Постанова 4824 № 757/56163/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року місто Київ Справа № 757/56163/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/12171/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Желепи О. В. суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року (ухвалене у складі судді Григоренко І. В., повне судове рішення складено 12 грудня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати ВСТАНОВИВ У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), у якому просила стягнути з відповідача на користь позивача: - заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 29 165,04 грн, без утримання податків і зборів; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом рішення у справі; - компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 6 872,29 грн. Позов обґрунтовано тим, що з серпня 1986 року по липень 2016 року позивачка працювала на ДП «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця», а потім - у АТ «Українська залізниця». Наказом від 05 липня 2016 року № 1/ОС з позивачкою продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН встановлено початок простою з причин, незалежних від робітників, з 00 год. 00 хв. 20 березня 2017 року, відповідно до якого на час простою робітникам необхідно приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки, встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи. Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 17 липня 2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату. ОСОБА_1 ознайомлена з наказом від 17 липня 2017 року № 860-ОС 17 липня 2017 року. На день звільнення позивачки відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 29 165,04 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 30 серпня 2023 року засобами поштового зв`язку направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не досліджено всі обставини справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону. Вказує, що висновки до яких дійшов суд першої інстанції спростовуються наявними в справі доказами, а також судовою практикою в подібних правовідносинах. Зазначає, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, при звільнені відповідач не виплатив всі належні позивачу платежі, тому відповідно до ст. 117 КЗпП України, відповідач має виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Крім того стягненню підлягає і компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням терміну її виплати. Посилається на те, що висновки суду що табелі обліку використання робочого часу, довідка про заборгованість заробітної плати є неналежними доказами, є помилковими. Матеріалами справи підтверджено те, що вказані документи підписано посадовими особами АТ «Укрзалізниця», в той же час законодавцем не передбачено обов`язкової умови наявності печатки в тому числі і на документах які суд вважає неналежними доказами. Табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати. Місце роботи позивача є місцем державної реєстрації Луганської дирекції залізничних перевезень та регіональної філії «Донецька залізниця», а судом не дано належної правової оцінки тому, що первинні документи складаються за місцем її роботи (Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22). При цьому місто Лиман Донецької області не внесене до розпоряджень КМУ № 1276 та № 1085, як місто на території якого органи державної влади не здійснюють своїх повноважень. Вказує, що відповідно до висновку ТПП дія форс-мажорних обставин впливає на господарську діяльність структурних підрозділів відповідача, які знаходяться безпосередньо в м. Донецьк та м. Луганськ. Звертає увагу суду, що судовими рішеннями вже встановлено наявність порушення відповідачем трудового законодавства та відсутність будь-яких поважних причин для невиплати заробітної плати. 28 листопада 2023 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відзив обґрунтовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 вказано, що обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин не тільки наявністю Сертифіката ТП, а й враховує установлені обставини справи та наявні у справі докази, загальновідомі факти та висновки експертів. Вказує, що судовими рішеннями вже встановлено наявність дії форс-мажорних обставин на підприємстві, початком яких є 20 березня 2017 року. Сукупність доказів, встановлених рішеннями судів обставин щодо АТ «Укрзалізниця, обставин визнаних загальновідомими, висновки експертів, - засвідчують відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ? адвоката Корсуна Ю. Ю. залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Корсун Юрій Юрійович, задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд вказував, що апеляційний суд не врахував, що виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, томустаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суди попередніх інстанцій також зазначили, що надані позивачем розрахунки заробітної плати та табелі обліку використання робочого часу не містять штампу підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника та/або головного бухгалтера, а тому не є належними доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати. При цьому судами зазначено, що заперечуючи проти позову, відповідач надав довідку № 189/ДНДЛ від 01 квітня 2021 року про доходи позивачки , з якої вбачається, що за березень 2017 року їй нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн. (до видачі - 2 449 грн 37 коп.), а у подальшому заробітна плата не нараховувалася. Також надано видатковий касовий ордер № 193 від 25 липня 2017 року на підтвердження виплати позивачу заробітної плати за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149 грн 37 коп. (а.с. 228, 229 т. 1). Проте, судом апеляційної інстанції жодним чином не обгрунтовано, чому не підлягає стягненню на користь позивачки нарахована, але не виплачена заробітна плата за березень 2017 року в розмірі 300,00 грн (2 449,37-2 149,37). Також судом апеляційної інстанції не було досліджено питання щодо компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними і не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2024 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Желепа О. В. (Головуючий судді), Мазурик О. Ф., Немировська О. В. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення. Разом з тим пояснила, що відповідач не може довести виплату позивачу нарахованої заробітної плати за березень в повному обсязі і погодилась з тим, що Верховний Суд вірно зазначив про недоплату 300 грн. Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись судом належним чином. 20 червня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Корсуна Ю. Ю. до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача (представника позивача). Згідно статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та її представника, які належним чином повідомлені про розгляд справи. За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Місцевим судом встановлено, що з серпня 1986 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала на ДП «Донецька залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (том 1 а. с. 23 - 28). Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Згідно наказу АТ «Українська залізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру. На виконання рішення засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06. 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби України про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з ДП «Донецька залізниця». Наказом АТ «Українська залізниця» від 05.07.2016 року № 1/ОС з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (том 1 а. с. 29). Наказом Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року № 58-ДН встановлено початок простою для всіх працівників, зокрема, виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам, незалежних від робітників з 00 год. 00 хв. 20.03.2017 року, у якому зазначено про необхідність на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та те, що оплата за час простою здійснюється з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи (том 1 а. с. 55 - 56). На підставі наказу (розпорядження) регіональної філії «Донецька залізниця» від 17.07.2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади електромеханіка дільниці І групи виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у зв`язку із скороченням чисельності працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 49). ОСОБА_1 ознайомлена з вказаним наказом від 17.07.2017 року № 860-ОС під розпис 17.07.2017 року. Згідно довідки про доходи АТ «Українська залізниця» від 01.04.2021 року № 189/ДНДЛ, ОСОБА_1 за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн. (до видачі - 2 449,37 грн.) та у подальшому заробітна плата не нараховувалася (том 1 а. с. 229). Відповідно до видаткового касового ордеру № 193 від 25.07.2017 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149,37 грн. (том 1 а. с. 228). Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволені позову суд виснував, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та АТ «Українська залізниця», з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Невиконання відповідачем обов`язків, передбачених щодо розрахунку та затримки виплати заробітної плати, відбулось не з вини АТ «Українська залізниця», а викликано обставинами непереборної сили. Також суд послався на відсутність доказів розміру наявного боргу по заробітній платі. Колегія суддів вважає, що ті обставини які суд першої інстанції вважав встановленими є підтвердженими, однак висновки суду першої інстанції в повній мірі не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону. Щодо відмови у стягненні заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Строки виплати заробітної плати визначені статтею 115 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із статею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Суд першої інстанції вірно встановив, що судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів, що з квітня 2017 року до моменту звільнення позивачка виконувала свої посадові обов`язки та виходила на роботу після оголошення простою згідно з графіком та правилами внутрішнього трудового розпорядку, за що було передбачено оплату праці в розмірі 2/3 ставки працівника до оголошення простою. (зміст наказу відповідача від 16 березня 2017 року наведено вище) Суд вірно оцінив надані позивачем докази щодо нарахування позивачу заробітної плати з травня по липень 2017 року, як недопустимі, через відсутність необхідних реквізитів на таких довідках. Це також підтверджується довідкою з пенсійного фонду а.с. 15 том 2, якою також підтверджується, що будь-які відрахування до пенсійного фонду з травня 2017 року з заробітної плати позивачки вже не проводились. За таких обставин, та з врахуванням того, що заробітна плата є платою за виконану роботу, стягнення з відповідача заробітної плати за період з квітня 2017 року до липня 2017 року не буде відповідати ні вимогам закону ні загальним засадам розумності та справедливості. При цьому суд погоджується з тим фактом, що введення простою у відповідача дійсно пов`язані з такими обставинами, які можна вважати обставинами непереборної сили, що є загально-відомими та виключають вину відповідача у не нарахуванні(не виплаті) працівникам заробітної плати, які не виконували свої посадові обов`язки у спірний період. Разом з тим, відмовляючи в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, суд дійшов помилкового висновку, що така була виплачена позивачу в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач надав довідку № 189/ДНДЛ від 01 квітня 2021 року про доходи позивачки , з якої вбачається, що за березень 2017 року їй нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн. (до видачі - 2 449 грн 37 коп.), а у подальшому заробітна плата не нараховувалася. Також надано видатковий касовий ордер № 193 від 25 липня 2017 року на підтвердження виплати позивачу заробітної плати за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149 грн 37 коп. (а.с. 228, 229 т. 1). Тобто, недоплачена заробітна плата становить суму 300 грн.(2 449,37-2 149,37), в стягненні якої безпідставно відмовлено судом першої інстанції. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Відповідно до положень ст.117 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення виникнення правовідносин, вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц дійшла висновків про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно справи. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин справи № 757/56163/19-ц колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Оскільки сума не виплаченої заробітної плати, яка мала бути виплачена позивачу в день звільнення, складає 300 грн, з урахуванням вищенаведених критеріїв, які мають бути враховані судом- справедливим та розумним буде визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3 000 грн. Щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Враховуючи, що позивачу підприємством не було вчасно виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в повному обсязі (нараховано 2 449,37 грн, виплачено 2 149,37 грн), не виплачено вказані кошти по теперішній час, затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Позивач просить стягнути компенсацію за період з серпня 2017 року (наступний місяць після звільнення) по жовтень 2019 року включно (місяць звернення до суду з позовом). Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) = 1.20160988 Інфляційні нарахування 300,00 x 1.20160988 - 300,00 = 60,48 грн. Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню (на 1,48%), то з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам за подачу позовної заяви у розмірі 33 грн 60 к. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 50 грн 40 к. Керуючись ст.ст. 367, 374- 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 300 грн (триста гривень) 00 к., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 грн (три тисячі гривень) 00 к., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 60 грн 48 к. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Держави судовий збір у розмірі 84 грн 00 к. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 липня 2024 року. Головуючий суддя О. В. Желепа Судді О. Ф. Мазурик О. В. Немировська