Постанова 4808 № 354/255/19

Справа № 354/255/19 Провадження № 22-ц/4808/280/24 Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л. Суддя-доповідач Мальцева Є.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Мальцевої Є.Є. суддів: Девляшевського В.А, Баркова В.М., секретар Струтинська Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тиніва Ігоря Дмитровича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2023 року, повний текст якого складений 24 листопада 2023 року, у цивільній справі за позовом заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку, ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури (в подальшому перейменовано на Надвірнянську окружну прокуратуру Івано-Франківської області) в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України (далі-Міністерство), Карпатського національного природного парку (далі-Карпатський НПП) у березні 2019 року звернувся до суду із позовом до Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року в частині п.4.6 про затвердження технічної документації та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,7241 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Татарів, участок Прутець Яремчанської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №052919 від 06.06.2005 року на земельну ділянку площею 0,7241 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0046, виданого ОСОБА_2 , та витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,5679 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП. Позов обгрунтовано тим, що рішенням Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року (п.4.6) затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,7241 га, яка розташована у с. Татарів уч. Прутець з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 06.06.2005 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №052919 на земельну ділянку площею 0,7141 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2005 року ОСОБА_2 відчужив вказану ділянку на користь ОСОБА_3 , якому був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №067091 від 21.06.2005 року, після чого на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.2005 року ОСОБА_3 продав зазначену ділянку ОСОБА_1 , яка отримала державний акт на право власності на землю серії ІФ №094517. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015090000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України встановлено, що начальнику Яблунецького ПОНДВ Карпатського НПП при погодженні передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,7241 га у с. Татарів, уч. Прутець не переконався в тому, що вказана ділянка в частині площі 0,5679 га належить до земель Карпатського НПП. З висновку експерта №2585/2586 від 22.01.2019 року встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка в частині площі 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП. Встановлено, що Карпатський НПП створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Надалі, відповідно до прийомо-здаточних актів від 19.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів передані Карпатському НПП. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році парком виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006. Передача зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 проведена без її попереднього вилучення у постійного землекористувача та зі зміною цільового призначення, що є грубим порушенням вимог ст.ст.84, 141, 149, 150 ЗК України, окрім цього земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відносяться до земель державної форми власності, а тому Татарівська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеної категорії земель. Із урахуванням наведеного, рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року в частині затвердження технічної документації та надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,7241 га є незаконним та підлягає скасуванню. Зважаючи на викладене, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ№052919 від 06.06.2005 року виданий ОСОБА_2 з порушенням вимог ст.ст.83,84,141,149,150 ЗК України та підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка в частині площі накладки розміром 0,5679 га відповідно до вимог ст.388 ЦК України підлягає витребуванню у кінцевого набувача ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння у користь постійного землекористувача-Карпатського НПП, оскільки вибула з володіння останнього поза його волею. Спірна ділянка покрита лісом, не є огородженою та забудованою, а тому про факт незаконного вилучення землі Карпатський НПП дізнався лише після проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні. В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що в ході розслідування у кримінальному провадженні №42015090000000098 від 30.06.2015 року Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення Тавтарівською сільською радою спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на повернення вказаної ділянки у державну власність постійним землекористувачем не було вжито, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» було повідомлено про виявлені порушення закону Мінекоприроди, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та Карпатський НПП. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2023 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що розташована за адресою с. Татарів участок Прутець Надвірнянського району Івано-Франківської області, в частині площі 0,5679 га у власність держави в особі постійного землекористувача - Карпатського національного природного парку та стягнуто у користь держави судовий збір у розмірі 1921,00 грн. В решті вимог відмовлено. На вказане рішення представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Тинів І.Д. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права; висновки суду, зроблені за наслідком розгляду справи, не відповідають дійсним обставинам справи; судом не з`ясовано обставини, що мають значення для справи; суд не дослідив та не надав належної оцінки доказам, які були подані ОСОБА_1 на заперечення позовних вимог. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції порушено положення ч.4 ст.56, ст.185 ЦПК, не з`ясовано підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, передбачених ст.23 ЗУ «Про прокуратуру». Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді, з посиланням на постанову Верховного Суду від 28.04.2023 року у справі № 922/3219/20. Виходячи з положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» стосовно суб?єктів, яких має право представляти прокурор, останній повинен був обґрунтувати підстави для представництва саме Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міністерство). Адвокат Тинів І.Д. стверджує, що позовна заява не містить відомостей щодо бездіяльності Міністерства у вжитті заходів, спрямованих на захист порушених, зі слів прокурора, прав держави. У позовній заяві заступником прокурора тільки зазначено про те, що Надвірнянською місцевою прокуратурою окремим листом повідомлено Міністерство про необхідність представництва інтересів держави в суді шляхом подання позовної заяви про визнання незаконним та скасування рішення Татарівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність. Аналогічний лист було направлено і Карпатському НПП. За п`ять днів до подання позову прокурор тільки повідомив Міністерство про подання Надвірнянською місцевою прокуратурою в інтересах держави в особі Міністерства позовної заяви. Прокурором не було надано Міністерству час, необхідний для вжиття саме Міністерство заходів, спрямованих на захист своїх прав. Таким чином, суд першої інстанції не дослідив належним чином підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства, а висновки суду про виконання прокурором положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Представник апелянта вважає, що висновок експерта № 2585/2586, як доказ на який посилається суд першої інстанції не є належним, достатнім та достовірним доказом на підтвердження обставини приналежності частини спірної земельної ділянки до земель Карпатського НПП. При проведені експертизи і для визначення чи дійсно частина спірної земельної ділянки належить до земель Карпатського НПП, експерт повинен був використовувати проект відведення земельної ділянки, який виготовлявся для Карпатського НПП та матеріали перенесення земельної ділянки на місцевості (в натурі), однак із висновку експерта вбачається, що експерт не використовував вказаних документів. Окрім цього, висновок експерта є неповним, оскільки не надано відповіді на питання про те, на територію яких саме кварталів, виділів, лісових дільниць та природоохоронних науково-дослідних відділень Карпатського НПП накладається спірна ділянка, а отже позивачем не встановлено факту віднесення частини спірної земельної ділянки до конкретної зони Карпатського НПП, не зазначено чи має частина спірної земельної ділянки особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність. Окрім цього, представник відповідача вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції було заявлено про застосування строків позовної давності. В обгрунтування зазначено, з часу передачі спірної земельної ділянки у приватну власність Татарівською сільською радою до часу відкриття кримінального провадження № 42015090000000098 минуло 10 років. У 2010 році Указом Президента України від 23 02.2010 №215/2010 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» було змінено встановлені межі території та земель Карпатського НПП. Тобто, у період 2010-2012 років органи, які здійснюють управління Карпатським НПП та дирекція НПП повинні були здійснити ряд заходів щодо приведення меж території НПП та його земель у відповідність із прийнятим Указом, що в свою чергу є об`єктивним моментом, коли про порушення заявленого права могли довідатись як Карпатський НПП, так і Міністерство. У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц зазначено, що держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 зробила правовий висновок щодо початку перебігу позовної давності відповідно до якого порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене відповідним судовим рішенням. Кримінальне провадження № 42015090000000098 було порушене ще у червні 2015 року, а отже про порушення заявленого у даній справі права Надвірнянській місцевій прокуратурі якнайшвидше стало відомо у 2015 році, оскільки підставою відкриття кримінального провадження було саме виявлення порушення порядку передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, а не встановлення обставин кримінального злочину в ході проведення досудового розслідування. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі є підставою для відмови в позові. Проте, суд першої інстанції під час розгляду справи дані обставини не встановлював. Зважаючи на викладене в апеляційній скарзі, представник відповідача адвокат Тинів І.Д. просить рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2023 року скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу Надвірнянської окружної прокуратури зазначено, що дана апеляційна скарга є безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2023 року є законним, ухваленим при повному та об?єктивному з?ясуванні всіх обставин справи. Доводи апелянта щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом є надуманими. Адже захист інтересів держави у даному випадку полягає у необхідності повернення у державну власність особливо-цінних земель природно-заповідного призначення, які згідно з вимогами ст.ст. 149, 150 Земельного кодексу України мають особливий, захищений державою статус та порядок використання, так і в нездійсненні захисту інтересів держави установами, які згідно з чинним законодавством володіють, розпоряджаються та користуються спірними земельними ділянками. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Отже, звертаючись до суду з даною позовною заявою, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб?єктом цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів є правонаступником прав, обов?язків та майна Міністерства енергетики та захисту довкілля у відповідних сферах. Відповідно до п. 1.5 Положення «Про Карпатський національний природний парк» в редакції змін затверджених наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 99 від 31.08.2020, Карпатський НПП віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Карпатський НПП володіє, користується і розпоряджається майном за погодженням з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать вимогам законодавства і цього положення (п. 10.2 Положення). Контроль за діяльністю Карпатського НПП здійснює Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (п.11.4 Положення). Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави з питань, викладених у позові, є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатський національний природний парк. Під час звернення до суду з даним позовом, як встановив суд першої інстанції, прокурор дотримався вимог встановлених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру". Зокрема, прокурор виконав вимоги щодо повідомлення Міністерства екології та природних ресурсів України та Карпатського НПП окремим листом про намір звернутися до суду із позовом, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції в ході розгляду справи повідомленнями. Не заслуговує на увагу покликання представника відповідача на те, що висновок експерта є неналежним та недостатнім. Висновок за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 2585/2586 від 22.01.2019 року стосується предмета доказування, відповідає положенням статті 102 ЦПК України і підготовлений у рамках кримінального провадження. Про допустимість висновку експерта у кримінальному провадженні, як доказу в цивільній справі, зазначено в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у цивільній справі № 461/3675/17, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не був ухвалений. Висновок експертизи як доказ відповідачем не спростований. Не відповідає положенням закону доводи апеляційної скарги щодо спливу для позивача строків позовної давності. Такий строк в даному випадку необхідно обчислювати з 22.01.2019 року - тобто з моменту проведення земельно-технічної експертизи. Адже вибуття такої земельної ділянки державної форми власності, що перебуває у постійному користування Карпатського НПП, шляхом оформлення права власності на неї свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження цією землею, що триває. Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належать до земель природно-заповідного фонду, тому не може мати приватного власника. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної. Про що вказано у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19. Представником Карпатського НПП теж подано відзив на апеляційну скаргу, яку вважає необгрунтованою та безпідставною, в якій відсутні конкретні доводи, які б підтверджували порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне та невсебічне дослідження судом обставин справи. У відзиві спростовує покликання апелянта на відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів КНПП. Враховуючи функції, мету діяльності КНПП та обсяг повноважень, він підпадає під визначення «інший суб`єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства», яке визначене у пункті 7 частини 1 статті 4 КАСУ, оскільки виконує делеговані державою функції щодо управління та охорони об`єкта природно-заповідного фонду. В даній судовій справі прокурор обґрунтував порушення інтересів держави, що полягає у протиправному вибутті у приватну власність особливо цінних земель природно-заповідного фонду, які є державною власністю, чим в першу чергу порушено право власності Українського народу на ці землі, а не юридичної особи Карпатського національного природного парку. У відповідності до ст.92 ЗК України Карпатський НПП є постійним користувачем спірних земельних ділянок, тому інтереси держави в цій частині збігаються з інтересами Парку, оскільки по суті держава делегувала йому функції управління та охорони земель Парку як території природно-заповідного фонду України. Позовні вимоги прокурора у частині представництва інтересів держави в особі Карпатського НПП є цілком обґрунтованими, законними. Такі ж висновки передбачено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/709/19. Щодо тверджень апелянта про незастосування судом першої інстанції позовної давності, то представник Карпатського НПП зазначає, що відповідач посилається на Указ Президента України «Про розширення території Карпатського національного природного парку» 23 лютого 2010 року № 215/2010. Згідно цього указу до території Карпатського НПП погоджено в установленому порядку включення 1075,7976 га земель державної власності Державного підприємства «Делятинське лісове господарство», що вилучаються та надаються Парку в постійне користування, та одночасно виключення з території парку 1057,3338 га земель з метою подальшого їх надання громадянам, які належать до відповідних територіальних громад. Відповідно до п.2 зазначеного Указу Кабінет Міністрів України мав забезпечити його виконання. Проте з об?єктивних причин, які не залежали від Парку, цей Указ по даний час не виконано. Парк не міг та не довідався про факт вибуття спірної земельної ділянки з його складу у 2010-2012 рр. А тому зазначені доводи апелянта є безпідставними. З огляду на вищевказане Карпатський НПП просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тиніва І.Д. залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 14 листопада 2023 року без змін. Представник Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , представник Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа ОСОБА_3 до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Тинів І.Д. подану апеляційну скаргу в суді апеляційної інстанції підтримав. Представник позивача Надвірнянської окружної прокуратури Чернописька Г.О. та представник Карпатський НПП Чаплинська О.В. вимоги апеляційної скарги заперечували. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржене рішення суду не відповідає. Судом встановлено, що п.4.6 рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №8 від 12.04.2005 року затверджено технічну документацію земельної ділянки площею 0,0921 га в АДРЕСА_1 для обслуговування будинку та господарських споруд та земельної ділянки площею 0,7241 га для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів, уч. Прутець ОСОБА_2 та передано їх у приватну власність. 06.06.2005 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №052919 на земельну ділянку площею 0,7241га із кадастровим номером 2611091201130150046 із цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою уч. Прутець у с. Татарів. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529800662. 06.06.2005 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , якому 21.06.2005 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №067091. 13.10.2005 року ОСОБА_3 відчужив належну йому на підставі державного акту серії ІФ №067091 від 21.06.2005 року земельну ділянку площею 0,7241 га, що знаходиться у с. Татарів, уч. Прутець, на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого нотаріусом. На підставі вказаного договору купівлі-продажу 22.11.2005 року ОСОБА_1 був виданий державний акт серії ІФ №094517 на право власності на земельну ділянку площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529801436. В 2006 році за замовленням ОСОБА_1 ПП «Геопростір» виготовило проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі для комерційного використання та для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, яким було заплановано здійснити поділ набутої відповідачем у власність земельної ділянки площею 0,7241 га на дві окремі ділянки площею 0,0400 га для комерційного використання та площею 0,6851 га для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд. Як встановлено судом, Карпатський НПП був створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Татарів -5430,44 га. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006. У 2002 році ДП «Карпатигеодезкартографія» на основі даних проведеної інвентаризації земель складений геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП розроблених у 1981 році, а межі парку (кути поворотів) внесені в Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП. 13.03.2019 року Надвірнянською місцевою прокуратурою затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №420150900000000098 від 30.06.2015 року, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Згідно з обвинуваченням ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника Яблунецького природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського національного природного парку, та будучи службовою особою, яка наділена розпорядчими та адміністративно-господарськими обов`язками, умисно, в інтересах третьої особи - ОСОБА_2 , діючи в порушення вимог ст.ст.44, 83, 84, 149, 150, 151 ЗК України, якими встановлено порядок вилучення земель природо-заповідного фонду; посадової інструкції начальника ПОНДВ Карпатського НПП, затвердженої 01.10.2004 року директором Карпатського НПП, маючи реальну можливість виконати належним чином свої службові обов`язки, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що частина земельної ділянки площею 0,7241 га, що знаходиться за адресою: с.Татарів урочище Прутець Яремчанської міської ради відноситься до території Яблунецького ПОНДВ Карпатського НПП, тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, які мають національне значення і не можуть передаватись у приватну власність громадян, в період часу з 17.12.2004 року по 12.04.2005 року погодив План зазначеної вище земельної ділянки площею 0,7241 га, завіривши його власним підписом та скріпивши відтиском трикутного штампу Яблунецького лісництва Карпатського НПП, чим підтвердив, що зазначена земельна ділянка не належить до земель Карпатського НПП, надавши таким чином можливість відвести її у приватну власність ОСОБА_2 .. В подальшому, на підставі виготовленої спеціалістами ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою, щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, затвердженої рішенням 21 сесії Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради від 12.04.2005 року, Яремчанським міським управлінням земельних ресурсів 06.06.2005 року на ім`я ОСОБА_2 видано Державний акт серії ІФ №052919 на право власності на земельну ділянку площею 0,7241 га. з кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що знаходиться за адресою: с.Татарів, урочище Прутець Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Ухвалою слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07.03.2019 року накладено арешт у кримінальному провадженні № №420150900000000098 від 30.06.2015 року на земельну ділянку площею 0,7142 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у с. Татарів, уч. Прутець, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , та заборонено власнику особисто або через третіх осіб вчиняти будь-які дії (відчужувати, розпоряджатися та користуватися) вказаною земельною ділянкою. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2019 року у справі №354/211/19 ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364 КК України на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а порушене за даним фактом кримінальне провадження кримінальне провадження № 42015090000000098 закрито. Вказана ухвала набрала законної сили 04.04.2019 року. Із висновку експерта 2585/2586 від 22.01.2019 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №420150900000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи вбачається, що за результатами дослідження Журналу каталогу координат окружної межі Карпатського НПП, а саме Ямнянського ПНДВ, що знаходиться у безпосередньому межуванні із земельною ділянкою із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 у с. Татарів, технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 та каталогу координат вказаної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 0,7241 га з кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, у с. Татарів участок Прутець Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, яка 06.06.2005 року була передана у власність ОСОБА_2 , накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, площа накладки складає 0,5679 га. Станом на 06.06.2005 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 могла становити 374725,00 грн., а ринкова вартість частини зазначеної земельної ділянки площею 0,5679 га могла становити 293890,00 грн. Станом на момент проведення дослідження ринкова вартість земельної ділянки площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 становить 4174979,00 грн., а ринкова вартість частини зазначеної земельної ділянки площею 0,5679 га становить 3274369,00 грн. Окрім цього факт віднесення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 до земель природно-заповідного фонду та її накладення на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та знаходяться на території Яблуницького ПОНДВ підтверджується долученими до матеріалів справи витягом з Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП-квартал №5 Яблуницьке лісництво, витягом з планшету №1 Яблуницького лісництва-планшет №3 с. Татарів, а також витягом із Журналу таксаційного опису, в якому міститься каталог координат земельних ділянок Карпатського НПП, що знаходяться у с. Татарів. Листами від 22.03.2019 року за вих. №04-99 вих-19 та №04-100 вих-19 Надвірнянська місцева прокуратура Івано-Франківської області повідомила Міністерство екології та природних ресурсів України та Карпатський НПП про виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42015090000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України порушення інтересів держави при передачі у приватну власність земельної ділянки, яка згідно з матеріалами лісовпорядкування Карпатського НПП та геодезичного журналу окружної межі складає єдиний масив та відноситься до Яблуницького природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського НПП і використовується парком згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року. Одночасно прокурор вказав про намір звернутися до суду із позовом в інтересах держави, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів та вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду у власність держави. Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та об`єкта нерухомого майна № 354283781 та № 354280050 від від 14.11.2023 року у Державному реєстрі речових прав наявні відомості про державну реєстрацію обтяження земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, площею 0,7241 га, власником якої є ОСОБА_1 .. Відомості про державну реєстрацію права власності відповідача на вказане нерухоме майно відсутні. Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель державної форми власності та вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів державив суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII). Частина перша статті 23 цього закону визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа № 912/2385/18) звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. За висновками Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, п. 35). Відповідно до Положення про Карпатський національний природний парк, затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31 серпня 2020 року, Карпатський НПП віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (пункт 1.5). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (пункт 1.2 Положення). Виходячи з вищевказаного положення, Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні казначейства і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, штампи та офіційну емблему, що реєструються в установленому законом порядку, та бланки (пункт 1.4 Положення). Пунктами 11.3 та 11.4 Положення визначено, що парк звітує про свою діяльність перед Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України та відповідними органами державної виконавчої влади в порядку і строки, визначені законодавством. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України здійснює контроль за діяльністю парку у порядку, визначеному законодавством. Оскільки Карпатський НПП не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Карпатського НПП є безпідставним. Позовні вимоги прокурора не підлягають розгляду по суті, оскільки спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а юридичної особи, тож позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах юридичної особи, і прокурор не має повноважень на ведення справи в частині таких вимог. Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірності здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Карпатського НПП заслуговують на увагу, а рішення суду в частині вирішення вказаних позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Отже необхідно залишити без розгляду позовні вимоги, заявлені в інтересах вказаної установи, на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. При цьому колегії суддів враховує усталену правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа № 912/2385/18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2018 року (справа №4/166 «Б»), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2023 року (справа № 686/6222/22), постанові Верховного Суду від 22 вересня 2023 року (справа №686/1058/22). Крім того, на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права, учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 676/6112/19, провадження № 61-2827св23). При цьому колегія суддів зауважує, що позовну заяву необхідно залишити без розгляду лише в частині звернення прокурора в інтересах держави в особі Карпатського НПП, а не в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Оскарженим рішенням позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку задоволені частково. Судом вирішено зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що розташована за адресою с. Татарів участок Прутець Надвірнянського району Івано-Франківської області в частині площі 0,5679 га у власність держави в особі постійного землекористувача-Карпатського національного природного парку. Відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення тільки в частині задоволених вимог, в решті рішення ніким не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається Аналізуючи рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно зі ст.41 Конституції України та ст.319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із ч.1 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Відповідно до положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до пункту «в» частини першої ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За змістом ст.ст.43,44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України). Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Згідно з ч.1, ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом(п.г ч.3 ст.84 ЗК України). Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель (пункт «г» ч.1 ст.150 ЗК України). Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-XII від16.06.1992 року (надалі-Закон№2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України. Частиною першою ст. 4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Згідно із ч.4 ст.7 Закону №2456-XII межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Згідно зі ст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Частинами 1-3 ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. За змістом ст.53 Закону №2456-XII рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Відповідно до ст. 54 Закону №2456-XII зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України. Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України. Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України. Крім того, ст.5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі. Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Судом встановлено, що висновком експерта 2585/2586 від 22.01.2019 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №420150900000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи підтверджено, що за результатами дослідження Журналу каталогу координат окружної межі Карпатського НПП, а саме Ямнянського ПНДВ, що знаходиться у безпосередньому межуванні із земельною ділянкою із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 у с. Татарів, технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 та каталогу координат вказаної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 0,7241 га з кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, у с. Татарів участок Прутець Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, яка 06.06.2005 року була передана у власність ОСОБА_2 , накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, площа накладки складає 0,5679 га. Як встановлено в ході розгляду справи, відповідне рішення про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу Карпатського НПП відповідно до діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося. Спірна земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_2 , у порядку, встановленому ст.149-150 ЗК України в постійного землекористувача не вилучалася, а тому Татарівська сільська рада на момент ухвалення оскаржуваного рішення №8 від 12.04.2005 року не була уповноважена розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою на користь ОСОБА_2 . Передача органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвела до протиправної зміни цільового призначення земель та фактичної зміни меж Карпатського НПП в частині її зменшення. Відповідачем ОСОБА_1 не надано суду першої інстанції будь-яких доказів на спростування факту розташування спірної земельної ділянки у межах Карпатського НПП. Тому неможливо не погодится із висновком суду про те, що дослідженими доказами повністю підтверджується факт належності спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 у частині площі розміром 0,5679 га до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП(Яблуницьке лісництво), який є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та перебувають у постійному користуванні парку відповідно до Державного акту на право постійного користування на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року, що є чинним. На момент передачі земельної ділянки площею 0,7241 га у с. Татарів уч. Прутець у приватну власність ОСОБА_2 частина цієї земельної ділянки площею 0,5679 га відносилась до земель природно-заповідного фонду, переданих у постійне користування Карпатському НПП. Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, первісний набувач ОСОБА_2 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не був наділений відповідними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 .. 13.10.2005 року ОСОБА_3 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .. Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Вирішуючи спір, суд врахував, що питання щодо вилучення зазначеної земельної ділянки в установленому законом порядку Верховною Радою України не вирішувалось, а її передача у приватну власність відбулась внаслідок вчинення кримінального правопорушення, всупереч встановленій законом процедурі, за рішенням органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, оскільки вона відносилася до земель природно-заповідного призначення, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення, і що в свою чергу привело суд до висновку про те, що право держави на цю ділянку не припинилося. Тому суд першої інстанції розцінював заявлений позов як негаторний, в якому порушення прав позивача триває, і приписи закону щодо застосування строку позовної давності на такі правовідносини не розповсюджуються. Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власноті на таке майно (постанова ВП ВС від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16). Разом з тим земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера відповідно до пункту 2 розділу VІІ Закону України «Про Державний земельний кадастр». Окрім того, згідно з пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезгаданого Закону визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013 року), є дійсними. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57),від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)). Очевидно, що позивач позбавлений можливості внести запис про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно за умови, що відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 22.11.2005 року отримала державний акт серії ІФ №094517 на право власності на земельну ділянку площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529801436. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. За змістом ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Тому, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №916/3727/15). В справі, що переглядається, на думку колегії суддів, з урахуванням обставин справи способом захисту порушеного права є саме віндикаційний позов. Разом з тим пд час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності. В обгрунтування зазначено, з часу передачі спірної земельної ділянки у приватну власність Татарівською сільською радою до часу відкриття кримінального провадження №42015090000000098 минуло 10 років. У 2010 році Указом Президента України від 23.02.2010 №215/2010 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» було змінено встановлені межі території та земель Карпатського НПП. Тобто, у період 2010-2012 років органи, які здійснюють управління Карпатським НПП та дирекція Карпатського НПП повинні були здійснити ряд заходів щодо приведення меж території НПП та його земель у відповідність із прийнятим Указом, що в свою чергу є об`єктивним моментом, коли про порушення заявленного права могли довідатись як Карпатський НПП, так і Міністерство. У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц зазначено, що держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене відповідним судовим рішенням. Кримінальне провадження №42015090000000098 було порушене ще у червні 2015 року. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі є підставою для відмови в позові. Прокурор вказав, що Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатському національному природному парку стало відомо про факт незаконного вилучення у парку земель природно-заповідного фонду за результатами проведення земельно-технічної експертизи у січні 2019 року. І прокуратура повідомляла про це позивачів відповідними листами, які долучені до матеріалів справи. Підставою для звернення до суду стало закінчення кримінального провадження стосовно начальника Яблунецького природоохоронного науково-дослідного відділення КНПП ОСОБА_6 , який погодив передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , за ст. 364 КК України, яке було скеровано до суду 13.03.2019 року. Висновок експерта, яким доведено також факт того, що спірна земельна ділянка, передача у власність ОСОБА_7 , накладається на землі КНПП, складений 22.01.2019 року. З даним позовом прокурор звернувся до суду 27.03.2019 року . Однак зі справи вбачається, що кримінальне провадження № 42015090000000098 було порушене у червні 2015 року. Відтак, про порушення заявленого у даній справі права Надвірнянській місцевій прокуратурі якнайшвидше стало відомо у 2015 році, оскільки підставою відкриття кримінального провадження було саме виявлення порушення порядку передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, а не встановлення обставин кримінального злочину в ході проведення досудового розслідування. Таким чином, неможливо не погодитися з тим, що строк давності для звернення прокурора до суду з такими позовними вимогами почався 20.06.2015 року. І твердження прокурора стосовно того, якщо б і погодитися із доводами відповідача про необхідність застосування строку позовної давності, незважаючи на відсутність правових підстав для його застосування, то саме результат розгляду кримінальної справи, яким встановлений не тільки факт порушення закону, а і обставини, якими він міг обґрунтувати позов, є підставою для даного звернення до суду, і з дати закінчення кримінальної справи починається перебіг позовної давності, не приводять колегію суддів до подібного висновку. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). З обвинувального акту за результатом кримінального провадження №42015090000000098 вбачається, що воно внесено в реєстр досудових розслідувань 30.06.2015 року. Тому строк позовної давності для звернення прокурора з таким позовом почався 30.06.2015 року. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про підтвердження порушення права особи. Перебіг позовної давності починається з моменту, коли позивач довідався або міг довідатися ро порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджено відповідним судовим рішенням (Постанова ВП ВС від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16). Представник відповідача ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в суді першої інстанції (т. 2 а.с.112). Поважних причин пропуску строку позовної давності поркурором не наведено, оскільки на його думку, такий строк не пропущено. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а згідно з правилами ч.1 ст.81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про те, що прокурором пропущений строк позовної давності, такими, що заслуговують на увагу. Встановивши обставини справи і проаналізувавши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вимог позивача стосовно наявності підстав для витребування спірної земельної ділянки, але всупереч вимогам закону не застосував наслідки спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в задовленні позову. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши справу, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з залишенням без розгляду позовних вимог в інтересах Карпатського НПП і ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав, а саме, у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Тиніва Ігоря Дмитровича задовольнити. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2023 року скасувати. Позовні вимоги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Карпатського Національного природного парку до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку - залишити без розгляду. В задоволенні позовних вимог заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 липня 2024 року. Судді Є.Є. Мальцева В.А. Девляшевський В.М. Барков