Постанова 4854 № 400/11704/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11704/21 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. Дата і місце ухвалення: 01.05.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. при секретарі Гудзікевич Я.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Херсонської обласної прокуратури на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И Л А : В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Херсонської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по справі №814/3545/14 про поновлення на посаді за період з 15 травня 2020 року по 18 жовтня 2021 року в розмірі 3 530 969,19 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів. Також, позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.05.2020р. по справі №814/3545/14, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014р. №1478к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Херсонської області та поновлено позивача на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24 жовтня 2014 року. Рішення суду у відповідній частині допущено до негайного виконання. Однак, наказ №361к про поновлення ОСОБА_1 на посаді видано Генеральним прокурором тільки 12.10.2021р., з яким ознайомлено позивача 19.10.2021р. А відтак, на підставі ст.236 КЗпП України, позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 15.05.2020р. по 18.10.2021р. (357 днів) в сумі 3 530 969,19 грн. При цьому, позивач зазначав, що сума його середньоденної заробітної плати з 16.01.2020р., урахуванням підвищення посадових окладів, становить 9890,67 грн., що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.05.2020р. по справі №814/3545/14 та не підлягає повторному доказуванню. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у адміністративній справі №814/3545/14 про поновлення на посаді за період з 15 травня 2020 року по 18 жовтня 2021 року в розмірі 1192897,72 грн. з утриманням податків та обов`язкових зборів. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 11350,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 01.05.2024р., з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Однак, суд дійшов помилкового висновку, що до середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 (799,39 грн.) застосовуються коефіцієнти коригування 1,25 (з грудня 2015 року) та 2,93 (з вересня 2017 року), з огляду на що відповідач повинен виплатити позивачу 1192897,72 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Судом не враховано, що на момент видання постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019р. №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» та набрання нею чинності 16.01.2020р. ОСОБА_1 перебував на обліку в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у зв`язку з чим саме внаслідок незаконних дій відповідача він не міг пройти відповідні процедури атестації для переведення до «новоутворених» прокуратур. За таких обставин, за твердженнями апелянта, він має право на застосування коефіцієнта підвищення його посадового окладу відповідно до Постанови №1155. Також, апелянт посилається на те, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції необґрунтовано зазначено про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення з утриманням податків та обов`язкових зборів. Зазначає, що будь-яка сума компенсації, обчислена з вихідної суми середньоденної заробітної плати 799,39 грн., є сумою, з якої вже відраховано обов`язкові податки та збори. У довідці прокуратури Херсонської області від 13.11.2014р. №18/368вих чітко зазначено, що з нарахованої заробітної плати утримано єдиний соціальний внесок в розмірі 6,1%, військовий збір за ставкою 1,5%, податок на доходи фізичних осіб за ставками відповідно до ПК України (15% або 17%). Херсонська обласна прокуратура також подала апеляційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.05.2024р., в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ст.235 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на попередній посаді вигляді стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до ст.ст. 15, 16 Закону України «Про прокуратуру», який діяв на дату звільнення позивача з посади (жовтень 2014 року), виключно до повноважень Генерального прокурора України відносилося призначення та звільнення працівників прокурорів областей із займаних посад. Відповідними повноваженнями був наділений саме Генеральний прокурор як станом на дату ухвалення Миколаївським окружним адміністративним судом судового рішення по справі №814/3545/14, так і станом на дату фактичного поновлення позивача на посаді. За таких обставин, питання своєчасності виконання рішення суду про поновлення заступника прокурора області на посаді не відноситься до компетенції Херсонської обласної прокуратури. Апелянт стверджує, що належним відповідачем у справі за заявленими позовними вимогами є Офіс генерального прокурора, якого судом першої інстанції до участі у справі залучено не було. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Посилається апелянт і на те, що судом не вірно розраховано планову кількість робочих днів у період з 15.05.2020р. по 18.10.2021р. (розрахунок проведено з 357 днів замість правильного 356 днів). Також, судом не враховано, що Порядком №100 не передбачено коригування подвійним коефіцієнтом підвищення за різні періоди. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора України №785к від 15.05.2014р. ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника прокурора Херсонської області. Наказом Генерального прокурора України №1478к від 23.10.2014р. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади»). Не погоджуючись з правомірністю звільнення ОСОБА_1 в листопаді 2014 року звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Херсонської області про визнання протиправним та скасування наказу №1478к від 23.10.2014р., поновлення на посаді заступника прокурора Херсонської області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання Генеральну прокуратуру України відкликати з Міністерства юстиції України відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року по справі №814/3545/14 (з урахуванням ухвали від 19.05.2020р. про виправлення описки), залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. №1478к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Херсонської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з прокуратури Херсонської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 23 листопада 2014 року в сумі 16 787,19 грн. Стягнуто з прокуратури Херсонської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2014 року по 14 травня 2020 року в сумі 2 837 448,18 грн. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора протягом трьох робочих днів з дня набрання судовим рішенням законної сили надіслати це рішення до Міністерства юстиції України для вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII «Про очищення влади». Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16 787,19 грн. у межах загальної суми стягнення 2 854 235,37 грн. піддано негайному виконанню. Постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року задоволено частково касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та прокуратури Херсонської області. Скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.05.2020р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021р. в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справу у відповідній частині направлено на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.05.2020р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021р. залишено без змін. З матеріалів справи, також, вбачається, що на виконання судового рішення по справі №814/3545/14 наказом Генерального прокурора №361к від 12.10.2021р. скасовано наказ Генерального прокурора від 23.10.2014р. №1478к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Херсонської області та поновлено позивача на вказаній посаді з 24.10.2014р. Із змістом вказаного наказу ОСОБА_1 ознайомлено під розпис 19.10.2021р. З посиланням на те, що допущене до негайного виконання рішення суду від 14.05.2020р. по справі №814/3545/14 фактично виконано лише 19.10.2021р. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15 травня 2020 року по 18 жовтня 2021 року в розмірі 3 530 969,19 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , виходив з того, що після прийняття Миколаївським окружним адміністративним судом рішення по справі №814/3545/14 у відповідача, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість негайного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 15.05.2020р. по 18.10.2021р., що становить 357 робочих днів. При розрахунку суми середнього заробітку суд першої інстанції врахував висновки постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023р. по справі №814/3545/14 щодо застосування до обчисленої відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 середньоденної заробітної плати (799,39 грн.), коефіцієнтів коригування 1,25 (з грудня 2015 року) та 2,93 (з 06.09.2017р.). А відтак, за висновками суду першої інстанції, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 1192897,72 грн. (799,39 х 357 х (1,25+2,93). Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. У силу ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки. Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі та фактичного допуску працівника до роботи; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Верховний Суд у постанові від 20.10.2022р. по справі №160/12318/21 зазначив, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №2340/3029/18, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 05 травня 2022 року у справі №280/4402/21). Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, а тому він має право, відповідно до статті 236 КЗпП України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання, тобто за період з 15.05.2020р. (наступний день після ухвалення рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.05.2020р. у адміністративній справі №814/3545/14) по 18.10.2021р. (дата, що передує даті ознайомлення ОСОБА_1 з наказом Генерального прокурора №361к від 12.10.2021р. та фактичного допуску його до роботи). Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому при вирішенні даного спору визначенню, передусім, підлягає на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі №814/3545/14. Як вже зазначалося, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року по справі №814/3545/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014р. №1478к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Херсонської області та поновлено позивача на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24 жовтня 2014 року. На виконання вказаного судового рішення наказом Генерального прокурора №361к від 12.10.2021р. поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24 жовтня 2014 року. Згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру» посада заступника прокурора Херсонської області належить до адміністративних посад як посада «заступника керівника обласної прокуратури». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора. Таким чином, оскільки саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного і добровільного виконання судового рішення про поновлення особи на посаді, яка належить до адміністративних посад, то відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має Офіс Генерального прокурора, а не Херсонська обласна прокуратура. Такі висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.12.2023р. по справі №380/21250/21, від 07.03.2024р. по справі №140/14364/21. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги Херсонської обласної прокуратури, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за цією вимогою. Колегія суддів зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи. Належним відповідачем у даній справі є Офіс Генерального прокурора, який не визначено ОСОБА_1 при зверненні з даним позовом до суду в якості відповідача, а також не залучено судом першої інстанції до участі у розгляді справи як співвідповідача. Відповідно до ч.3 ст.48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Відповідно до ч.7 ст.48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції Таким чином, заміна первинного відповідача належним відповідачем або залучення в якості другого відповідача належить до повноважень суду першої інстанції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції за приписами статті 48 Кодексу не наділений повноваженнями щодо здійснення заміни неналежного відповідача або залучення в якості другого відповідача під час апеляційного розгляду справи. Усунути такі недоліки під час апеляційного перегляду у суду апеляційної інстанції немає можливості. Подання позову до неналежної особи, яка повинна та може бути належним відповідачем, не може мати наслідком задоволення його вимог. Вирішення спору по суті заявлених вимог до неналежного відповідача, створює порушення процесуальної правоздатності та дієздатності щодо належної реалізації належним відповідачем своїх прав та обов`язків визначених положеннями КАС України, як сторони по справі. Таким чином, враховуючи, що Херсонська обласна прокуратура не є належним відповідачем у даній справі та не має відповідати за заявленими вимогами, Офіс Генерального прокурора не залучено судом першої інстанції до участі у розгляді справи як співвідповідача, а також враховуючи відсутність у суду апеляційної інстанції таких повноважень згідно КАС України, колегія суддів доходить висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належного відповідача. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що постановлене Миколаївським окружним адміністративним судом рішення від 01.05.2024р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року скасувати. Ухвалити по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 16 липня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук