Ухвала КГС ВС № 904/4342/23

УХВАЛА 09 липня 2024 року м. Київ cправа № 904/4342/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Колос І.Б., за участю секретаря судового засідання Росущан К. О., представників учасників справи: позивача - Оніщук В. М. (адвокат), відповідача - Дубовик С. В. (адвокат), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" про стягнення 2 606 529,81 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - АТ "Оператор ГРС "Криворіжгаз", відповідач) про стягнення 2 001 267,40 грн основної заборгованості, 37 408,10 грн 3% річних, 419 609,77 грн пені, 148 244,54 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договірних зобов`язань щодо оплати обсягів замовленої (договірної) потужності та оплати вартості перевищення замовленої (договірної) потужності у період: березень - червень 2022 року, серпень 2022 року, жовтень 2022 року - травень 2023 року. У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, позивачем також нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідач, у своє чергу, проти позову заперечував та просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 502 946,55 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку з відсутністю предмета спору (в процесі зарахування зустрічних однорідних вимог); відмовити у задоволення позовних вимог повністю; зменшити здійснені позивачем нарахування пені на 99 % через їх завищення та не співмірність. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 (суддя Бажанова Ю. А.) у справі № 904/4342/23 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 502 946,55 грн основної заборгованості на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ "Оператор ГРС "Криворіжгаз" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 1 498 320,85 грн заборгованості, 37 408,10 грн 3 % річних; 293 726,84 грн пені; 148 244,54 грн інфляційних втрат та 31 553,72 грн судового збору; відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 125 882,93 грн пені. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 10.04.2024 (колегія суддів: Чус О. В., Кощеєв І. М., Дармін М. О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 у справі № 904/4342/23 залишив без змін. Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема тим, що: відповідач свої зобов`язання з оплати обсягів замовленої (договірної) потужності та перевищення замовленої (договірної) потужності виконував із порушенням встановлених Договором строків оплати; за прострочення виконання зобов`язання на відповідача покладено обов`язок зі сплати позивачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційних втрат та 3 % річних. З огляду на встановлені обставини щодо вчинення відповідачем одностороннього правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) на суму основної заборгованості в розмірі 502 946,55 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначені у цій заяві вимоги вважаються припиненими, а тому провадження частині стягнення основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, суд визнав їх розрахунок обґрунтованим та арифметично вірним. Разом з тим, суд розглянув клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних втрат і відсотків річних та дійшов висновку, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, клопотання відповідача підлягає задоволенню частково, а саме в частині зменшення розміру пені на 30 %. У вирішенні цього питання суд врахував, зокрема: часткове погашення суми основного боргу відповідачем, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 502 946,55 грн; зупинення дії ліцензії відповідача на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу; причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем; враховуючи інтереси обох сторін та дійшов висновку, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів і дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, пеня підлягає зменшенню на 30 %. Щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх зменшення, оскільки їхній розмір встановлений статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Позивач (скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 зі справи № 904/4342/23, в частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 125 882,93 грн щодо яких відмовлено; ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення названих вимог. ТОВ "Оператор ГТС України" обґрунтовує підставу касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладеного в постановах Верховного Суду: від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. За твердженням скаржника, у вирішенні питання про можливість зменшення розміру пені суди попередніх інстанцій надали упереджену оцінку обставинам справи та безпідставно зменшили заявлений до стягнення розмір. Суди не врахували відсутність винятковості випадку прострочення виконання зобов`язання, поведінку відповідача в частині невжиття ним заходів щодо виконання зобов`язання та усунення наслідків порушення, а також не врахували інтереси позивача, що призвело до безпідставного надання переваги правам відповідача перед правами позивача у справі. Судами враховано скрутний майновий стан ТОВ "Оператор ГТС України" та не надано належну оцінку тому факту, що позивач так само як і відповідач зазнав значних фінансових збитків внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Суди залишили поза увагою та не надали оцінки тому, що розмір нарахованої позивачем пені є співмірним до розміру основної заборгованості та у відсотковому співвідношенні не перевищує її розміру. Скрутне фінансове становище відповідача, а також наявність у останнього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є виключно результатом його господарської діяльності, а тому, вказані обставини не можуть бути самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру пені. У цьому контексті скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в оскаржуваних судових рішеннях в частині застосування приписів статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зменшивши заявлену до стягнення пеню, а висновки судів попередніх судових інстанцій в частині зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних не відповідають приписам наведених норм та винесені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Позивач також зазначає, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки суб`єкти ринку природного газу (у тому числі й ТОВ "Оператор ГТС України") перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування, як позивача (Оператора ГТС), так і відповідача (Замовника послуг транспортування природного газу) у скрутному фінансовому становищі, тобто, в обставинах, які стосуються обох сторін Договору. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість. Також подав клопотання у якому просить закрити касаційне провадження у справі. У зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024, який наявний в матеріалах справи. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке. Суд зазначає про те, що причиною виникнення спору стало питання наявності / відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Так, на думку скаржника судами попередніх судових інстанцій при зменшенні розміру на 30 % неправильно застосовано норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20. Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права. Так, у справі, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені до 30 % суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував і зазначив у цій частині, що: - правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; - ступінь виконання основного зобов`язання, а також відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача; - обставини щодо зупинення дії ліцензії відповідача на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу - при оцінці пропорційності застосованих до відповідача заходів відповідальності суди також врахували, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Водночас стягнення з відповідача суми пені (в розмірі 293 726,84 грн, тобто у розмірі 70 % від заявлених позивачем) компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу; - соціальну значущість підприємства відповідача, який відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, а також те, що нараховані 3 % річних, інфляційні втрати та пеня у загальному розмірі 605 262,41 грн, складає 40,39 % від суми заборгованості, яка залишилась несплаченою (1 498 320,85 грн). При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що підлягає до врахування дотримання балансу інтересів сторін. З огляду на, що і дійшов висновку про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 30 %, оскільки порушення дисципліни відбору природного газу у спірний період та прострочення оплати відповідачем мали місце. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і останній міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути нарахування пені. За таких обставин, подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді справи № 904/4342/23 суди реалізували надане право та зменшили розмір пені на 30 % за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність справи, яка розглядається справам на які посилається скаржник за змістовним критерієм. Зокрема: - у постанові від 16.10.2018 суд касаційної інстанції, залишаючи в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі № 910/22964/17 вказав, що судом апеляційної інстанції належним чином перевірено та надано оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надано доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків; - у справі № 917/791/18 Верховний Суд зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів того, що порушення зобов`язання за договором сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те, що порушення зобов`язання за договором з боку відповідача у даній справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені; - у справі № 924/414/19 Верховний Суд зазначив, що дійшовши висновків про зменшення пені на 50 %, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінив в сукупності обставини справи та надані докази, врахував часткову сплату відповідачем заборгованості за природний газ, звернув увагу на вказані відповідачем обставини несвоєчасного відшкодування різниці в тарифах щодо надання послуг з опалення для населення та бюджетних установ; враховував показники фінансового стану підприємства (баланси) щодо збитковості підприємства та зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини другої статті 625 ЦК України, дійшов обґрунтованих висновків про можливість зменшення розміру пені на 50 % та стягнув 1 586 281,19 грн. Таким чином, у наведених скаржником справах та у справі, рішення в якій переглядаються, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення. У цьому контексті Суд зазначає, що скаржник не враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України). Водночас принцип диспозитивності господарського судочинства визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи , поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (стаття 14 ГПК України). У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій. У свою чергу у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Отже, застосування судом положень статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені скаржником справи є неподібними зі справою, що розглядається за змістовним критерієм. Також Суд вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, оскільки у наведеній справі Об`єднаною палатою Верховного Суду розглядалася касаційна скарга на постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 70 078, 08 грн інфляційних втрат за період з 15.12.2018 по 30.01.2019 та в частині зменшення до 22 470, 98 грн заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та, відповідно, викладена правова позиція щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, а також щодо застосування приписів статей 126,129 ГПК України. У свою чергу, у постанові від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції вказав, що: розрахунок суми пені, яку повинен сплати позивачу відповідач, у зв`язку з списанням банком коштів з рахунка платника без законних підстав, у розмірі 30 % за кожен день прострочки здійснений судом апеляційної інстанції з порушенням приписів пункту 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та є невірним. Таким чином, здійснивши належний перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, місцевий господарський суд обґрунтовано і правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 11 247,95 грн. пені за період з 02.04.2019 по 31.08.2019 у зв`язку з безпідставним списанням банком грошових коштів у розмірі 90 133,68 грн. з рахунка позивача. У зазначеній справі викладена правова позиція щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ). Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведених вище постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 909/758/23. Разом з тим, Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин. Водночас суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, враховуючи відзив на касаційну скаргу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 у справі № 904/4342/23, оскільки Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. При розгляді цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Натомість доводи касаційної скарги зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та викладення власного бачення у питанні застосування правових норм і фактично є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Разом з тим Верховний Суд наголошує, що незгода скаржника із судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняттям цих судових рішень. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. Суд погоджується з аргументами відповідача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі. З урахуванням викладеного в ухвалі Суду, клопотання відповідача про закриття касаційного провадження у справі підлягає задоволенню. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2024 у справі № 904/4342/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя А. Ємець Суддя І. Колос