Постанова Одеський апеляційний суд № 521/21106/23

Номер провадження: 22-ц/813/5591/24 Справа № 521/21106/23 Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.06.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/21106/23 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5591/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Губара Д.В., учасники справи: - позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ», - відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бобуйка І.А. 11 січня 2024 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс», в особі філії «Інфоксводоканал», звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача боргу в сумі 14 135,54 грн.. Також позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» витрати по сплаті судового збору у сумі - 2 684, 00 грн.. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, які надаються філією «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 та Договором про надання послуг № 11969 від 11.10.2017 року. Позивач надав послуги водопостачання та водовідведення відповідачці за адресою - АДРЕСА_1 , за які відповідачка у відповідності з п. п. 20, 30 Правил повинена була своєчасно розрахуватись шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок водоканалу. Нарахування відповідачці за надані послуги здійснювались відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 30 від 25.02.2010 року та затверджених тарифів, а відповідачка в свою чергу користувалась такими послугами. ОСОБА_1 плату за надані послуги сплачувала не у повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі - 14 135,54 гривень за період з 01.01.2020 року по 31.12.2022 року, що підтверджується розрахунком суми боргу. Відповідачка не сплачує у добровільному порядку заборгованість за надані послуги (а. с. 1 - 4). Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 січня 2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ», заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 14 135,54 гривень 54 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.. Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 плату за надані позивачем послуги сплачувала не у повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі - 14 135,54 грн. за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2022 р., що підтверджується обґрунтованим розрахунком суми боргу (а. с. 68 - 69 зворотна сторона). У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якому просить суд скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду у загальному порядку (а. с. 82 85). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.04.2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а. с. 94 95). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати. Всі судові витрати покласти на відповідача. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) вона не була повідомлена належним чином про розгляд даної цивільної справи; 2) судом порушено вимоги ст. 14 ЦК України, в межах договору особа не може примушуватися до дій, які є не обов`язковими; 3) позивачем не доведено факту користування відповідачкою послугами; 4) судом не враховано, що заявлені в позові вимоги щодо стягнення заборгованості нараховані за період понад 3 роки, та не враховано строк позовної давності (а .с. 122 - 126). 13 травня 2024 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшли заперечення на ухвалу суду про відмову в задоволенні заяви про роз`яснення ухвали від 15 квітня 2024 року від ОСОБА_1 . Заперечення обґрунтовуються тим, що ОСОБА_2 не була повідомлена про розгляд справи. У справі відсутні докази позивача на свої вимоги про надання та споживання послуг. В умовах договору 2007 року немає послуги «полив» 201 м, як і взагалі такої цифри 201 м, в тому числі для «полива», немає і послуги «господарські потреби» (а. с. 131 140). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , було залишено без руху (а. с. 151 - 152). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 січня 2024 року (а. с. 161 - 161 зворотна сторона). 28 травня 2024 року на адресу суду надійшла заява про недостовірність обґрунтованих розрахунків по рішенню суду від 11 січня 2024 року від ОСОБА_1 .. В яких остання надає акт звірки розрахунків за передбаченим договором 2007 року, послуги та відомості про протиправні не передбачені договором нарахування за 2021-2022 роки (а. с. 166 - 169). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.08.2022 року призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи у приміщенні апеляційного суду Одеської області (а. с. 77). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ТОВ «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ», здійснює послуги водопостачання та водовідведення за адресою - АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником 7/10 будинку під номером АДРЕСА_1 , (договір купівлі-продажу від 13.08.2007 року). 11.10.2007 року між ОСОБА_1 та філією «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» укладено договір №11969 про надання послуг з централізованого водопостачання та центрального водовідведення. Згідно наданого позивачем розрахунку, ОСОБА_1 за надані послуги не сплачувала, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі - 14 135,54 гривень за період з 01.01.2020 року по 31.12.2022 року. Між сторонами виникли правовідносини стосовно надання та оплати житлово-комунальних послуг. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу є доводи апеляційної скарги про неповідомлення судом першої інстанції про розгляд справи. Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення завчасно. Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України , днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Як вбачається з матеріалів справи копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви ОСОБА_1 не отримувала, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». (а.с. 51 52) Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання призначене на 11.01.2024 року, не сповіщена належним чином, оскільки матеріали справи не містять доказів надсилання судових повісток на адресу відповідача. Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Таким чином, вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідачки про дату, час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки матеріали справи не містять відомостей про надсилання та вручення відповідачці судової повістки про розгляд справи призначеної на 11.01.2024 року. Щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - послуга по централізованому водопостачанню надається своєчасно, безперервно, належної якості та підлягає оплаті. Статтею 22 цього Закону передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів та послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Пунктом 4.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється будь-яке самовільне приєднання об`єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та водовідведення (включаючи приєднання до будинкових вводів, внутрішньо будинкових мереж або до мереж споживачів). Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. ОСОБА_1 є власником 7/10 будинку під номером АДРЕСА_1 , (договір купівлі-продажу від 13.08.2007 року). ОСОБА_1 є споживачем філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 та Договором про надання послуг №11969 від 11.10.2007 року. Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово- комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово- комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений статтею 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, крім того, споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг. Статтею 1 вказаного Закону, визначено, що виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно , виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається із договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, послуги надавались за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору, розрахунок об`ємів споживання води здійснюється по приладам обліку води. У випадку відсутності прибору обліку води, розрахунок послуг водопостачання тимчасово здійснюється по нормативам, затвердженими державними органами виконавчої влади. Оплата послуг водопостачання та водовідведення здійснюється по тарифам, затвердженими діючим законодавчим порядком. Щодо нарахування відповідачу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, то останні здійснювалися відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №30 від 25.02.2010 р., та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 04.02.2020 р. №283, від 16.12.2020 р. №2499, від 22.12.2021 р. №2841, а відповідачка в свою чергу користувалась такими послугами, доказів ненадання вказаних послу не надано. Судом встановлено, що ОСОБА_1 плату за надані позивачем послуги сплачувала не в повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 14135,54 грн. за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2022 р., відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з наданим розрахунком заборгованості з огляду на наступне. Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст.7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. У відповідності до ст. ст. 67, 68, 162 Житлового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VIII, п. п. 20, 30 Правил, на споживача комунальних послуг покладено обов`язок щомісячної їх оплати. Однак, в порушення наведених норм права, відповідач не сплачує у добровільному порядку заборгованість за надані послуги. Отже, судом встановлено, що позивач свої зобов`язання виконує у повному обсязі, а споживач, в порушення ст. ст. 525, 526 ЦК України, несвоєчасно сплачує надані послуги, чим завдає підприємству значну матеріальну шкоду, суд вважає данні обставини достатніми для задоволення позову. Статтею 162 ЖК України передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно до ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги. Відповідно до п. 2. 4 вказаного договору, міститься відмітка, що на момент укладення договору площа земельної ділянки згідно технічного паспорту складає «нет». Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №675482, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0300 га, вказана земельна ділянка розташована АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, частка якої складає 7/10 будинку, загальна площа становить 1053 кв.м., забудовано (під спорудами) 212 кв.м., двір 251 кв.м., під огородом 703 кв.м. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, ТОВ «Інфокс» було нараховано плату за полив площею 201 кв.м. Однак, колегія суддів звертає увагу, що умовами договору про надання послуг сторони не узгодили питання щодо надання вказаних послуг та нарахування за них плати, крім того, у вказаному договорі не встановлено точної площі поливу, з урахуванням частки права власності ОСОБА_1 . Отже, з вказаного слідує, що позивачем не доведено, що між ним та ОСОБА_1 наявна домовленість про надання та нарахування плати за послуги з поливу, загальною площею 201 кв.м., тому у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за вказаними нарахуваннями слід відмовити. Крім того, як вбачається із вказаного розрахунку, останній здійснений за період з січня 2020 року по грудень 2022 року. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просила застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості. Як вбачається із матеріалів справи, з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 05.09.2023 року. Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Період, за який кредитор має право стягувати заборгованість (в тому числі за житлово-комунальні послуги), визначається строком позовної давності. Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. За змістом ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно ст.ст. 253-255 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Отже, враховуючи що із вказаним позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги позивач звернувся 05.09.2023 року, то останній має право на її стягнення лише в межах трьох річного строку, що передували зверненню, тобто з 05.09.2020 року по 05.09.2023 рік. У задоволенні вимог про стягнення заборгованості за період з 01.01.2020 року по 04.09.2020 у загальному розмірі 6033,65 грн, необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. На підставі вказаного, позивач має право на стягнення заборгованості за період з 05.09.2020 року по 05.09.2023 року, в іншій частині вимоги не підлягають задоволенню з огляду на пропуск строку позовної давності. Отже, заборгованість за надання житлово-комунальних послуг за період з 05.09.2020 року по 31.12.2022 рік становить 14 135,54 6 033,65 = 8 101,89 грн. Крім того, відповідно до розрахунку, позивачем було нараховано плату за господарські потреби: вересень 2020 року 443,60 грн., в період з квітня по вересень 2021 рік 503,93 * 6 місяців =3023,58; у період з квітня по вересень 2022 рік 549,17*6 місяців 3 295,02 грн. Однак, як було зазначено вище, в договорі укладеного між сторонами не міститься посилань про стягнення плати за господарські потреби та не визначено площу земельної ділянки, однак плата за неї була нарахована. Тому, вимоги про стягнення заборгованості за надання господарських потреб, які не були обумовлені сторонами договору не підлягають стягненню. Таким, чином з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» підлягає стягненню заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 1 339,69 грн. = 8 101,89 грн. 6 762,20 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними, а тому її треба задовольнити частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову за вищевказаного обґрунтування. Розподіл судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджений сплачений останнім судовий збір у загальній сумі 2 684 грн. (а. с. 1) пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (9,48%), тобто у розмірі 254,44 грн. = 2 684 грн. х 9,48%. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 21.05.2024 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Таким, чином з позивача на користь держави підлягає стягненню судові витрати в апеляційній інстанції зі сплати судового збору у розмірі - 4 026 грн., пропорційно розміру відмовленим у задоволені позовних вимог (90,52%), тобто у розмірі 3 644,33 грн. = 4 026*90,52%. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 січня 2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (адреса місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, буд. 5), заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев`ять) грн. 69 коп.. В решті позову відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (адреса місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, буд. 5), судовий збір у розмірі - 254 (двісті п`ятдесят чотири) грн. 44 коп.. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (код ЄДРПОУ 14289688), на користь держави судовий збір у розмірі 3 644 (три тисячі шістсот сорок чотири) грн. 33 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 16 липня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе