Постанова Хмельницький апеляційний суд № 674/1051/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2024 року м. Хмельницький Справа № 674/1051/23 Провадження № 22-ц/4820/1243/24 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Соловея О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №674/1051/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах адвокатом Соловеєм Олександром Васильовичем, на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2024 року (суддя Шафікова Ю.Е., повне судове рішення складено 29 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про скасування державної реєстрації земельних ділянок, зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку. Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 вказувала, що є власником нерухомого майна - 65/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 97,6 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 . Позивачка зазначає, що на підставі рішень виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради 17.10.2006 ОСОБА_3 (спадкоємцем якої є відповідачка ОСОБА_1 ) оформила право власності на індивідуальний житловий будинок з присвоєнням нової адреси АДРЕСА_1 . До набуття права власності позивачкою, право власності на 65/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями було зареєстроване за ОСОБА_4 , яка набула це право на підставі договору дарування від 19.10.2006, укладеному між останньою та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 зазначає, що на час відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 частини будинку, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6821810100:01:197:0007 площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку належало ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №402027 виданого 31.07.2006. Позивачка вважає, що на підставі частини 1 статті 377 ЦК України та частини 1 статті 120 ЗК України до неї на підставі договору дарування від 05.07.2014 перейшло право спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, адже попередній власник цієї частини нерухомого майна ОСОБА_4 набула таке право на зазначену земельну ділянку від ОСОБА_3 за договором дарування від 19.10.2006. ОСОБА_2 зауважує, що домоволодіння по АДРЕСА_1 повністю було розташоване в межах сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, яка на даний час розділена на три земельні ділянки кадастрові номери: 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131, 6821810100:01:197:0132. При цьому, в межах земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0130 розташована частина належного позивачці житлового будинку літ. "A-1", площею 41,0 кв.м. та сарай літ. "Г" площею 22,0 кв.м., а в межах земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0132 - частина житлового будинку літ. "А-1" площею 47,0 кв.м. та вбиральня літ. "Е". Позивачка вважає, що ОСОБА_3 , спадкоємцем майна якої є ОСОБА_1 з відома та з допомогою ФОП ОСОБА_5 подала недостовірну інформацію ТОВ "Альфа-гарант ЛЛС", яке порушуючи вимоги законодавства, виготовило технічну документацію щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0007. Також, ОСОБА_2 посилається на те, що вона не надавала будь-якої згоди щодо поділу земельної ділянки під належною їй нерухомістю. За результатами аналізу змісту розробленої ТОВ "Альфа-гарант ЛЛС" технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0007 вбачається, що у її змісті відсутні відомості розташування на її території об`єкту нерухомого майна, належного на праві спільної часткової власності (буд. літ. "А-1"). Позивачка переконана, що поділ земельної ділянки здійснений незаконно, оскільки технічна документація складена та затверджена на підставі недостовірних відомостей щодо розташованих на ній об?єктів нерухомого майна та права користування земельною ділянкою відповідними власниками. За таких обставин, на думку ОСОБА_2 , державна реєстрація новоутворених земельних ділянок внаслідок поділу, підлягає скасуванню, а Поземельна книга на таку земельну ділянку підлягає закриттю. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила суд скасувати державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,0183 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0130, площею 0,0234 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0131 та площею 0,0116 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0132 за ОСОБА_3 у державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цих земельних ділянок; зобов?язати ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області поновити в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки площею 0,0533 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0007; визнати за позивачкою право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0533 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0007. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2024 року позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,0183 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0130, площею 0,2234 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0131, площею 0,0116 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0132 за ОСОБА_3 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цих земельних ділянок. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 65/100 часток земельної ділянки площею 0,0533 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 31.07.2006 серії ЯГ №402027. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із цим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Соловей О.В., оскаржила його в апеляційному прядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, відповідачка посилається на те, що ОСОБА_2 просила визнати право спільної сумісної власності на земельну ділянку, однак суд першої інстанції визнав за позивачкою право власності на 65/100 часток земельної ділянки, площею 0,0533 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 31.07.2006. І зазначене є виходом суду за межі позовних вимог. ОСОБА_1 також зазначає, що договір дарування від 25.07.2014, за яким позивачка набула у власність 65/100 частини будинку з надвірними будівлями, не містить істотної умови щодо розміру та кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Відповідно до договору дарування від 19.10.2006 ОСОБА_4 набула право власності на ту частину земельної ділянки, що зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, що є необхідною для її обслуговування. Укладаючи договір дарування від 25.07.2014 ОСОБА_4 могла подарувати позивачці ОСОБА_2 лише частину земельної ділянки, що зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування. А тому, на думку ОСОБА_1 , вимоги позивачки щодо визнання права сумісної власності на земельну ділянку є безпідставними. Також, відповідачка вважає, що позовна вимога про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку, з огляду на те, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за останньою, не відповідає належному способу захисту у цій справі, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності на частину земельної ділянки слід відмовити. Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що земельна ділянка кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, поділена на три земельних ділянки, внаслідок чого припинила своє існування, а тому суд не може визнавати право власності на ділянку кадастровий номер 6821810100:01:197:0007 і позивачка не зверталася до суду щодо визнання незаконною державну реєстрацію новостворених трьох земельних ділянок. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Соловей О.В., просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким відмовити позивачці в задоволені позовних вимог в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Представник вважає, що Головне управління та його структурні підрозділи не здійснювали діяльності, спрямованої на порушення законних прав та свобод позивачки, яка у своєму позові зазначає, що поділ земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0007 здійснено незаконно через те, що технічна документація складена та затверджена на підставі недостовірних відомостей про розташовані на ній об`єктів нерухомого майна та права користування земельною ділянкою відповідними власниками, однак з матеріалів справи вбачається, що технічна документація про поділ земельної ділянки виготовлена ТОВ «Альфа-гарант ЛЛС». Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Соловей О.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених та просить її задовольнити. Позивачка ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_1 та представник ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Так як ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Соловей О.В., оскаржується рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 , тому апеляційним судом не переглядається судове рішення в частині відмови в задоволені вимог позивачки. Адже, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц визначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 04 травня 2006 року ОСОБА_3 (спадкоємцем якої є відповідачка ОСОБА_1 ) набула у власність 53/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 114, 7 кв.м, в тому числі житловою площею 86,3 кв.м., зареєструвавши 16.05.2006 зазначене право у Дунаєвецькому МКП «Інвентарбюро» (а.с. 16, 17). Рішенням виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради Хмельницької області №123 від 25.05.2006 надано ОСОБА_3 дозвіл на реконструкцію частини житлового будинку з прибудовою опалювальних приміщень в АДРЕСА_2 (а.с.18). 27.07.2006 рішенням виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради Хмельницької області №166 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво господарсько-побутової будівлі в АДРЕСА_2 (а.с.19). ОСОБА_3 31.07.2006 на підставі договору дарування від 04.05.2006 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №402027 площею 0,05 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6821810100:01:197:0007 (а.с.50). Рішенням виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради Хмельницької області №223 від 28.09.2006 вирішено оформити право власності на індивідуальний житловий будинок за ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 (стара адреса АДРЕСА_2 ), загальною площею 73,70 кв.м. (а.с.20). 17.10.2006 ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 73,7 кв.м. та (а.с. 21). 19.10.2006 ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 65/100 частин житлового будинку (загальною площею 47,7 кв.м.) з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , уклавши договір дарування (а.с.22). Позивачка ОСОБА_6 на підставі договору дарування частки житлового будинку від 25.07.2014 набула у власність 65/100 часток у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 97,6 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 (а.с. 8-10). Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19.07.2021 кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, замовником якої є ОСОБА_3 , остання просила провести поділ зазначеної земельної ділянки площею 0,0533 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 на три ділянки: площею 0,0234 га, 0,0116 га, 0, 0183 га. (а.с. 40-99). 29.11.2021 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виготовленої ТОВ «Альфа Гарант ЛЛС», у ДЗК зареєстровано три земельні ділянки з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастрові номери: 6821810100:01:197:0130 площею 0,0183 га, 6821810100:01:197:0131 площею 0,0234 га та 6821810100:01:197:0132 площею 0,116 га (а.с.27, 28, 29). ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією спадкової справи №76/2022 до майна померлої (а.с 131-136). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.11.2022 слідує, що житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , загальною площею 73,7 кв.м. належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 (спадкоємцем якої є ОСОБА_1 ) (частка 35/100) та ОСОБА_7 (частка 65/100) (а.с.32). Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельних ділянок кадастрові номери: 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131 та 6821810100:01:197:0132 і в частині визнання за позивачкою право власності на 65/100 часток земельної ділянки площею 0,0533 га, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , як власнику 65/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , належить 65/100 земельної ділянки площею 0,0533 га, на якій розташований житловий будинок, адже поділ земельної ділянки площею 0,0533 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, було проведено ОСОБА_3 (спадкоємцем майна якої є ОСОБА_1 ) без врахування права та згоди позивачки, як співвласниці житлового будинку та надвірних споруд. І враховуючи не доведеність факту припинення права власності позивачки на 65/100 частин земельної ділянки площею 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, районний суд прийшов до вірного висновку, що для відновлення порушеного права ОСОБА_2 на 65/100 частин земельної ділянки, підлягає до скасування державна реєстрація земельних ділянок кадастрові номери: 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131 та 6821810100:01:197:0132. Та визнання за ОСОБА_2 права власності на 65/100 часток земельної ділянки, площею 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права. Щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 65/100 частин земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (в редакції станом на 19.10.2006 на дату набуття у власність попереднього власника 65/100 частин житлового будинку) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (в редакції станом на 25.07.2014 на дату набуття позивачкою у власність нерухомості) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Частиною 1 статті 120 ЗК України (в редакції станом на 19.10.2006 на дату набуття у власність попереднього власника 65/100 частин житлового будинку) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Згідно частини 1 статті 120 ЗК України (в редакції станом на 25.07.2014 на дату набуття позивачкою у власність нерухомості) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Відповідно до частини 4 статті 120 ЗК України (в редакції станом на 19.10.2006 на дату набуття у власність попереднього власника 65/100 частин житлового будинку) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Частиною 4 статті 120 ЗК України (в редакції станом на 25.07.2014 на дату набуття позивачкою у власність нерухомості) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» збудоване на землі слідує за нею. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зроблено висновок про те, що частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Водночас при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості потрібно враховувати те, що зазначена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою права визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на зазначену нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, потрібно виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 686/9580/16-ц. Суд першої інстанції, встановивши усі обставини справи, прийшов до правильного висновку, що до позивачки ОСОБА_2 , як власника 65/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (35/100 частин якого належить ОСОБА_1 , як спадкоємиці ОСОБА_3 ) з 25.07.2014 перейшло право власності на 65/100 частин земельної ділянки загальної площі 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , адже попередній власник зазначеної частини будинку ОСОБА_4 також відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України з часу набуття у власність зазначеної нерухомості (19.10.2006) мала у власності 65/100 зазначеної земельної ділянки. Враховуючи вищенаведене, відхиляються твердження ОСОБА_1 у апеляційній скарзі про те, що позивачка не набула у власність 65/100 частин земельної ділянки, адже у договорах даруванні від 25.07.2014 та від 19.10.2006 не зазначено таких істотних умов, як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розміщена частина нерухомості, що відчужується дарувальником обдарованим та не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідачки про безпідставне визнання судом першої інстанції за ОСОБА_2 права власності на 65/100 часток земельної ділянки загальної площі 0,0533 га. Щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до вимог статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Частиною 3 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи. За змістом вищевказаних норм, державна реєстрація земельних ділянок, у т.ч. у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, здійснюється, зокрема, за заявою власника земельної ділянки. Встановлені по справі обставини і оцінені у відповідності до статті 89 ЦПК України судом першої інстанції надані учасниками справи докази свідчать, що при державній реєстрації земельних ділянок кадастрові номери 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131, 6821810100:01:197:0132, що утворені за заявою ОСОБА_3 в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 6821810100:01:197:0007, не було враховано право власності ОСОБА_2 відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України, на 65/100 частин земельної ділянки площею 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 . А тому, правильним є висновок районного суду про наявність підстав для скасування державної реєстрації земельних ділянок кадастрові номери 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131, 6821810100:01:197:0132. І з огляду на наведене, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення в частині скасування державної реєстрації земельних ділянок кадастрові номери 6821810100:01:197:0130, 6821810100:01:197:0131, 6821810100:01:197:0132. Оцінюючи аргументи апеляційної скарги про неврахування судом обрання позивачкою неналежного способу захисту (визнання права замість витребування) і, як наслідок, порушення вимог статті 387 ЦК України, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу. Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналізуючи положення вказаної статті, суд приходить до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. При цьому, у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності: позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц. Встановивши, що власником земельної ділянки площею 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 з 31.07.2006 була ОСОБА_3 (спадкоємцем майна якої є ОСОБА_1 ), а позивачка ОСОБА_2 та попередній власник 65/100 частин зазначеного житлового будинку ОСОБА_4 набули у власність 65/100 частин земельної ділянки площею 0,0533 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно 25.07.2014 та 19.10.2006, тому ОСОБА_2 не має права на звернення до суду з віндикаційним позовом, адже спірне майно не вибувало з її володіння після набуття права власності на нього в порядку частини 1 статті 377 ЦК України та частини 1 статті 120 ЗК України. Також, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо порушення районним судом норм процесуального права в частині виходу за межі позовних вимог та не врахування, що ОСОБА_2 просила визнати за нею право саме спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0533 га кадастровий номер 6821810100:01:197:0007. Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині, застосував принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який за своєю правовою сутністю зводиться до надання судом власної правової кваліфікації спору, яка може і не співпадати з позиціями сторін. При цьому, таке неспівпадіння саме по собі не може бути самостійною підставою для відмови у здійсненні судового захисту порушеного відповідачкою права позивачки. Розглянувши спір по суті, районний суд вирішив спір та забезпечив позивачці судовий захист, гарантований їй статтями 55, 124 Конституції України, у відповідності до змісту порушеного права. Судова колегія вважає, що усі доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення відповідачкою обставин справи, переоцінки доказів, що були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. І так як судове рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, тому відсутні підстави, визначені статтею 141 ЦПК України, для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою в її інтересах адвокатом Соловеєм Олександром Васильовичем, залишити без задоволення. Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 липня 2024 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай