Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2304/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2024 р.Справа № 480/2304/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.05.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 480/2304/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), в якому просила: - визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) в частині не нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100000,00 грн за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2022, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30000,00 грн; - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 в розмірі 100000,00 грн за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2022, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30000,00 грн. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Представник відповідача подав відзив на позов, в якому, окрім іншого, зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивачем було пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою. При цьому, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду надано не було. В даній ухвалі судом було зазначено, що позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 24.04.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 позовну заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона зазначає, що ухвала суду від 09.05.2024 року є такою, що прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Зауважила, що суд першої інстанції взагалі не з`ясував того факту, що позивач проживає у районні ведення активних воєнних (бойових) дій, а саме у м. Білопіллі Сумської області. Суд не надав жодної оцінки того, що Єдине відділення поштового зв`язку в місті не працює, графіку роботи не має, позовну заяву вона змушена була подавати приїжджаючи до м. Суми у відділення поштового зв`язку. З 11.10.2022 у відповідності до акту огляду МСЕК серії 12ААВ № 274622 та пенсійного посвідчення серії позивач є доглядачкою своєї матері, яка має III групу інвалідності. Ця обставина також не була врахована. Суд не надав жодної оцінки тому, що 16.06.2023 вона втратила чоловіка - військовослужбовця та перебувала в стані психологічної кризи, нестерпимого душевного болю, депресивного настрою, байдужності до своєї долі, пригніченості, безнадійності, безпорадності, розпачу, переживання стадії свого горя, що за сукупності відповідало індикаторам суїцидального ризику, та слугувало підставою звільнення з військової служби, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи. Суд хибно на власний розсуд стверджує, що позивач знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав та стверджує, що вона не надала жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення позивача до суду з мотивів введення в країні воєнного стану, хоча вона надала відповідні пояснення. Твердження суду, що позивач подала до суду 12 адміністративних справ, а саме частота їх подачі взагалі не вказує на об`єктивну можливість подачі нею позову у строки, оскільки як зазначає позивач, вона вимушена була приїжджати до м. Сум, оскільки подати позов за місцем мешкання не представляється за можливе. Розрахункові листи, на думку позивача, також не можуть взагалі свідчити про її обізнаність, оскільки в них не була зазначена відповідачем спірна виплата. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що позивачем не надано доказів про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду щодо спірних відносин, підстави, зазначені позивачем у заяві від 24.04.2024, не підтверджують поважність причин пропуску та визнані судом необґрунтованими, відтак, вбачається необхідним позовну заяву залишити без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Аналіз наведеної норми вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку. Натомість, як слідує з матеріалів справи суд, при постановленні ухвали про відкриття провадження від 29.03.2024, не звернув уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду та зазначив, що адміністративний позов відповідає вимогам статей 160, 161 КАС України, перешкоди для прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі судом відсутні. Представник відповідача подав відзив на позов, в якому, окрім іншого, зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду. Згідно з частинами 3, 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Отож, незважаючи на висновки суду першої інстанції відображені в ухвалі про відкриття провадження (з приводу подання позовної заяви у строк, установлений законом) приведені положення ст.123 та ст. 171 КАС України наділяють суд процесуальною можливістю вирішувати питання з приводу наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду та визнання поважними причин такого пропуску і після відкриття провадження. З матеріалів справи слідує, що ухвалою суду від 17.04.2024 позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивачем було пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою. При цьому, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду надано не було. В даній ухвалі судом було зазначено, що позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 24.04.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, вказавши підставами для поновлення строку наступне. Так, позивач зазначила, що вона проживає у районні ведення активних воєнних (бойових) дій, а саме у м. Білопіллі Сумської області. Єдине відділення поштового зв`язку в місті практично не працює, графіку роботи не має, позовну заяву позивач змушена була подавати приїжджаючи до м. Суми у відділення поштового зв`язку. З 11.10.2022 у відповідності до акту огляду МСЕК серії 12ААВ № 274622 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , вона є доглядачкою своєї матері, яка має III групу інвалідності. 16.06.2023 втратила чоловіка - військовослужбовця та перебувала в стані психологічної кризи, нестерпимого душевного болю, депресивного настрою, байдужності до своєї долі, пригніченості, безнадійності, безпорадності, розпачу, переживання стадії свого горя, що за сукупності відповідало індикаторам суїцидального ризику, та слугувало підставою звільненню з військової служби. Вказала, що у зв`язку з проживанням у районні ведення активних воєнних (бойових) дій, постійною небезпекою для життя та здоров`я, ризику загибелі або каліцтва, тривалим не функціонуванням відділень поштового зв`язку, доглядом за матір`ю - інвалідом, втрати роботи, перебуванні у стані психічної кризи після смерті чоловіка, існуванням надзвичайних, невідворотних та об`єктивних обставин для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб (обставин непереборної сили), що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, вона не мала змоги вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав. Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 та частини 5 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший). За правилами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У силу приписів частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП), зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом щодо вимог нарахувати та виплати позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 в розмірі 100000,00 грн за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30000,00 грн, тобто після 19.07.2022, обмежений строком встановленим у три місяці. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19. Крім того, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексом законів про працю України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, та закінчився 30.06.2023, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №

651. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що обчислення тримісячного строку для звернення до суду в межах спірних правовідносин починається з наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01.07.2023 і завершується 02.10.2023. Отже, позовні вимоги позивача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100000,00 грн за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2022, з урахуванням раніше виплаченої такої винагороди в розмірі 30000,00 грн, обмежуються тримісячним строком на звернення до суду, який закінчується 02.10.2023. У той же час, позивач звернулася до суду з цим позовом 21.03.2024, а отже не в межах тримісячного строку. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 19 січня 2023 року по справі № 460/17052/21. Зміст абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з днем, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Поряд із цим, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Таким чином, позивач при зверненні до суду повинен довести факт наявності об`єктивних перешкод (непереборних обставин) які були поважною причиною пропуску, встановленого законом строку звернення до суду та/або довести факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. З матеріалів справи судом встановлено, що про порушення прав щодо можливого ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану №168 від 28 лютого 2022 року, в розмірі збільшеному до 100000 грн, в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі позивача у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів за період: з 01 вересня 2022 року по 30 листопада 2022 року, позивач повинна була дізнатися після отримання сум грошового забезпечення у жовтні, листопаді, грудні 2022 року, проте до суду із позовом звернулася через засоби поштового зв`язку лише 21.03.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Щодо посилань позивача на введений в країні воєнний стан та проживання у районні ведення активних воєнних (бойових) дій і тривалим не функціонуванням відділень поштового зв`язку, то суд першої інстанції правомірно зазначив про наступне. Дійсно, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і безперервно діє донині. Правовий режим воєнного стану визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. За змістом статті 9 Закону № 389-VIII в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України. Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Приписами статті 26 Закону № 389-VIII передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, Сумський окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України. Відтак, в даному випадку підлягають перевірці обставини того, яким чином введення на території Україні, в тому числі на території Сумської області воєнного стану, могло об`єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, як вже зазначалося вище, саме позивач зобов`язаний довести існування таких об`єктивних перешкод. Аналізуючи зміст заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивач, посилаючись на поважність підстав пропуску такого строку, обмежилась лише загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, та при цьому не надала жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до суду саме позивача з мотивів введення в країні воєнного стану. Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві. Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження. На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі №160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21). Отже, введення воєнного стану може бути поважною причиною пропуску процесуального строку якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію. Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв`язок. Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом. Враховуючи, що позивач не навела обставин, які виникли внаслідок збройної агресії РФ проти України та запровадження воєнного стану, що унеможливили її своєчасне звернення до суду з позовом, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що сам факт збройної агресії РФ проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку. Оскільки позивач не надала доказів здійснення цілковитих перешкод, зазначених нею у заяві, протягом тривалого часу, суд вважає непроможними посилання позивача, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, на введення в Україні воєнного стану, тим паче, враховуючи, що у позивача було право на звернення до суду через підсистему "Електронний суд". Крім того, суд відмічає ту обставину, що воєнний стан продовжує діяти та території України, однак, це жодним чином не завадило позивачу звернутися до суду з цим позовом 21.03.2024. Стосовно посилань позивача на неможливість подачі позовної заяви у встановлений законом строк із посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, суд зазначає наступне. Зазначений лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22. Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання позивача на лист Торгово-промислової палати є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказаний лист стосується лише суб`єктів господарювання в частині виконання договірних зобов`язань. Зміни щодо процесуальних строків та їх обчислення вказаним листом не вносилися. Відтак, вказаний лист не може слугувати підставою для визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Також слід зазначити, що вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку, судом слушно було проаналізовано дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, а також дані автоматизованої системи діловодства суду, з яких було встановлено, що у період з 26.07.2023 по 25.03.2024 позивач подала до Сумського окружного адміністративного суду 12 позовних заяв, пов`язаних з проходженням нею служби в підрозділах прикордонної служби, а саме: 1. 480/7913/23 дата реєстрації позовної заяви 26.07.2023; 2. 480/9157/23 дата реєстрації позовної заяви 23.08.2023; 3. 480/9251/23 дата реєстрації позовної заяви 25.08.2023; 4. 480/10017/23 дата реєстрації позовної заяви 13.09.2023; 5. 480/10513/23 дата реєстрації позовної заяви 26.09.2023; 6. 480/10957/23 дата реєстрації позовної заяви 09.10.2023; 7. 480/10958/23 дата реєстрації позовної заяви 09.10.2023; 8. 480/11288/23 дата реєстрації позовної заяви 19.10.2023; 9. 480/11539/23 дата реєстрації позовної заяви 25.10.2023; 10. 480/11564/23 дата реєстрації позовної заяви 26.10.2023; 11. 480/12449/23 дата реєстрації позовної заяви 23.11.2023; 12. 480/2304/24 дата реєстрації позовної заяви 25.03.2024 (дана справа). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вищевказаний перелік позовних заяв позивача та частота їх подачі вказує на об`єктивну можливість подачі позивачем даного позову у строки, визначені вищевказаними нормами з урахуванням того, що позивач була звільнена зі служби 21.07.2023. Також з досліджених даних автоматизованої системи діловодства суду було встановлено, що позивачем до позовної заяви у справі №480/10017/23 було додано розрахункові листи за періоди, що є спірними у справі №480/2304/24, тобто подаючи позовну заяву 13.09.2023 (у справі №480/10017/23) позивач вже була обізнана про суми нарахованого їй грошового забезпечення за період жовтень 2022 року листопад 2022 року, а також за червень 2023 року. Відтак, беручи до уваги наведене вище, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено суду обґрунтованих доводів в підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом. Оцінивши надані в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду докази, суд вважає наведені позивачем причини неповажними. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було розглянуто усі істотні доводи поданої заяви від 24.04.2024 про поновлення строку звернення до суду та надано їм належну правову оцінку. За приписами ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Враховуючи, що позовна заява подана до суду з пропуском строку встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України і позивачем не наведено об`єктивних перешкод (непереборних обставин) для звернення до суду в установлені законом строки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку поважними. Як наслідок, суд дійшов підставного висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 по справі № 480/2304/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 16.07.2024 року