Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15130/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15130/24 Перша інстанція: суддя Свида Л.І., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 420/15130/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко Світлани Володимирівни про відкриття виконавчого провадження №74905763 від (дата на час подання позову не відома) з примусового виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеса у справі №521/8926/23 від 29.08.2023 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 53606,10 грн. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 22.05.2024 у справі № 420/15130/24 у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправної та скасування постанови відмовив. Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що дії та рішення державних виконавців, вчинені та прийняті під час виконання судового рішення у цивільній справі, оскаржується стороною виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ. Порядок оскарження передбачено також і приписами частини 1 статті 447 ЦПК України. Так, суд зауважив, що цієї нормою права встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Таким чином, суд першої інстанції виснував, що спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - висновок суду першої інстанції про неможливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим, оскільки у справі, яка розглядається, ОСОБА_3 оскаржує постанову державного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає ухвалу суду такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (зокрема без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами 1, 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно положень ст. ст. 447, 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі. Разом з тим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно, механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначений ст. 382 КАС України, не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Тобто згідно наведених норм ЦПК України та КАС України право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного та адміністративного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 757/62025/17-ц зазначено, що справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КпАП України, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання. Оскільки у справі, що розглядалась, позивач оскаржував дії державного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленим в порядку КУпАП України, а не за наслідками розгляду справи в рамках цивільного справи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, враховуючи те, що у цій справі Антонюк А. оскаржує постанову про скасування постанови державного виконавця, винесеної у межах виконавчого провадження, відкритого з метою виконання постанови суду, прийнятої у порядку КУпАП України та Митного Кодексу України, а не внаслідок розгляду справи за правилами цивільного судочинства, то висновок суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є помилковим. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі № 460/10292/23 та від 04.10.2023 у справі № 240/8781/23. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, відтак апеляційний суд вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 420/15130/24 скасувати. Направити справу № 420/15130/24 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк