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 07.10.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для ведення особистого селянського господарства у межах с. Вирішальне, загальною площею 0,1734 га на 20 років, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539 та скасовано запис про інше речове право (в державному реєстрі речових прав) №38656426 - право оренди земельної ділянки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір у розмірі 992,40 грн. При постановленні рішення районний суд виходив із підстав доведеності недобросовісності дій ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки, а також порушення прав та інтересів позивача, як землекористувача. Відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Жага Е.Г., оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначає, що 07.10.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено типовий договір оренди спірної земельної ділянки на строк 20 років, із визначенням розміру орендної плати 100,00 грн. на рік; речове право зареєстровано 15.10.2020. Проте фактично користуватися земельною ділянкою вона, ОСОБА_2 , не мала можливості, оскільки, за відсутності належних правових підстав, ОСОБА_1 використовував ділянку для заготівлі та зберігання силосу, сіна, соломи, здійснення монтажу/демонтажу силосної ями. На усні вимоги усунути порушення ОСОБА_1 не реагував, а тому рішенням суду від 15.11.2021 (справа №538/1044/21) його було зобов`язано усунути порушення у користуванні земельною ділянкою та привести її у стан, придатний для її цільового використання. Проте судове рішення залишається ним не виконаним. Про укладення мирової угоди між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за якої останній набув право власності на спірну земельну ділянку, вона, ОСОБА_2 , дізналася у грудні 2022 року. При цьому, ОСОБА_1 , набувши право власності, в порушення статті 31 Закону України «Про оренду землі», не повідомив її, як орендаря, про перехід права власності. Тоді як, за умов типового договору оренди від 07.10.2020 (п.39) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, що також узгоджується із положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі». Підстав вважати, що поведінка ОСОБА_3 , первинного власника земельної ділянки, під час укладення оскаржуваного договору була суперечливою, вона не вбачає та наголошує, що добросовісно виконувала погоджені ними умови зобов`язання, своєчасно сплачуючи орендну плату. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.01.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 29.01.2024. 01.03.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Наголошує, що у період дії оскаржуваного правочину фактичним користувачем земельної ділянки був він, ОСОБА_1 , та за згоди первинного власника, на ділянці ним була розміщена силосна яма. Звертає увагу на символічність орендної плати - 100,00 грн. на рік, як доказ фіктивності такого правочину, а також відсутність фактичної передачі земельної ділянки від орендодавця до орендаря. Припускає, що дійсною метою укладення оскаржуваного договору було створення для нього перешкод у користуванні ним земельною ділянкою. Тоді як зміна ОСОБА_2 місця проживання, вважає доказом підтвердження відсутності реальної зацікавленості у спірній земельній ділянці. У суді апеляційної інстанції позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити без змін рішення районного суду як законне та обґрунтоване. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено типовий договір оренди землі, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у межах села Вирішальне (пункт 1 договору). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1734 га (пункт 2 договору); відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не зазначені (пункт 5 договору); договір укладено на 49 років (пункт 8 договору); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 400,00 грн. на рік (пункт 9 договору)./а.с.19-22/ 07 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5322681901:01:001:0539, яка розташована у селі Вирішальне (пункт 1 договору). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1734 га (пункт 2 договору); нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 10 552,00 грн. (пункт 5 договору); договір укладено на 20 років (пункт 8 договору); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 100,00 грн. на рік (пункт 11 договору). Згідно із пунктом 39 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору./а.с.9-12/ 15 жовтня 2020 року право оренди зареєстровано за ОСОБА_2 /а.с.50/ Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 26 квітня 2021 року (справа №538/2073/21) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно утримувані грошові кошти з врахуванням інфляції в сумі 14 549,60 грн. В частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю./а.с.16-18/ Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 02 серпня 2021 року (справа №538/2073/20) затверджено мирову угоду, укладену 21 липня 2021 року, в рамках ВП №66051990, відкритого державним виконавцем Лохвицького ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) про примусове виконання виконавчого листа у справі №2/538/33/21 від 06.07.2021, виданого Лохвицьким районним судом Полтавської області, згідно якої сторони уклали угоду про таке:1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування - с.Вирішальне, Миргородський район (Лохвицький район), Полтавська область, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539, в рахунок боргу ОСОБА_3 в сумі 15390,40 грн. по ВП №66051990, відкритому 09.07.2021 на підставі виконавчого листа №2/538/33/21, виданого 06.07.2021 Лохвицьким районним судом.2. Закрито ВП №66051990./а.с.13/ Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року (справа №538/1044/21), яке залишено без змін постановою апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яку згідно договору оренди землі від 07 жовтня 2020 року, орендує позивач ОСОБА_2 , шляхом її звільнення (проведення демонтажу силосної ями) із земельної ділянки, що розташована на території с. Вирішальне, Лохвицького району, Полтавської області, загальною площею 0,1734 га, кадастровий номер 5322681901:01:001:0539. Зобов`язано ОСОБА_1 привести земельну ділянку, що розташована на території с.Вирішальне, Лохвицького району, Полтавської області, загальною площею 0,1734 га, кадастровий номер 5322681901:01:001:0539, у стан придатний для її цільового використання, яку згідно договору оренди землі від 07 жовтня 2020 року, орендує позивач ОСОБА_2 ./а.с.54-56, 57-59/ 28 жовтня 2022 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно./а.с.14-15/ Задовольняючи вимоги позову, районний суд виходив із того, що на момент укладання договору оренди землі 07.10.2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було порушено права та інтереси позивача. Крім того, дії власника земельної ділянки суперечили його попередній поведінці - фактичній передачі в користування земельної ділянки з кадастровим номером 5322681901:01:001:0539 позивачу. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав. За вимогами частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Таким законом є Закон України «Про оренду землі» №161-XIV. Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону №161-XIV істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу За змістом статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 сформовано висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №322/1178/17, сформувала висновок, що метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Разом з тим, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. У справі, яка переглядається установлено, що орендодавець та орендар врегулювали у спірній угоді свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виклавши істотні умови щодо строку договору оренди, визначення порядку і умов передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати. Підстав вважати, що такий договір укладено з дефектом волі та без наміру досягнення результатів, ним обумовлених, колегія суддів не вбачає, оскільки доказів на підтвердження викладеного позивачем не надано та не спростовано презумпцію правомірності правочину, а тому за правилами частини 4 статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних. При цьому, сторони оскаржуваного договору виконували досягнуті між ними домовленості, зафіксовані в ньому, зокрема ОСОБА_2 зареєструвала речове право та сплачувала орендну плату у розмірі, погодженому з орендодавцем. Тоді як, відсутність фактичної можливості у орендаря ОСОБА_2 можливості використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, зумовлена протиправними діями ОСОБА_1 , що встановлено судовим рішенням та за правилами частини 4 статті 82 ЦПК України не потребує доказування у цій справі. Суд першої інстанції викладене залишив поза увагою та дійшов помилкового висновку, що оскаржуваний правочин порушує права та інтереси позивача, як фактичного землекористувача та орендаря згідно договору від 17.10.2016, який серед іншого, не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, її нормативну грошову оцінку та не зареєстрований у встановленому законодавством порядку, відтак, не породжує для сторін правових наслідків. За встановлених обставин, в обранні варіанта добросовісної поведінки, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що дії ОСОБА_3 при укладенні оскаржуваного договору були очевидно неправомірними та недобросовісними, а також, що угода уклалася «про людське око». Доводи позивача викладеного не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення районного суду скасуванню із постановленням нового про відмову в задоволенні позову. Згідно зі статтею 141 ЦПК України, з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 п.п.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником - адвокатом Жагою Едуардом Григоровичем, - задовольнити. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 грудня 2023 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання договору оренди недійсним - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 488,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23.07.2024. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді О.І. Обідіна О.В. Прядкіна