Постанова 4818 № 638/1780/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 03 липня 2024 року м. Харків справа № 638/1780/24 провадження № 22-ц/818/2177/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Львової С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2024 року, постановлене суддею Семиряд І.В., В С Т А Н О В И В : У січні 2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_2 25.09.2021 вона звернулась із заявою до приватного нотаріуса про прийняття спадщини, заведена спадкова справа, ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після смерті сина. Предметом спадщини є квартира. Нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадкування, оскільки наявні обтяження на нерухоме майно. Арешт нерухомо майна було накладено Дзержинським ВДВС, у виконавчому провадження з виконання судового наказу №2-н-697/2006. У 2009 році у сина був борг за послуги мобільного оператора у розмірі 160 грн, який вона особисто сплатила, у тому ж році син надавав квитанції до органів державної виконавчої служби. Документи про закриття виконавчого провадження надати не може, оскільки вони були у сина і вже минуло багато часу. Листом Шевченківського ВДВС повідомлено, що станом на 19.12.2023 відносно ОСОБА_2 виконавчих проваджень немає. Через відсутність будь-яких відомостей щодо виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 та підстав, визначених ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», якою передбачений вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника, позивачу було відмовлено у зняття арешту із посиланням про можливість зняття такого арешту за рішенням суду. У зв`язку з чим позивач просить скасувати арешт з майна. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звертаючись до суду із позовом, вона лише припустила, що вказаний борг був за послуги мобільного оператора «МТС Україна», але стверджувати про це впевнено вона не може і наразі в природі відсутній жоден документ про це. Навіть відповідач, як орган виконавчої служби, у своїй відповіді на її заяву не зміг вказати, хто був стягувачем, оскільки всі документи щодо цього були ним знищені за строком давності. Вказує, що наявність протягом тривалого часу (вже 14 років) нескасованого арешту на майно її сина, за умови відсутності виконавчого провадження та будь-яких майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Не зняття органом ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання органу ДВС зняти арешт з майна її сина, який помер. Зазначає, що вона звернулася до суду із позовом про зняття арешту не для розпорядження майном, а для можливості реалізувати своє право на спадщину. Вказує, що якби вона у своєму позові визначила відповідачем мобільного оператора «МТС Україна», то вона б мала надати про це відповідні докази і підтвердити це документально. Але матеріали справи не містять жодного документа, що відповідачем у даній справі мав бути мобільний оператор «МТС Україна», орган ДВС також не зміг про це вказати, тому суд безпідставно відмовив у задоволенні позову. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 13.09.2004, №5553 та Інформацією з Державного реєстру речових прав №357620892 від 08.12.2023. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №6526. Після смерті ОСОБА_2 , який є сином позивача ОСОБА_1 , остання звернулась до Приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини. Як вказує позивач, під час оформлення спадщини їй стало відомо, що на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_2 накладено арешт. З листа Шевченківського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.12.2023 №146949 вбачається, що згідно перевірки даних автоматизованої системи виконавчого провадження, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення та надання відомостей про виконавчі дії, станом на 19.12.2023 виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 на примусовому виконанні не перебуває. Надати більш детальну інформацію про обставини здійснення виконавчого провадження не вбачається можливим у зв`язку зі знищенням його матеріалів. Позивач вказує, що звернулась до суду із позовом про зняття арешту для можливості реалізувати своє право на спадщину, проте накладені арешти не дають можливості це зробити. Конституція Українивизначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону). Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України- 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК Україниз урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства. Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчих проваджень, і питання процесуального правонаступництва ОСОБА_1 після смерті її сестри ОСОБА_2 , який був боржником у виконавчих провадженнях, не вирішувалось у судовому порядку. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК Українирозглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Отже, законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права ОСОБА_1 , яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)). Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21). Оскільки предметом спору, зокрема, є вимога ОСОБА_1 , про звільнення майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 , при цьому відповідачем в позові не зазначена особа, на користь якої стягується заборгованість з ОСОБА_2 , згідно виконавчого листа, отжевірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову через не залучення до участі у справі належного відповідача, яким є також і стягувач за виконавчим написом. Позивач вказує, що у неї відсутня інформація про те, хто був стягувачем у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт. Між тим, із змісту витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що обтяження вчинено на забезпечення виконання судового наказу № 2-Н-697/2006, виданого 03.11.2006 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, копію якого позивач не позбавлена можливості отримати у Комінтернівському районному суді м. Харкова та з`ясувати хто був стягувачем у зазначеному судовому наказі. Отже, позивач не позбавлена можливості звернутися з позовом до належного кола відповідачів. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова Ю.М. Мальований