Постанова 4811 № 2-1893/11

Справа № 2-1893/11 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О. Ф. Провадження № 22-ц/811/2535/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Чижа Л.М. за участю: прокурора Германович Ю.А., представника Львівської міської ради Пилип`як Х.І., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представників представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу Шейхета Мейлаха, Шнира Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2024 року у справі за позовом Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж.М., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., приватного підприємства «Галицький достаток», представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу про скасування рішення, визнання нечинними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна, ВСТАНОВИЛА: У травні 2011 року прокурор Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради звернувся до суду із зазначеним позовом, уточненим в процесі розгляду справи, в обґрунтування якого зазначив, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 19.11.2004 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» (далі - ПП «Буддизайн») земельної ділянки площею 8,9965 га в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської, яку ПП «Буддизайн» орендувало для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з останнім договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. На виконання вищевказаного рішення суду Брюховицькою селищною радою було винесено рішення від 23.10.2008 № 619, згідно з яким між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» 05.11.2008 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 8,9965 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з яких: 5,0360 га для громадсько-житлового будівництва, 3,9605 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. В подальшому ПП «Буддизайн» відчужило земельну ділянку площею 5,0360 га для громадсько - житлового будівництва на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2009, укладеного з покупцями ОСОБА_1 та приватним підприємством «Галицький достаток» (далі ПП «Галицький достаток»). 25.09.2009 ОСОБА_1 та ПП «Галицький достаток» уклали договір про поділ земельної ділянки, що є у спільній частковій власності. На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірні земельні ділянки, оформивши державні акти на право власності на них, зокрема, на земельні ділянки: площею 0,6056 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0016, державний акт серії ЯИ № 800537; площею 0,1200 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0014, державний акт серії ЯИ № 800541; площею 0,1300 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0013, державний акт серії ЯИ № 800540; площею 0,0785 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0012, державний акт серії ЯИ № 800542; площею 0,1200 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0011, державний акт серії ЯИ № 800544; площею 0,2226 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0010, державний акт серії ЯИ № 800539; площею 0,1980 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0009, державний акт серії ЯИ № 800536; площею 0,1398 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0008, державний акт серії ЯИ № 800546; площею 0,1399 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0007, державний акт серії ЯИ № 800543; площею 0,01399 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0006, державний акт серії ЯИ № 800545; площею 0,1417 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0005, державний акт серії ЯИ № 800538. 13.07.2010 рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області вищезазначене рішення суду від 19.11.2004 було скасовано при розгляді заяви у звязку з нововиявленими обставинами, а рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 11.03.2004 № 245 та від 18.03.2004 № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення. Виходячи з наведеного, прокурор вважає, що відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки всупереч встановленому законом порядку, а тому просив: -скасувати рішення Брюховицької селищної ради № 619 від 23.10.2008 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004; -визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» 05.11.2008, зареєстрований в реєстрі за № 8661; -визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ПП «Буддизайн» та ОСОБА_1 , ПП «Галицький достаток» від 11.08.2010, зареєстрований в реєстрі за № 4448, в частині передачі ОСОБА_1 частини земельної ділянки загальною площею 5,036 га, яка знаходиться за адресою: район вулиць Ряснянської Незалежності України, смт Брюховичі, Львівська область; -визнати недійсним договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, укладений між ПП «Галицький достаток» та ОСОБА_1 25.09.2010, зареєстрований у реєстрі за № 5177; -визнати нечинними вищезазначені державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_1 , -витребувати в ОСОБА_3 вищезазначені земельні ділянки та зобов`язати повернути спірні земельні ділянки у розпорядження держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01.07.2024 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявними в матеріалах справи планшетами лісовпорядкування підтверджується, що спірні земельні ділянки знаходяться на лісовкритій площі в районі вулиць Ряснянської та Незалежності України в смт. Брюховичі, розташовані у державному лісовому фонді. Вказане також підтверджується проведеною в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215 накладкою планшетів планово-картографічних матеріалів на Публічну кадастрову карту України, відповідно до якої спірні земельні ділянки входять в межі земель державного лісового фонду. Звертає увагу на те, що судом не з`ясовано та не надано належну оцінку підставам вибуття спірних земельних ділянок з державної власності поза волею його власника - держави в особі уповноваженого органу, законності набуття таких у приватну власність ОСОБА_1 . Особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону. ОСОБА_1 не міг набути статусу добросовісного володільця, оскільки відсутній дозвіл уповноваженого на те органу, що неодноразово було встановлено різними судовими інстанціями при розгляді справ, що стосувалися вилучення 19,1 га земель лісового фонду в 44 кварталі Брюховицького лісництва. За весь час існування судових спорів та винесення рішень про відчуження земельних ділянок, їх статус не змінився. Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського використання, крім випадків, передбачених, зокрема, ст. 56 ЗК України та ст. 12 ЛК України. На час пред`явлення позову будь-яких рішень уповноважених органів щодо вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками у визначений законом спосіб не існувало. Фактичні обставини справи свідчать про те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності без жодної правової підстави, поза волею власника - держави в особі уповноваженого органу, тоді як прийняття Брюховицькою селищною радою незаконних рішень про вилучення земельних ділянок з державного лісового фонду, які скасовані у судовому порядку, та укладення незаконного договору купівлі-продажу земельної ділянки, жодним чином не свідчить про наявність у держави волі на вибуття вказаної землі з державної власності, тим більше за відсутності встановленої законом такої можливості. Судом першої інстанції без урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ЦПК України, без належних обгрунтувань, та за відсутності інших доказів, які б беззаперечно спростовували обгрунтовану позицію прокурора, не взято до уваги жодного поданого прокурором доказу, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до постановлення незаконного рішення. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Від Львівської міської ради, ОСОБА_1 надійшли письмові відзиви на апеляційну скаргу. У судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор Германович Ю.А., представник Львівської міської ради Пилип`як Х.І., представники представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу Шейхет Мейлах та Шнир Я.Б. підтримали апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 заперечила проти задоволення скарги. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Судом встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 Брюховицьку селищну раду було зобов`язано прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га у районі вул. Ряснянської у смт. Брюховичі, яку ПП «Буддизайн» орендувало для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з останнім договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. 23.10.2008 Брюховицькою селищною радою прийнято рішення «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004», згідно з яким на виконання вказаного судового рішення, керуючись статтями 3, 6, 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), вирішено продати ПП «Буддизайн» земельну ділянку загальною площею 8,9965 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка складалась з 5,036 га земель для громадсько-житлового будівництва та 3,9605 га земель для будівництва обєктів дошкільного спортивно-навчального центру. На виконання вказаного рішення 23.10.2008 між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. 11.08.2009 між ПП «Буддизайн» та ОСОБА_1 , ПП «Галицький достаток» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5,0360 га в таких частинах: 20360/50 360 частин земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та 30360/50 360 - у власність ПП «Галицький достаток». 25.09.2009 між ОСОБА_1 і ПП «Галицький достаток» укладено договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, яка знаходиться за адресою: район вулиць Ряснянської - Незалежності України, смт Брюховичі м. Львів, в результаті чого ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,036 га. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2009 та договору поділу земельної ділянки від 25.09.2009, що є спільною частковою власністю, ОСОБА_1 було видано 11 державних актів на право власності на земельні ділянки, зокрема: площею 0,6056 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0016, державний акт серії ЯИ № 800537; площею 0,1200 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0014, державний акт серії ЯИ № 800541; площею 0,1300 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0013, державний акт серії ЯИ № 800540; площею 0,0785 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0012, державний акт серії ЯИ № 800542; площею 0,1200 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0011, державний акт серії ЯИ № 800544; площею 0,2226 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0010, державний акт серії ЯИ № 800539; площею 0,1980 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0009, державний акт серії ЯИ № 800536; площею 0,1398 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0008, державний акт серії ЯИ № 800546; площею 0,1399 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0007, державний акт серії ЯИ № 800543; площею 0,01399 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0006, державний акт серії ЯИ № 800545; площею 0,1417 га, кадастровий № 4610163300:05:002:0005, державний акт серії ЯИ № 800538. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду і перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність спочатку юридичній особі, а надалі фізичній особі на підставі цивільно-правової угоди є незаконною, що є підставою для їх витребування на користь держави із приватної власності відповідача ОСОБА_1 . Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України). Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України). Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Згідно зі статтею 13 ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини друга, третя статті 56 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаютьсяв постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; частина перша статті 17 ЛК України). За змістом статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними. Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Стаття 57 ЛК України визначає порядок та умови зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено, що земельні ділянки ОСОБА_1 розташовані в межах 44 кварталу Брюховицького лісництва, який перебував у постійному користуванні ДЛО «Львівліс», у зв?язку із чим, Брюховицька селищна рада не мала права ними розпоряджатись. Разом з тим, прокурором долучено до матеріалів справи планшет лісовпорядкування, з якого вбачається, що 44 квартал Брюховицького лісництва знаходився в користуванні ДЛО «Львівліс», а долученою до матеріалів справи копією Плану територій земельних ділянок смт. Брюховичі (район вулиць Ряснянська та Незалежності Украни) підтверджується, що земельні ділянки ОСОБА_4 знаходяться у межах 44 кварталу Брюховицького лісництва. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, задоволено позов прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради про визнання незаконними та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та рішення Брюховицької селищної ради № 263 від 18.03.2004. У межах розгляду справи № 2-38/2005 судом встановлено, що квартал 44 Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ «Львівліс» віднесений до 1 групи лісів категорії захищеності - ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій (ст. 36 Лісового кодексу України). Згідно з проектом організації і розвитку лісового господарства Львівського ДЛГ (параграф 3.4.2), затвердженого Держкомітетом лісового господарства України за функціональним зонуванням лісопарку, квартал 44 Брюховицького лісництва віднесений до зони масового відпочинку. Таким чином, Брюховицька селищна рада не мала права на розпоряджання землями лісового фонду, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005, ухвалою Верховного Суду від 16.08.2005, яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004, а жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля». Враховуючи, що право розпорядження спірними земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України; рішення про відчуження спірної земельної ділянки, яка перебувала в державній власності, було прийняте селищною радою з перевищенням повноважень; жодних дій щодо розпорядження цими земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось, тобто спірні земельні ділянки вибули з володіння власника держави поза його волею. Тому колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування зазначених земельних ділянок від ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України. Разом тим, із позовом до суду прокурор звернувся у травні 2011 року. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). Усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок відліку позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: «в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05. 2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц). У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів». У цій справі прокурор Шевченківського району м.Львова звернувся до суду із позовом в інтересах держави у 2011 році, при цьому просив поновити строк на звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку вказав, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України, якою рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 залишено без змін, надійшла до прокуратури 11.01.2010, що позбавило прокуратуру можливості подати позовну заяву в установлений законом строк. Аналіз змісту судових рішень у справі № 2-38/2005 свідчить, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 за позовом прокурора Львівської області рішення 9-ої сесії 24-го скликання Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та рішення № 263 від 18.03.2004 про вилучення земельних ділянок лісів 1 групи визнано неправомірними, оскільки ці рішення були прийняті всупереч вимогам пункту 9 статті 149 ЗК України (вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України). Вказане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області 25.04.2005. Ухвалою Верховного Суду України від 16.08.2005 відмовлено в задоволенні касаційних скарг Брюховицької селищної ради та представників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 28.10.2009 касаційні скарги ТОВ «Новобуддизайн» та ПП «Буддизайн» залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 без змін. Колегія суддів вважає, що про незаконне вибуття з володіння держави органи прокуратури дізналися ще 07.12.2004 (дата звернення з позовом про визнання незаконними рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та рішення № 263 від 18.03.2004). З цим позовом прокурор звернувся до суду у травні 2011 року, тобто з пропуском позовної давності. В матеріалах справи наявна скарга ОСОБА_1 , в якій він зазначає про пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом (а.с. 100 т.1). При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2023 у справі № 2-5541/12, про те, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання письмового чи усного, що відповідає вимогам статей процесуального законодавства. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок слід відмовити через пропуск прокурором позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування рішення, визнання недійсними договорів, визнання нечинними державних актів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Із такими висновками колегія суддів погоджується, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи. Крім цього, у судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор погодилася із рішенням суду в цій частині. Вирішуючи спір, районний суд правильно врахував, що у матеріалах справи відсутні докази включення спірних земельних ділянок до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення. Повний текст постанови складено: 19.09.2025 Головуючий Судді