Постанова 4805 № 295/434/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/434/22 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В. Категорія 69 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Коломієць О.С., Талько О.Б., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/434/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Лук`янець Людмили Олександрівни на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 21 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у місті Житомирі, в с т а н о в и в : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою. Зазначав, що 05 травня 2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказував, що подружнє життя не склалося, шлюбні відносини припинені, примирення не можливе, шлюб існує лише формально. Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 21 червня 2022 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат. Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 11 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у даній справі відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача, просить скасувати заочне рішення від 21 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити у зв`язку із смертю позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Судом першої інстанції розглянуто справу без повідомлення відповідачки про відкриття провадження у справі та про дату судового засідання, чим порушено положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її процесуальні права. ОСОБА_2 не отримувала поштою позовну заяву, повісток про виклик у судове засідання та судове рішення, оскільки протягом усього часу з моменту відкриття провадження у справі і до ухвалення рішення перебувала за кордоном. Враховуючи те, що відповідачка не знала та не могла знати про розгляд судом цивільної справи про розірвання шлюбу, остання була позбавлена можливості надати свої докази, відзив на позов, а також була позбавлена можливості просити суд надати строк на примирення із позивачем. При цьому, позивач ОСОБА_1 достеменно знав про ту обставину, що відповідачка разом із двома спільними неповнолітніми дітьми перебуває постійно за кордоном, але при спілкуванні із нею не повідомляв про ухвалене судом рішення. Крім того, у даній справі через неналежне повідомлення про відкриття провадження у справі відповідачка була позбавлена можливості реалізувати своє процесуальне право та заявити зустрічний позов про визначення місця проживання дітей разом із нею. Вказує, що позивач у справі помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а за положеннями пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Правовідносини пов`язані з розірванням шлюбу не допускають правонаступництва, оскільки нерозривно пов`язані з особою сторони у справі. Тому, наявні підстави для закриття провадження у справі. Також зазначає, що рішення ухвалене судом першої інстанції за життя позивача, предметом розгляду у даній справі є особисті немайнові відносини, отож ОСОБА_5 , який не є стороною у справі у відповідності до норм статті 48 ЦПК України, не може висловлювати будь-яких заперечень при оскарженні заочного рішення за даних умов. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні, представник відповідачки - адвокат Лук`янець Л.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити та надала пояснення, які відповідають доводам скарги. ОСОБА_5 та його представник апеляційну скаргу не визнали та просили відмовити у її задоволенні, а заочне рішення - залишити без змін. Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Установлено та стверджується матеріалами справи, що 05 травня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу: « ОСОБА_7 », що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб (а.с.7). Відповідно до копій свідоцтв про народження, від шлюбу у сторін є діти: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.84-85). У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Суд розглянув справу за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, місцевий суд вважав встановленим той факт, що внаслідок непорозумінь сім`я сторін повністю розпалася, існує формально, подальше її збереження є неможливим, сторони однією сім`єю як чоловік і дружина не проживають, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних стосунків, а тому наявні підстави для розірвання шлюбу (а.с.24-25). Як убачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , позивач по справі - ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: Донецька область, село Яковлівка (а.с.43 зворот). Згідно із статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. За приписами статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не отримувала поштою позовну заяву, повісток про виклик у судове засідання, не приймала у ньому участь, не могла подати докази, клопотати про надання строку про примирення та не отримувала судове рішення, оскільки протягом усього часу з моменту відкриття провадження у справі і до ухвалення рішення перебувала за кордоном, а тому судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про закриття провадження у справі у зв`язку із смертю позивача. Колегія суддів вважає такі доводи неприйнятними з огляду на таке. Як убачається із матеріалів справи позовна заява з додатками була направлена ОСОБА_2 за місцем проживання, зареєстрованим згідно з відомостями УДМС України. Хоча документи були вручені не їй особисто, відповідно до частини третьої статті 130 ЦПК України вона є такою, що належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, тобто відповідачу було достеменно відомо про розгляд судом справи про розірвання шлюбу між сторонами і вона не була позбавлена можливості подати відзив на позов. Направлена відповідачу судова повістка про розгляд справи, призначений на 21 червня 2022 року, а також копія заочного рішення у справі повернулися до суду з відмітками «за терміном зберігання». У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовим принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя. Отже, за наявності рішення суду про розірвання шлюбу, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями, але яке було чинним до смерті позивача, суд першої інстанції, належним чином оцінив подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи. Дотримання вимог процесуальної форми, у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи про час і місце судового розгляду, є важливою гарантією захисту їх прав та передумовою ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Разом з тим надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття очевидно несправедливого рішення. Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Слід також зважати на те, що вимога добросовісності є загальною для всіх суб`єктів права, у тому числі для суб`єктів цивільних правовідносин, включаючи сімейні. Ця вимога ґрунтується на нормах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними (пункт «і» статті 3 ЦК). Тобто такі дії мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоді довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Зазначені норми цивільного права постають як загальні принципи, які є по суті нормами прямої дії. Водночас порушення учасником правовідносин вимог добросовісності під час здійснення своїх суб`єктивних прав має наслідком відмову у захисті таких прав та сприянні у їх реалізації. Зазначене стосується і процесуальних прав, зловживання якими неприпустиме (статті 2, 44 ЦПК України). Ураховуючи наведене, після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин є неможливим унаслідок смерті одного з подружжя, і скасування рішення суду про розірвання шлюбу не відповідатиме вимогам Конвенції щодо справедливого судового розгляду. Неповідомлення про дату судового засідання у цьому випадку не є підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 лютого 2024 року по даній справі, після розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 (а.с.203-207). Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також колегія суддів зазначає, що подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної плати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-4744/11. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані позивачем докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного заочного рішення місцевого суду без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Лук`янець Людмили Олександрівни залишити без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 21 червня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 05 липня 2024 року.