Постанова 4813 № 511/2672/22

Номер провадження: 22-ц/813/2767/24 Справа № 511/2672/22 Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.06.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 511/2672/22 Номер провадження: 22-ц/813/2767/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - ОСОБА_2 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей з батьком, за апеляційною скаргою адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, постановлене у складі судді Іванова О.В. 27 березня 2023 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 обґрунтовує вимоги позову тим, що він перебував з 07.09.2012 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народилося двоє дітей донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спочатку сімейне життя з ОСОБА_2 складалось добре, але після народження другої дитини, протягом останніх декілька років сімейні стосунки між ними погіршились, що в кінцевому результаті призвело до постійних сварок та до фактичного припинення шлюбних відносин. У них з дружиною були дуже гарні стосунки, вони разом виховували своїх доньок. Однак відповідач ОСОБА_2 вступила до секти, цей факт приховувала від нього. Припинивши з ним проживати, підпала під контроль цієї організації, що наразі становить небезпеку для їх дітей. Також він вважає, що відповідачка має намір таємно від нього вивезти дітей за кордон, для чого готує закордонні паспорти. На теперішній час позивач вважає, що залишення дітей проживати з його дружиною становитиме небезпеку для дітей. Відповідачка не має самостійного доходу, не працює. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 .. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як на час подачі позову до суду, так і на час розгляду справи у суді позивач не довів обгрунтованість заявлених ним позовних вимог. Також позивачем не зазначено точного місця перебування ОСОБА_2 та їх спільних дітей, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст. 160 СК України, суд позбавлений можливості з`ясувати їх думку щодо місця проживання. Позивач не надав також достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини саме з батьком. з огляду на інтереси самих дітей, які переважають над інтересами й бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні суд обов`язково повинен враховувати і фактор безпеки. Позивач на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, не довів протиправної поведінки відповідачки та її умисного ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, переконливих доказів загрози їх життю та здоров`ю, внаслідок протиправних дій останньої. Крім того, позивачем не наведено будь-яких виключних обставин, які б викликали крайню необхідність розлучення дітей з матір`ю, оскільки відібрання дітей позбавить їх материнської турботи та допомоги і може призвести до погіршення їх становища (а. с. 117 - 121). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Сметюх В.С., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 вересня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на відсутність висновку органу опіки та піклування щодо вирішення спору між батьками про визначення місця проживання дитини. Судом першої інстанції не було враховано, що матеріали справи містять значну кількість документів, що свідчать про те, що батьком створені усі належні умови для проживання дітей з ним. Помилковими є висновки суду першої інстанції про невірно обраний спосіб захисту (а. с. 128 - 132). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.11.2023 року апеляційну скаргу адвоката Сметюх В.С., діючої від імені ОСОБА_1 , залишено без руху (а. с. 150 - 150 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було надано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Сметюх В.С., діючої від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 вересня 2023 року (а. с. 161 - 161 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 164). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.03.2024 року витребувано у Роздільнянської міської ради, як органу опіки та піклування, належним чином виготовлений висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 187 - 188). 17.05.2024 року від Роздільнянської міської ради надійшов висновок про неможливість надання обґрунтованого висновку щодо розв`язання спору. У вказаному висновку вказано, що на засідання комісії з питань захисту прав дітей ОСОБА_2 викликалась, однак не з`явилась, встановити її місце знаходження не вдалось. Факт того, що місце перебування відповідачки та малолітніх дітей невідоме, позбавляє Службу у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області вивчити це питання усебічно та повно, врахувати при складенні висновку думку відповідачки та заслухати думку дітей. Окрім того вивчення даного питання за відсутності відповідачки позбавить її права на надання заперечень, пояснень та доказів по справі на захист своєї позиції, що призведе до порушення п. 1 чт. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також призведе до затвердження необґрунтованого висновку щодо розв`язання даного спору, який не буде відповідати інтересам дітей. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Сметюх В.С., діючої від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував з 07.09.2012 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (а. с. 8). Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 27 березня 2023 року шлюб між ними розірвано (а. с. 97). Позивач згідно витягу з державного демографічного реєстру №2022/001111681 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 (а. с. 60). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , виданим Роздільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного(а.с.9) та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 , виданим Роздільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (а. с. 10). Сторони припинили спільне проживання і разом не проживають. Ухвалою суду від 06.02.2023 року органу опіки та піклування виконкому Роздільнянської міської ради Одеської області було доручено надати висновок в порядку ст. 19 СК України щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з позивачем. Із наданого суду акту обстеження умов проживання дітей від 27.02.2023 року, складеного комісією в складі працівників служби у справах дітей Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області під час обстеження місця проживання позивача за адресою - АДРЕСА_1 , було встановлено, що в даному будинку зареєстровані та проживають подружжя ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також їх син - ОСОБА_1 . Діти ОСОБА_8 - доньки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за вказаною адресою відсутні. Зі слів батька діти виїхали разом з матір`ю за кордон, на його думку проти їх волі. В будинку створені належні умови для проживання дітей (а. с. 49). Органом опіки та піклування виконкомом Роздільнянської міьської ради Одеської області суду надано Акт про неможливість надання письмового висновку органом опіки та піклування Роздільнянської міської ради від 29.03.2023 року за вих. №115, відповідно до якого з урахуванням всіх встановлених обставин підготовувати проект висновку щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком не надається можливим в зв`язку з відсутністю дітей (а. с. 47). Згідно даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, викладених у листі №08/12/22-1 від 27.12.2022 року гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_11 23.10.2022 року виїхали за межі України, даних про повернення їх в Україну на час винесенні судового рішення в матеріалах справи не має. Згідно витягу з Реєстру досудових розслідувань встановлено, що за завою ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження №12023162390000134 за ст.146 ч.2 КК України за фактом незаконного позбавлення волі його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перетнули державний кордон. (а.с.63). В свою чергу позивач надав суду докази, що він має постійний заробіток, працює в філії «Автомобільний дім Одеса`ПрАТ «Одеса-Авто», що підтверджується наявною у справі довідкою з місця роботи від 30.01.2023 року за №5 (а.с.61), позитивно характеризується по місцю проживання.(а.с.62) , на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а відтак може забезпечити дітей та піклуватиметься про них(а.с.64, 65) Із наданої позивачем інформації ДПСУ, викладеній у листі №08/12/22-1 від 27.12.2022 року неповнолітні діти позивача ОСОБА_1 - доньки ОСОБА_9 та ОСОБА_4 перетнули державний кордон та перебувають за межами України, дата перетинання кордону - 23.10.2022 року. Інших даних щодо проживання дітей за межами України суду не надано. Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання дитини. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 161 ч.1 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України). Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). ОСОБА_1 стверджував, що відповідачка разом з дітьми виїхала за кордон, по наявній в нього інформації до Російської Федерації. Однак колегія суддів звертає увагу, що будь-яких даних які б підтверджували його твердження щодо місця перебування дітей в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не довів обґрунтованість заявлених ним позовних вимог. Матеріали справи не містять точного місця перебування ОСОБА_2 та їх спільних дітей, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст. 160 СК України, суд позбавлений можливості з`ясувати їх думку щодо місця проживання. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав також достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дітей саме з батьком з огляду на інтереси самих дітей, які переважають над інтересами й бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дітям небезпечно проживати не в Україні, тобто при вирішення даної справи в умовах воєнного стану, запровадженого в Україні суд обов`язково повинен враховувати і фактор безпеки. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 (провадження № 61-9115св22) зазначено, що:«з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Таким чином, вищевказані доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни, діючої від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни, діючої від імені ОСОБА_1 , відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України). Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни, діючої від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської областівід 27 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 12 липня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе