Окрема думка Велика Палата ВС № 206/3355/19

26 червня 2024 року м. Київ ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Мартєва С. Ю., Ткача І. В. щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 14-68цс24) З ухвалою Великої Палати Верховного Суду про повернення справи № 206/3355/19 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджуємося, оскільки вважаємо, що порушене цією колегією питання визначення належного (повноважного) складу суду для розгляду питання про повернення касаційної скарги потребувало вирішення Великою Палатою Верховного Суду задля забезпечення єдності судової практики та дотримання принципу юридичної визначеності. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), у якому просила: - визнати незаконним та скасувати наказ Структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - філія) від 16 травня 2019 року № 212/ос про звільнення ОСОБА_1 із сумісної посади на одному підприємстві; - визнати незаконним та скасувати наказ філії від 16 травня 2019 року № 198/ос про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на роботі у філії на посаді бригадира п`ятого розряду бази палива та за сумісництвом на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу другого розряду бази палива, починаючи з 29 березня 2019 року; - стягнути з філії на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі; - стягнути з філії на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

3. Дніпровський апеляційний суд 12 жовтня 2023 року прийняв постанову про часткове задоволення апеляційної скарги позивачки. Суд скасував рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив вимоги позову, а саме: - визнав незаконними та скасував накази філії від 16 травня 2019 року № 212/ос про звільнення ОСОБА_1 із сумісної посади на одному підприємстві та від 16 травня 2019 року № 198/ос про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 ; - поновив ОСОБА_1 на роботі у філії на посаді бригадира п`ятого розряду бази палива та за сумісництвом на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу другого розряду бази палива з 29 березня 2019 року; - стягнув з філії на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 561 356,64 грн та на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погодившись із таким висновком апеляційного суду, АТ «Укрзалізниця» 08 листопада 2023 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року залишити в силі. Рух справи в суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5. 13 листопада 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» за провадженням № 61-16087ск23 призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.; судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Погрібний С. О. 6. 20 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В. касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без руху та надано заявнику не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, а саме для зазначення підстав касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року в частині посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду; надання копій касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Роз`яснено, що в разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

7. Ухвалу від 20 листопада 2023 року направлено на офіційну поштову адресу, зазначених заявником у касаційній скарзі, 31 листопада 2023 року. Копію ухвали суду від 20 листопада 2023 року АТ «Укрзалізниця» отримало 07 грудня 2023 року. 8. 19 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку АТ «Укрзалізниця» направило до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, у якій просило поновити встановлений судом процесуальний строк на усунення недоліків касаційної скарги.

9. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В. здійснено повторний автоматизований розподіл між суддями справи за касаційним провадженням № 61-16087ск23, за протоколом якого цю справу передано судді-доповідачу Ситнік О. М.; судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Пророк В. В.

10. У зв`язку з увільненням від роботи судді Калараша А. А. на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони 17 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для розгляду касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Пророк В. В.

11. Виготовлений проєкт ухвали від 31 січня 2024 року про відмову у прийнятті касаційної скарги та повернення її особі, яка її подала, суддями, які входять до складу колегії, підписаний не був з посиланням на те, що ухвалу про повернення касаційної скарги суддя постановляє одноособово. 12. 14 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. (суддя-доповідач) справу № 206/3355/19 за касаційним провадженням № 61-16087ск23 було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про повернення касаційної скарги одноособово суддею-доповідачем та для вирішення питання щодо належного складу суду при поверненні касаційної скарги особі, яка її подала. 13. 19 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду матеріали касаційного провадження № 61-16087ск23 повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на те, що ця колегія не вирішувала питання про відкриття касаційного провадження у справі, натомість на розгляд об`єднаної палати згідно з вимогами частини другої статті 403 ЦПК України передається справа, а не матеріали касаційного провадження. Тож об`єднана палата Касаційного цивільного суду виснувала, що підстави, передбачені частиною другою статті 403 ЦПК України, для передачі матеріалів касаційного провадження на її розгляд відсутні.

14. У межах касаційного провадження № 61-16087ск23 матеріали на усунення недоліків касаційної скарги відповідач направив з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року, клопотання про продовження строку на усунення недоліків заявник не подав, що може бути підставою для відмови у прийнятті касаційної скарги та повернення її заявнику.

15. Оскільки об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала про неможливість розгляду зазначеного процесуального питання без відкриття провадження у справі, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 29 лютого 2024 року визнала за необхідне врахувати таку правову позицію об`єднаної палати, відкрила касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» та витребувала із Самарського районного суду міста Дніпропетровська цивільну справу № 206/3355/19.

16. Ухвалою від 01 травня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення належного складу суду (одноособового або у складі колегії/судової палати), уповноваженого для вирішення питання про повернення касаційної скарги. Короткий зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду 17. 26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою справу № 206/3355/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

18. Мотивуючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на зміст статті 403 ЦПК України, статей 36, пунктів 1, 5 частини другої статті 37, частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів», акцентувала, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках наділена повноваженнями виключно щодо здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку за касаційною скаргою. Відповідно на розгляд Великої Палати Верховного Суду може бути передана лише справа для розгляду касаційної скарги на судові рішення, а не питання щодо кількісного складу суду касаційної інстанції, необхідного для повернення цієї касаційної скарги, яке не становить предмет касаційного оскарження.

19. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що виключна правова проблема полягає не в питанні, пов`язаному із законністю та обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення, доводами касаційної скарги та загалом вирішенням спору по суті, а в процедурному питанні щодо визначення кількісного складу суду касаційної інстанції, необхідного для повернення касаційної скарги.

20. Отже, перешкод для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення та вирішення у цій справі спору по суті в Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає. Водночас колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилається виключно на наявність різних підходів у практиці суду касаційної інстанції під час вирішення процесуального питання (повернення касаційної скарги), яке не впливає на можливість розгляду справи Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як судом касаційної інстанції, який уже вирішив питання про відкриття касаційного провадження колегіальним складом суду.

21. Тому в цій справі для вирішення порушеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання Велика Палата Верховного Суду не є «судом, встановленим законом», тобто не є належним судом, який може вирішувати процедурні питання щодо кількісного складу суду, уповноваженого на вирішення питання про повернення касаційної скарги.

22. До того ж Велика Палата Верховного Суду вирішила не аналізувати інформацію щодо наявності кількісного та якісного критеріїв окресленої проблеми, оскільки в ухвалі колегії суддів від 01 травня 2024 року мотиви на предмет наявності передбачених процесуальним законом підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду обґрунтовані не наявністю виключної правової проблеми у справі, а наявністю виключної правової проблеми під час визначення складу суду касаційної інстанції потрібного для вирішення процесуального питання про повернення касаційної скарги, а такі підстави не передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

23. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки підстав для передачі справи за касаційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду немає, то і всі процесуальні питання, пов`язані з її розглядом, зокрема й щодо повернення цієї касаційної скарги, має вирішувати той суд, який відкрив провадження у справі. Таким судом є відповідна колегія Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на розгляд якої і слід повернути справу для розгляду. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

24. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали.

25. Право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), забезпечується, серед іншого вимогами щодо передбачуваності застосування закону національними судами.

26. Єдине застосування закону є визначальним задля дотримання принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (Висновок № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль суддів у забезпеченні застосування закону).

27. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, серед іншого, єдністю судової практики.

28. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

29. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

30. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, інші повноваження, визначені законом.

31. За змістом цих положень та процесуальних норм, які регламентують передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, головним завданням Верховного Суду в цілому і Великої Палати Верховного Суду зокрема є забезпечення сталості та єдності судової практики, одним із процесуальних механізмів здійснення якого є передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, статтею 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статтею 4341 Кримінального процесуального кодексу України.

32. Тому за відсутності у процесуальному законі вимог до повноти обґрунтування судом цих підстав визначальним критерієм для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду має бути саме об`єктивна необхідність забезпечення однакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, зокрема у випадку відповідних розбіжностей у судовій практиці касаційних судів різних юрисдикцій.

33. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

34. За сформованим Великою Палатою Верховного Суду підходом, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

35. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

36. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 вересня 2021 року в справі № 910/11820/20 зазначила, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; - існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) установлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

37. Водночас справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

38. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

39. В ухвалі від 01 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду послався на наявність виключної правової проблеми, зазначивши, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки порушене процесуальне питання реалізації приписів статей 33, 34 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтями 393, 394 цього Кодексу при визначенні належного складу суду (одноособового, колегіального) для розгляду питання про повернення касаційної скарги має виняткове значення, позаяк ідеться про правове питання, яке потребує з`ясування і в такому контексті ця проблема ще не вирішувалася вищою судовою інстанцією.

40. Аналіз наведеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтування наявності виключної правової проблеми, на нашу думку, безсумнівно засвідчує, що: 1) у ЦПК України не встановлено відповідного спеціального правила або такого винятку із загальної норми про те, що перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, а також у визначених цим Кодексом випадках - судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об`єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою); 2) виникнення проблеми щодо застосування процесуальних/процедурних норм не перешкоджає її вирішенню Великою Палатою Верховного Суду, адже законодавець не обмежував можливості реалізації палатою відповідної компетенції лише сферою застосування норм матеріального права; 3) існує подібність правового регулювання питання складу суду для розгляду справ у касаційному провадженні згідно з приписами ЦПК України, ГПК України та КАС України; 4) існують суттєві відмінності застосування подібних за змістом процесуальних норм при визначенні належного складу суду для повернення касаційної скарги у судовій практиці касаційних судів різних юрисдикцій: - Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який повертає касаційні скарги одноособово суддею-доповідачем [ухвали від 22 квітня 2024 року у справі № 214/5135/23 (провадження № 61-2104ск24), від 11 квітня 2024 року у справі № 331/102/22 (провадження № 61-3079ск24), від 11 березня 2024 року у справі № 214/2892/23 (провадження № 61-572ск24), від 20 лютого 2024 року у справі № 523/19778/19 (провадження № 61-17659ск23) та інші]; - Касаційного господарського суді у складі Верховного Суду, яким питання про повернення касаційні скарги вирішується колегіально, зокрема колегією у складі трьох суддів [ухвали від 25 квітня 2024 року у справі № 906/256/23, від 19 квітня 2024 року у справі № 916/2831/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 908/449/22, від 25 березня 2024 року у справі № 925/1237/22, від 20 березня 2024 року у справі № 916/3318/22, від 12 березня 2024 року у справі № 910/11764/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 904/11028/15, від 25 січня 2024 року у справі № 910/12840/23, від 15 січня 2024 року у справі № 914/794/21, від 09 січня 2024 року у справі № 910/8982/22 та інші]; - Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який повертає касаційні скарги у складі колегії із трьох суддів [ухвали від 25 квітня 2024 року у справі № 400/9032/23 (адміністративне провадження № К/990/10327/24), від 23 квітня 2024 року у справі № 380/13585/22 (адміністративне провадження № К/990/7940/24),від 22 березня 2024 року у справі № 755/16039/23 (провадження № К/990/3721/24), від 22 березня 2024 року у справі № 560/18319/23 (адміністративне провадження № К/990/4091/24), від 07 березня 2024 року у справі № 640/31479/21 (адміністративне провадження № К/990/27767/23), від 29 лютого 2024 року у справі № 140/709/23 (адміністративне провадження № К/990/3768/24), від 29 січня 2024 року у справі № 620/4547/22(адміністративне провадження № К/990/42071/23 та інші]; 4) практика застосування приписів статей 33, 34, 393, 394 ЦПК України в аспекті вирішення питання про повернення касаційної скарги одноособово суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить практиці застосування цих самих норм Великою Палатою Верховного Суду, яка вирішує питання про повернення касаційної скарги всім складом палати [ухвали від 01 лютого 2024 року у справі № 420/1168/21 (провадження № 11-20за24), від 14 липня 2022 року у справі № 947/25685/20 (провадження № 14-53зц22)]; 5) вирішення Великою Палатою Верховного Суду правової проблеми уніфікації правозастосування при визначенні складу суду для розгляду питання про повернення касаційної скарги є необхідним для дотримання принципу юридичної визначеності, забезпечення єдності та сталості судової практики, а також усунення підстав для заявлення відводу судді на підставі пункту 4 частини першої статті 36 ЦПК України, сумнівів у правосудності такого рішення через недотримання порядку визначення складу суду; 6) ця виключна правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

41. За наведеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду помилково залишила без належного дослідження і оцінки обґрунтування підстав передачі справи для її розгляду, натомість обмежившись лише формальним тлумаченням власної компетенції без урахування визначеної законодавцем провідної ролі Верховного Суду в забезпеченні єдності судової практики, відсутність якої у практиці самого касаційного суду негативно впливає на авторитет найвищого суду в системі судоустрою України.

42. У статті 33 ЦПК України регламентовано визначення складу суду, за змістом якої, зокрема, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений ЄСІТС суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

43. Частинами четвертою та п`ятою статті 34 ЦПК України визначено, що перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. У визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об`єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду.

44. За вимогами частини одинадцятої зазначеної статті питання про розгляд справи колегією у складі більше трьох суддів вирішується колегією суддів, визначеною в порядку, встановленому частиною другою статті 33 цього Кодексу, до початку розгляду справи, з урахуванням категорії і складності справи, про що постановляється відповідна ухвала.

45. Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

46. За змістом частин першої та другої статті 393 ЦПК України касаційна скарга реєструється у день її надходження до суду касаційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу, і такий суддя, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовує положення статті 185 цього Кодексу, про що постановляє відповідну ухвалу, а саме залишає касаційну скаргу без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків його касаційної скарги.

47. Відповідно до частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо: 1) касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) скаргу подано у інший спосіб, ніж до суду касаційної інстанції; 3) до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання; 4) у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

48. Частина четверта статті 393 ЦПК України не містить посилань на вирішення питання повернення касаційної скарги суддею-доповідачем одноособово. У нормі зазначено слово «суд»: касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом у передбачених законом випадках.

49. Друге речення частини п`ятої цієї статті передбачає, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

50. У частині першій статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

51. Хоч у частині сьомій статті 394 ЦПК України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, але практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчить, що з урахуванням загальних вимог щодо колегіального розгляду справи у суді касаційної інстанції вказана колізія вирішена на користь саме колегіального вирішення питання про відкриття касаційного провадження, передбаченого у частині першій цієї статті.

52. Отже, вирішення питання про повернення касаційної скарги у цивільних правах також має ухвалюватися колегією суддів у тому складі, який сформовано при здійсненні автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

53. При цьому ЦПК України не передбачено винятків із загального правила колегіального перегляду справ судом касаційної інстанції саме для одноособового вирішення суддею питання повернення касаційної скарги чи відмову у відкритті касаційного провадження.

54. Водночас, як обґрунтував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, така різновекторна практика одноособового та/або колегіального вирішення питання повернення касаційної скарги існує у касаційних судах різних юрисдикцій, а також у практиці Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування одних і тих самих норм ЦПК України, що засвідчує існування саме проблеми тлумачення і правозастосування наведених процесуальних норм саме у практиці Верховного Суду.

55. Тому категорично не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що вона у цій справі не є «судом, встановленим законом», позаяк за змістом статей 36, пунктів 1, 5 частини другої статті 37, частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів», статті 403 ЦПК України, статті 302 ГПК України, статті 346 ЦПК України саме Велика Палата Верховного Суду наділена компетенцією задля забезпечення сталості та єдності судової практики у застосуванні подібних за змістом процесуальних норм саме касаційними судами різних юрисдикцій у складі Верховного Суду.

56. До того ж подібніправові проблеми у застосуванні процесуальних норм при визначенні складу суду в інших аспектах неодноразово були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду.

57. Так, у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про склад суду апеляційної інстанції у випадках, передбачених, параграфом 2 глави 1 розділу V ЦПК України та зауважила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та питання, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України. З урахуванням наведеного й обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, що слова «суд апеляційної інстанції», вжите у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України,треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень цього Кодексу щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 цього Кодексу).

58. У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 990/83/23 (провадження № 11-106заі23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в розумінні частини шостої статті 169 КАС України вирішення питання про повернення позовної заяви у зв`язку з тим, що позивач не усунув її недоліків, мав би вирішувати не суддя одноособово, а колегіальний склад суду, визначений за результатами автоматизованого розподілу справи [подібний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у своїх рішеннях раніше, зокрема, у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 9901/588/19 (провадження № 11-47заі20)].

59. Алогічним, на нашу думку, є те, що, вирішивши такі проблеми правозастосування при визначенні складу суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду з формальних підстав самоусувається від вирішення аналогічного питання у судовій практиці Верховного Суду.

60. Слід також звернути увагу на те, що в практиці Верховного Суду на рівні Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати неодноразово вирішувались проблемні питання практики застосування норм процесуального законодавства, які мали виключно процедурний характер та в окремих випадках були притаманні виключно суду касаційної інстанції.

61. До таких випадків можна віднести перебування у провадженні Великої Палати Верховного Суду справи № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23), у якій вирішувалось питання щодо розгляду клопотання про повернення судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" після закриття касаційного провадження у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції судами попередніх інстанцій.

62. Також таку практику демонструють, зокрема, судові рішення: - постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), у якій вирішувалось питання застосування пунктів 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України щодо можливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви; - ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23 лютого 2018 року у справі № 910/1396/18, у якій вирішувалося питання про неоднакове застосування статті 288 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» цього ж Кодексу у подібних правовідносинах при вирішенні питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження та повернення касаційної скарги (щодо порушення порядку подання касаційної скарги); - ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 вересня 2022 року у справі № 924/337/18,яку було передано зі стадії вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження з підстав різного застосування Верховним Судом пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у сукупності з положеннями частини сьомої статті 12 цього Кодексу у питанні реалізації встановленого законодавцем обмеження на касаційне оскарження прийнятих зі справи судових рішень за критерієм ціни позову [виходячи з якого розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць слід обчислювати п`ятсот прожиткових мінімумів (ціну позову), передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, - що був встановлений на 1 січня року, в якому особа звернулася з позовом зі справи, чи на 1 січня року, в якому було подано касаційну скаргу]; - постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5172/19, яку було передано на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновку щодо застосування норм права (частини першої статті 35 ГПК України, а також інших зазначених в цій ухвалі нормативно-правових актів) у подібних правовідносинах (в аналогічній ситуації у справі № 910/5172/19), викладеного в ухвалі від 07 листопада 2022 року у справі № 910/5172/19 (щодо передачі справи на повторний автоматизований розподіл у загальному порядку, а не раніше визначеному складу суду після задоволення заяви про самовідвід колегії суддів) тощо.

63. Відтак за подібного правового регулювання визначення складу суду для перегляду судових рішень у касаційному порядку та здійснення судочинства колегією суддів у касаційних судах, існування протилежних підходів до визначення складу суду для розгляду питання про повернення касаційної скарги касаційними судами різних юрисдикцій - дотримання принципу правової визначеності можливе лише шляхом застосування установлених процесуальним законом механізмів забезпечення єдності судової практики, зокрема перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України.

64. За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.

65. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

66. Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.

67. За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].

68. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» від 29 листопада 2016 року заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі «С.В. проти Сполученого Королівства» від 22 листопада 1995 року заява № 20166/92, § 36).

69. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року заява № 20372/11, § 65].

70. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини»).

71. У рішенні від 30 квітня 2019 року у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» (Aksis and other v. Turkey) (№ 4529/06, § 53 - 56) ЄСПЛ наголосив на тому, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

72. Велика Палата Верховного Суду мала б ураховувати зазначені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, відтак і при оцінці обґрунтованості підстав передачі справи для її розгляду, зазначених колегією суддів, палатою або об`єднаною палатою касаційного суду.

73. Слід наголосити, що, приймаючи ухвалу від 26 червня 2024 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 14-68цс24), Велика Палата Верховного Суду, окрім фактичного ігнорування своєї основної функції із забезпечення сталості та єдності судової практики, не врахувала також, що єдино можливим процесуальним механізмом подолання існуючих розбіжностей у правозастосуванні касаційних судів різних юрисдикційє вирішення такої справи саме Великою Палатою Верховного Суду, навіть у випадку існування розбіжностей у застосуванні норм процесуального законодавства, які носять виключно процедурний характер, незважаючи на те, що такі можуть бути притаманні виключно суду касаційної інстанції.

74. З урахуванням наведеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була прийняти справу № 206/3355/19 до розгляду, здійснивши належний аналіз підстав її передачі Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду та розбіжностей у судовій практиці визначення належного (повноважного) складу касаційного суду для вирішення питання повернення касаційної скарги крізь призму покладених на Верховний Суд завдань із забезпечення єдності судової практики, а також принципів юридичної визначеності та верховенства права.

75. При цьому слід ураховувати, що однакове застосування закону всіма інституціями, зокрема судом, забезпечує загальнообов`язковість законодавчих приписів, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. ВИСНОВКИ

76. Ураховуючи наведене, вважаємо, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 01 травня 2024 року навів достатнє обґрунтування необхідності розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду задля вирішення виключної правової проблеми застосування статей 33, 34 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтями 393, 394 цього Кодексу та забезпечення єдності судової практики в аспекті визначення належного (повноважного) складу суду для вирішення питання про повернення касаційної скарги.

77. Отже, Велика Палата Верховного Суду мала прийняти справу № 206/3355/19 до розгляду, а не повертати її відповідній колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з формальних підстав. Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв І. В. Ткач