Постанова 4852 № 210/5272/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 липня 2024 року м.Дніпросправа № 210/5272/23 2-а/210/4/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року у справі № 210/5272/23 (2-а/210/4/24) (суддя Літвіненко Н.А.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції в особі суб`єктів оскарження керівника вказаного підрозділу ОСОБА_2 та інспектора старшого лейтенанта поліції Макарука Григорія Анатолійовича про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAT № 7668191 від 04 вересня 2023 року, якою застосовано до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та закриття провадження. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що під час складання спірної постанови не було встановлено суб`єкта скоєння правопорушення. Позивач ОСОБА_1 ніколи не був суб`єктом адміністративного правопорушення на автомобілі «DACIA DASTER» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в той час він не рухався. Водночас, зазначений у оскарженій постанові час цей автомобіль стояв біля правого краю проїжджої частини дороги з вимкнутим двигуном і нікуди не рухався. Разом із тим, вказаний спірний протокол за статтею 126 КУпАП взагалі не містить інформації стосовно наявності чи відсутності будь-якого факту відео фіксування подій, що сталися. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Із рішенням суду не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, позивач просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі повторює ті обґрунтування що і у позовній заяві. Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому вказує, що доводи скарги є безпідставними. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що постановою у справі про адміністративне правопорушення від 04.09.2023 року серії ЕАТ №7668191, винесеною працівником ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області інспектором старшим лейтенантом поліції Макарук Г.А., ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 20 400 грн. З фабулою постанови, 04.09.2023 20:50:23 м. Кривий Ріг Січеславська 2 водій ОСОБА_1 керував ТЗ DACIA DUSTER НОМЕР_2 , будучи позбавлений права керування ТЗ. БК 475238, 475228, рег сяомі, тел хуавей, чим порушив п. 2.1 а ПДР керування ТЗ особою позбавленою права керування Т/З, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП. Судом встановлено, що постановою Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/424/23 від 06.06.2023 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Вищезазначена постанова набрала законної сили 16.06.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112190065). Позивач, вважаючи постанову про адміністративне правопорушення протиправною, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем доведена правомірність своїх дій, а позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про існування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, проте вважає за необхідне змінити рішення в частині обґрунтування висновків суду. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію». Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року за № 3353-XII (далі Закон №3353-XII) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Згідно статті 14 Закону № 3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР). Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом п. 2.1 «а» водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Так, ч.4 ст.126 КУпАП, передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Вчинення даного правопорушення тягне за собою накладення штрафу в єдино можливому розмірі 1200 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Позивачу в провину ставиться правопорушення, що виразилося у керуванні транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким. Вирішуючи дану справу, колегія суддів враховує, що згідно з приписами статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі про порушення ПДР, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема статті 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно пунктів 1 - 4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року №1114 Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції). Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення. Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штамп (пункт 9 Положення про Департамент патрульної поліції від 06 листопада 2015 року № 73). Пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, яким передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною першою статті 126 КУпАП інспектори патрульної поліції та управління патрульної поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції. Отже, відповідні інспектори та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме той орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 126 КУпАП - Департамент патрульної поліції. Використання у зазначеній вище нормі формулювань «від імені органів Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244 КУпАП», використаний у частині другій статті 255 КУпАП, вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що інспектор старший лейтенант поліції Макарук Г.А., який постановив оскаржену постанову, є працівником структурного органу Департаменту патрульної поліції, та не є юридичною особою, а отже також не може бути відповідачем у даній адміністративній справі. Полк патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції також не є юридичною особою, а є структурним / територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції, а отже не може бути відповідачами у даній адміністративній справі. Таким чином, позовні вимоги заявлено та вирішено до неналежних осіб, які мають відповідати за даним позовом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до положень частини третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частинами шостою та сьомою статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Поряд з тим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Колегія суддів звертає увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №742/2298/17 відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався і, вирішуючи спір про визнання протиправною та скасування постанови у цій справі про адміністративне правопорушення, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі, як і не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача. У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та має відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки частиною сьомою статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження направляти справу до суду першої інстанції на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку, що правильним процесуальним наслідком за даних обставин є зміна мотивувальної частини постанови суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволенні адміністративного позову. Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 грудня 2019 року у справі №724/716/16, від 17 червня 2020 року у справі №127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17. Колегія суддів звертає увагу, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково застосовано норми процесуального права, що є підставою для зміни судового рішення. Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст. 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Змінити мотивувальну частину рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року у справі № 210/5272/23 (2-а/210/4/24), виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року у справі № 210/5272/23 (2-а/210/4/24) - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак