Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/6536/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6536/24 пров. № А/857/9957/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Брильовський Р.М.) про забезпечення позову, ухвалена в м.Львові 02 квітня 2024 року у справі №380/6536/24 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: 26.03.2024 Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №321 від 05.03.2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Володлимира Великого, 59-Б (споруда №1)». 01.04.2024 позивачем до Львівського окружного адміністративного суду подана заява про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову та зупинити дію рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ: 26256622) виконавчого комітету Львівської міської ради №321 від 05.03.2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Володимира Великого, 59-Б (споруда №1)». В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 05.03.2024 №321 вирішено демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на вул. Володлимира Великого, 59-Б (споруда №1). Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року заяву задоволено. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №321 прийнято 5.03.2024 і позивачем у визначений цим рішенням термін (20 днів) добровільно не здійснено демонтаж тимчасової споруди, де він провадить підприємницьку діяльність, у зв`язку із незгодою з рішенням відповідача і оскарження такого в судовому порядку, то термін демонтажу уповноваженим відповідачем органом спливає 3.05.2024 (60 днів). Оскільки провадження у цій справі відкрито 02.04.2024, то об`єктивно розгляд справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених рішенням відповідача №321 від 05.03.2024 термінів та у разі виконання останнього забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернулася до суду, буде ускладненим або неможливим. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Виконавчий комітет Львівської міської ради подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та у задоволені заяви відмовити повністю. Вважає, що ухвала прийнята з неповним з`ясуванням судом обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2025 №4526 затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, а згідно п.1.3 цього Положення самовільно встановлена тимчасова споруда це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного з документів: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорта прив`язки тимчасової споруди. Необхідною умовою для демонтажу самочинної споруди є відсутність дозвільної документації, що було встановлено в даному випадку. Оскільки враховуючи вимоги ухвали Львівської міської ради №2679 від 06.12.2022 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв`язку із веденням воєнного стану» та те, що тимчасові споруди перешкоджають проведенню реконструкції або ремонту інженерних мереж, вулиці, дороги, будинків і споруд тощо, а відтак правомірно прийнято рішення про демонтаж тимчасової самовільно встановленої споруди. Таке рішення відновлює порушене право територіальної громади в особі Львівської міської ради. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову. Позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи, що у відповідності до вимог ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як це вбачається з заяви про забезпечення позову, позивач таку обґрунтовує тим, що оскаржуване ним у позовній заяві рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №321 від 05.03.2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Володимира Великого, 59-Б (споруда №1)» слід зупинити, оскільки таке порушує права позивача та містить очевидні ознаки протиправності, котрі викладені у позовній заяві. В даному рішенні вказані строки його виконання, які закінчаться швидше, ніж судом буде розглянута справа та прийнято рішення, що унеможливить здійснення правосуддя та реалізацію права на справедливий суд. В свою чергу очевидну протиправність дій відповідача обґрунтовує тим, що такий не зазначив в оскаржуваному рішенні позивача як власника МАФ, в той час надавши строк власнику МАФ на його демонтаж 20 днів, не залучивши до прийняття рішення, що і стало підставою звернення з позовом до суду та подачу заяви про його забезпечення. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення. Відповідно до частин 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених статтею 150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов`язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача (майбутнього позивача) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Як зазначено Верховним Судом у постановах від 25 червня 2020 року (справа №520/1545/19), від 01 жовтня 2019 року (справа №420/912/19) ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або - очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Так, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник покликався на те, що існують очевидні ознаки протиправності ухвали, тому її дію необхідно зупинити. Позивач також вказує, що судовими рішеннями визнано протиправним підпункт 7.8 пункту 7 Ухвали Львівської міської ради від 26.12.20219 №6107. Вважає, що така ухвала є регуляторним актом, оскільки спрямована на регулювання господарських відносин, та відносинами між регуляторними органами та суб`єктами господарювання. Вважає, що якщо оспорюване рішення вже буде виконане, очевидно що визнання його протиправним не дасть позивачу жодного ефекту та не принесе ніякого результату. Окрім того, в позовній заяві позивач зазначив, що спірне рішення отримав 20.03.2024 року, проте позивач жодними чином не зазначає про наявність дозвільних документів на встановлення тимчасової споруди, тобто право користування МАФ за вищезгаданою адресою у м.Львові, чи бездіяльність регуляторного органу, щодо видачі дозвільних документів чи їх пролонгації. До позову лише долучає виписку від 22.05.2020 з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо основного виду економічної діяльності фізичної особи ОСОБА_1 за КВЕД 47.89 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринку іншими товарами». Жодних таких документів на підтвердження не подає і до заяви про забезпечення позову. Отже, ні зі змісту заяви про забезпечення позов та позовної заяви, а також доданих документів судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких об`єктивних обставин, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача і захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Викладені позивачем припущення стосовно можливого заподіяння шкоди майновим правам та інтересам позивача не є очевидними та документально не підтвердженими. Так суд першої інстанцій зазначає, що оскільки рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №321 прийнято 5.03.2024 і позивачем у визначений цим рішенням термін (20 днів) добровільно не здійснено демонтаж тимчасової споруди, де він провадить підприємницьку діяльність, у зв`язку із незгодою з рішенням відповідача і оскарження такого в судовому порядку, то термін демонтажу уповноваженим відповідачем органом спливає 3.05.2024 (60 днів). Оскільки провадження у цій справі відкрито 02.04.2024, то об`єктивно розгляд справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених рішенням відповідача №321 від 05.03.2024 термінів, та у разі виконання останнього забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернулася до суду, буде ускладненим або неможливим. Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що такі висновки суду першої інстанції не підтверджені оцінкою судом будь-яких доказів. Суд першої інстанції лише констатував, що враховуючи об`єктивність термінів розгляду справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених рішенням відповідача №321 від 05.03.2024 термінів, що не вказує на об`єктивну необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Так само, суд першої інстанції не зазначив, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача. Судом апеляційної інстанції встановлено, що підготовче судове засідання призначено ухвалою суду першої інстанції 11.07.2024 на 08 серпня 2024 року о 09:30 год., отже розгляд справи по суті позовних вимог судом першої інстанції ще не відбувся, обставини очевидної протиправності позивачем в судовому порядку не доводились, а судом ще не встановлювались. Так, Верховний Суд у постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20 звертав увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно, проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.» (висновки у постановах у справах № 160/8226/20, № 640/23179/19, № 460/549/20, № 826/16216/18). Слід зауважити, що суд першої інстанції покликався в оскаржуваній ухвалі на правові позиції Верховного Суду викладені у постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20, проте не обґрунтував відступ від таких, та прийшов до переконання про вжиття заходів забезпечення позову. Не заслуговують на увагу покликання судом першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.01.2020 у справі № 1840/2909/18, оскільки такі не є подібні, як це помилково зазначив суду першої інстанції. У цій справі позивач звертаючись з заявою про забезпечення позову таку обґрунтовував тим, що має всі належні дозвільні документи на розміщення кіосків та провадження господарської діяльності у вказаних об`єктах. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судом першої інстанції заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини 1 та 2 статті 150 КАС України, а застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є такими, що не узгоджується з приписам частини 2 статті 151 КАС України. За таких обставин, з врахуванням положень статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову неповно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення цього питання, а тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Керуючись статтями 230, 150, 310, 312, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року про забезпечення позову у справі №380/6536/24 скасувати та у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 18.07.2024 згідно з ч.3 ст.321 КАС України.