Постанова Київський апеляційний суд № 756/2272/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9596/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2024 року місто Київ справа №756/2272/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретарів судового засідання - Балкової А.С., Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В., повний текст рішення складено 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Сбербанк», Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» про поділ спільного сумісного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплачені у період шлюбу грошові кошти у розмірі 351 749,58 грн., які були направлені на погашення частини кредитного договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку грошових коштів, які були направлені на погашення частини кредитного договору № 014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року в розмірі 175 874,79 грн.; визнати об`єктом право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти, які були розмішені на депозитних рахунках, відкритих в АТ «Сбербанк», на ім`я ОСОБА_3 : - за угодою №263/28/227342 від 23.05.2012 року на рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 36 920,84 доларів США; - за угодою №263/28/241650 від 03.07.2012 року на рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 37 686,66 доларів США; - за угодою №263/28/241651 від 03.07.2012 року на рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 30 122,91 доларів США; - за угодою № 263/28/286220 від 01.08.2012 року на рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 20 367,86 доларів США; - за угодою №263/28/286221 від 01.08.2012 року на рахунку № НОМЕР_5 у розмірі 526,64 доларів США; - за угодою №263/28/296260 від 03.09.2012 року на рахунку № НОМЕР_6 у розмірі 19 912,28 доларів США; - за угодою №263/28/296261 від 03.09.2012 року на рахунку № НОМЕР_7 у розмірі 59 481,57 доларів США; - за угодою №263/28/354514 від 04.01.2013 року на рахунку № НОМЕР_8 у розмірі 20 674,81 доларів США; - за угодою №263/28/371315 від 04.02.2013 року на рахунку № НОМЕР_9 у розмірі 21 379,53 доларів США; - за угодою №263/28/391016 від 07.03.2013 на рахунку № НОМЕР_10 у розмірі 22 064,06 доларів США; - за угодою №263/28/407768 від 08.04.2013 року на рахунку № НОМЕР_11 у розмірі 37 685,01 доларів США; - за угодою №263/28/443746 від 14.06.2013 року на рахунку № НОМЕР_12 у розмірі 525,71 доларів США; - за угодою №263/28/484684 від 27.08.2013 року на рахунку № НОМЕР_13 у розмірі 525,72 доларів США; - за угодою №263/28/526237 від 11.11.2013 року на рахунку № НОМЕР_14 у розмірі 523,63 доларів США; - за угодою №263/28/337652 від 26 листопада 2012 року на рахунку № НОМЕР_15 у розмірі 65 079,21 доларів США; - за угодою №263/28/612525 від 02.06.2014 року на рахунку № НОМЕР_16 у розмірі 1 200,00 доларів США; - за угодою №263/166/863500 від 22.03.2016 року на рахунку № НОМЕР_17 у розмірі 1 722,74 доларів США; - за угодою № 263/174/873420 від 20.04.2016 року на рахунку № НОМЕР_18 у розмірі 10 460,45 доларів США. - за угодою №263/121/881274 від 23.05.2016 року на рахунку № НОМЕР_19 у розмірі 12 225,24 доларів США. - за угодою №263/121/898590 від 22.06.2016 року на рахунку № НОМЕР_20 у розмірі 50,74 доларів США; - за угодою №263/28/925395 від 13.10.2016 року на рахунку № НОМЕР_21 у розмірі 4 000,00 доларів США; - за угодою №263/28/926205 від 17.10.2016 року на рахунку № НОМЕР_22 у розмірі 3 000,00 доларів США; - за угодою №263/78/942651 від 05.01.2017 року на рахунку № НОМЕР_23 у розмірі 11 031,88 доларів США; - за угодою №263/28/945089 від 17.01.2017 року на рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 3 036,05 доларів США; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку грошових коштів, які були розміщені на депозитних рахунках, відкритих в АТ «Сбербанк», на ім`я ОСОБА_3 в розмірі 210203,54 доларів США; В обґрунтування вимог посилалася на те, що з 04 лютого 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05лютого 2018року. Від шлюбу сторонимають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що між ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року, на укладення якого вона надала згоду, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 402 512,51 грн. 28 липня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в забезпечення банку об`єкт нерухомості, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначала, що необхідністю в укладенні кредитного договору від 28 липня 2011 року було погашення ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року, який укладений до шлюбу сторін. Станом на дату укладення кредитного договору від 28 липня 2011 року, заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2006 року становила 50 251,25 доларів США. Посилалася на те, що 28 липня 2011 року ОСОБА_3 було отримано кредитні кошти в розмірі 402 512,51 грн. та цього ж дня останнім погашено кредитну заборгованість за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року. Вказувала, що у подальшому за спільні сумісні кошти подружжя відбувалось погашення кредитного договору від 28 липня 2011 року. Таке спільне погашення відбувалось до моменту розлучення останніх, а саме з 28 серпня 2011 року по 28 січня 2018 року. Отже, у шлюбі було погашено частину кредиту у розмірі 351749,58 грн. Зазначала, що у період перебування сторін у шлюбі на ім`я ОСОБА_3 було оформлено депозитні вклади в АТ «Сбербанк», на яких накопичувались грошові кошти, загальний розмір яких складав 420 203,54 доларів США. Посилалася на те, що відповідач зняв кошти з рахунків АТ «Сбербанк» без її відома, при тому, що кошти були накопичені подружжям за час шлюбу, тому просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя грошові кошти, які були розмішені на депозитних рахунках, відкритих в АТ «Сбербанк» на ім`я ОСОБА_3 та стягнути з останнього частину від вказаної суми. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частину понесених судових витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 30 000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - Колісник О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування вимог посилався на те, що враховуючи, що погашення залишку заборгованості за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року у розмірі 402 512,51 грн./50 251,25 доларів США (отриманого відповідачем до укладення шлюбу із позивачем) відбулось за рахунок коштів отриманих відповідачем за кредитним договором №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року, який у період шлюбу було частково погашено в сумі 351 749,58 грн, відповідно половина сплаченого кредиту в сумі 175 874,79 грн. має бути стягнута з відповідача на користь позивача. Вказував, що суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про те, що виходячи із фактичних обставин справи - спільні кошти у розмірі 351 749,58 грн. були направлені саме на придбання майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що відповідачем не спростовано презумпцію спільного майна подружжя за ст.60 СК України, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що грошові кошти, що були внесені на депозити та відкритті на ім`я ОСОБА_3 за депозитними договорами (перелік яких вказаний у позовній заяві), є особистими коштами відповідача, враховуючи що ці депозити були укладені у період шлюбу і грошові кошти були набуті сторонами за рахунок спільної праці, а тому є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Посилався на те, що відповідач не довів та не підтвердив використання депозитних коштів в сумі 420 407,08 доларів США на ведення спільного господарства із позивачем у шлюбі, відповідно кошти на депозитних рахунках у 2012, 2013, 2014, 2016 та 2017 роках мають статус подільності між позивачем та відповідачем, як такі, що набуті у період шлюбних відносин та які були приховані останнім. Вказував, що позивач заперечує проти стягнення з неї 30000 грн. витрат на правову допомогу, оскільки на підтвердження фактичного здійснення судових витрат не надано належних фінансових документів, що свідчать про їх сплату. 16 квітня 2024 року від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач та треті особи: АТ «Сбербанк», АТ«Райффайзен Банк»у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Представник позивача направив на адресу апеляційного суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Як вбачається з матеріалів справи, з 04 лютого 2011 року ОСОБА_1 таОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року у справі №758/12414/17. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини витрачених коштів на погашення кредиту по кредитному договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року у розмірі 175 874,79 грн., суд першої інстанції виходив з того, що частина грошей, яка була витрачена на придбання нерухомості, була дійсно сплачена під час перебування сторін у шлюбі. Проте, зазначене не може бути предметом поділу та стягнення частки на користь одного із колишнього подружжя, оскільки гроші витрачені на придбання майна не можуть бути предметом поділу у такому випадку, у розумінні приписів ст.ст.63, 69 СК України, оскільки відповідно до сімейного законодавства поділу підлягає лише спільне майно подружжя, а не спільні витрати. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 отримав кредит у ПАТ «Райффайзен Банк» на суму 97000 доларів США, що підтверджується кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року та договором іпотеки від 28 серпня 2006 року, укладеним на забезпечення цього кредитного договору. Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було оформлено ОСОБА_3 28 серпня 2006 року. 28 липня 2011 року ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , отримав кредит в АТ «Райффайзен Банк» за кредитним договором №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року у розмірі 402 512,51 грн., який мав цільове призначення «придбання нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 ». Позивач вказувала на те, що 28 липня 2011 року ОСОБА_3 було отримано кредитні кошти в розмірі 402 512,51 грн. та цього ж дня останнім погашено кредитну заборгованість за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року. Вказувала, що у подальшому за спільні сумісні кошти подружжя відбувалось погашення кредитного договору від 28 липня 2011 року. Таке спільне погашення відбувалось до моменту розлучення останніх, а саме з 28 серпня 2011 року по 28 січня 2018 року. З довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 11 травня 2019 року вбачається, що за період з 28 липня 2011 року по 05 лютого 2018 року згідно кредитного договору №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року, виданимАТ «Райффайзен Банк Аваль» було погашено заборгованості: по тілу - 102835,75 грн., відсотків - 248913,83 грн. У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_2 , яка була придбана спільно у шлюбі із ОСОБА_1 . У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до Подільського районного суду міста Києва щодо визнання спільним майном подружжя квартири за адресою: АДРЕСА_1 , виділенням її та залишення у власності ОСОБА_3 , а їй просила залишити у власності в порядку поділу спільно нажитого майна квартиру АДРЕСА_2 . Обґрунтуванням для визнання права спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зазначала те, що вона надавала згоду на укладення кредитного договору №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року. Рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі №758/9940/18 від 11 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року в порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 . У зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Судами у справі №758/9940/18 було встановлено, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 набув 05 вересня 2006 року, тобто за 4 роки до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , та обставина, що ця квартира була придбана ОСОБА_3 за рахунок кредитних коштів, частину яких було сплачено ним під час перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , не змінює правового режиму права особистої приватної власності ОСОБА_3 на цю квартиру, що виключає можливість її поділу. Відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що у період шлюбу з ОСОБА_1 за спільні сумісні кошти подружжя відбувалось погашення заборгованості по кредитному договору №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року. Зазначив, що кредит №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року був рефінансуванням кредиту №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року. Однак, вважає, що ОСОБА_1 мала право стягнути з нього частину вартості майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 при розгляді справи №758/9940/18. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України). Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним. Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин ураховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна чи боргових зобов'язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу. Сплата частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання нерухомого майна не змінює його правового статусу, оскільки кредитний договір було укладено не в період перебування сторін у шлюбі. У зв'язку із цим зобов'язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише в одного з подружжя (постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/14662/15-ц (провадження №61-19294св18). Сплата ОСОБА_3 частини коштів за кредитним договором №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року, який був рефінансуванням кредиту за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року, який був кладений до шлюбу з ОСОБА_1 не змінює правового статусу квартири. Тому зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у ОСОБА_3 . Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, проте частина кредитного боргу сплачена подружжям у шлюбі, не має право ані на компенсацію частки вартості нерухомого майна, ані на певну частку нерухомості. У разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання. До аналогічних висновків дійшов і Верховий Суд у постанові від 12 червня 2023 року у справі №712/8602/19. Таким чином, оскільки частину коштів для погашення зобов'язань відповідача за кредитним договором №014/1123/25947 від 28 липня 2011 року, який був рефінансуванням кредиту за кредитним договором №014/1179/74/885 від 28 серпня 2006 року, було сплачено в період шлюбу з ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя у період з 28 липня 2011 року по 05 лютого 2018 року в сумі 351 749,58 грн., а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію 1/2 частини грошових коштів, які були сплачені на погашення заборгованості по кредитному договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року в розмірі 175 874,79 грн. Отже, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, витрачених подружжям на погашення заборгованості по кредитному договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року та стягнення грошової компенсації підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаної вимоги. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, які були розмішені на депозитних рахунках, відкритих в АТ «Сбербанк» на ім`я ОСОБА_3 та стягнення частини вказаних коштів в розмірі 210 203,54 доларів США на корить позивача, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, які знаходилися у банку на відповідному депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_3 були зняті у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для їх поділу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з вимогами статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц (провадження № 61-24061св18). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в період шлюбних відносин сторін, на ім`я ОСОБА_3 були оформлені в АТ «Сбербанк» депозитні рахунки, останній депозитний рахунок на суму 11000 доларів США був закритий відповідачем в АТ «Сбербанк» у липні 2017 року. На момент зняття спірних коштів з банківських рахунків, шлюб між сторонами припинено не було. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що розмір депозитних коштів на депозитних рахунка відповідача, які визначені позивачем у сумі 420 203,54 доларів США, не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються банківськими виписами та наданою відповідачем схемою-таблицею, з якої вбачається, що кошти в сумі близько 90 тисяч доларів США переміщувались у цьому ж банку на інші рахунки після закінчення відповідного попереднього депозиту. Встановивши, що грошові кошти, які знаходилися у АТ «Сбербанк» на відповідному депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_3 були зняті у період перебування останнього у шлюбі з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для їх поділу, оскільки презюмується, що кошти витрачені в інтересах подружжя. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не довів та не підтвердив використання депозитних коштів в сумі 420 407,08 доларів США на ведення спільного господарства із позивачем у шлюбі, відповідно кошти на депозитних рахунках у 2012, 2013, 2014, 2016 та 2017 роках мають статус подільності між позивачем та відповідачем, як такі, що набуті у період шлюбних відносин та які були приховані останнім, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження того, що спірні грошові кошти були використані ОСОБА_3 не в інтересах сім`ї, а на інші потреби, без відома та проти волі ОСОБА_1 , доведення чого було процесуальним обов`язком ініціатора позову. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 05 липня 2024 року представник позивача подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування було надано копії: договору про надання правової допомоги №б/н від 11 лютого 2022 року, укладеного між адвокатом Колісник О.В. та ОСОБА_1 ; додаткової угоди №б/н від 10 лютого 2024 року. Відповідач у судовому засіданні апеляційного суду просив зменшити розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу, оскільки вони є необгрунтовані та неспівмірні. Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог по сплаті судового збору у розмірі 601,46 грн. та на професійну правничу допомогу у розмірі 448 грн. Також представник позивача просив повернути надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4257,50 грн. Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Як вбачається з матеріалів справи та враховуючи ціну позову, під час подання позову до суду першої інстанції, підлягав сплаті максимальний розмір судового збору - 12405 грн. Як вбачається з квитанції №7872-1687-4051-3406 від 18 березня 2024 року, апелянтом сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 14358 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Колісник а О.В. на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року було залишено без руху для доплати судового збору у розмірі 4257,50 грн. Відповідно до квитанції ID:6395-8062-5681-0520 від 03 квітня 2024 року позивачем на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року було доплачено суму судового збору у розмірі 4257,50 грн. Згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Враховуючи, що апеляційна скарга була подана через систему «Електронний суд», а відтак розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, з врахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки становив 14886 грн. Позивачем було сплачено за подачу апеляційної скарги судовий збір у загальному розмірі 18615,50 грн. Таким чином, надміру сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3729,50 грн. (18615,50 грн. - 14886грн.) підлягає поверненню ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, витрачених подружжям на погашення заборгованості по кредитному договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року та стягнення грошової компенсації скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_24 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_25 компенсацію 1/2 частини грошових коштів, які були сплачені на погашення заборгованості по кредитному договору №014/1123/74/25947 від 28 липня 2011 року в розмірі 175 874 грн. 79 коп. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_24 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_25 судовий збір у розмірі 601 грн. 46 коп. та витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 448 грн. Повернути ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_25 ), суму надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року в розмірі 3729 грн. 50 коп. відповідно до квитанції ID:6395-8062-5681-0520 від 03 квітня 2024 року на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/Соломян.р-н/22030101, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), розрахунковий рахунок: UA548999980313101206080026010, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, код класифікації доходів бюджету: 22030101. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року. Головуючий: Судді: