Постанова Хмельницький апеляційний суд № 688/3408/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2024 року м. Хмельницький Справа № 688/3408/23 Провадження № 22-ц/4820/1033/24 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. ( суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. розглянув у порядку ч. 1 ст. ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 681/1223/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Федоровим Валерієм Борисовичем на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в : В серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом та просила ухвалити рішення, яким змінити спосіб стягнення аліментів, визначений наказом Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2019 року, з твердої грошової суми на частку від заробітку та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. На підтримання заявлених позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що з часу винесення наказу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2019 року змінилися її сімейний та майновий стани. На даний час нею укладено новий шлюб, вона перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, у зв`язку з чим її дохід становить лише допомога при народженні дитини, розмір якої скаладє 860 грн. Крім того, змінився майновий стан платника аліментів. Відповідач був призваний на військову службу, має стабільний та високий дохід. Також, вказувала, що у відповідача у власності є транспортний засіб ВАЗ модель 21095 1995 року випуску. Посилаючись на вищезазначені обставини просила суд ухвалити рішення, яким задоволити її позов. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року позов було задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений судовим наказом Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2019 року, з твердої грошової суми на частку від заробітку та ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 1073,60 грн. судового збору. ОСОБА_1 не погодився із вказаним рішенням, через свого представника - адвоката Федорова В.Б. подав апеляційну скаргу, посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права. Апелянт вказує, що під час розгляду справи суду були надані письмові докази, які підтверджують те, що він є військовослужбовцем, приймає безпосередню участь в бойових діях, забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі й стримуванні збройної агресії з 08 серпня і по даний час, що підтверджується наданою суду довідкою в/ч НОМЕР_1 . Також суду було заявлено клопотання про витребування з військової частини додаткових доказів, яке було задоволено судом. Однак, жодної інформації з військової частини не надходило до суду. Тому, вважає, що за таких обставин судом було прийнято рішення без всебічного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, апелянт вказує, що відповідно до судової практики вищої судової інстанції, суд першої інстанції мав зупинити провадження у справі у зв`язку з перебуванням сторони на військовій службі у військовій частині, яка переведена на військовий стан. Цей факт був підтверджений наявною в матеріалах справи копією військового квитка та довідкою з в/ч НОМЕР_1 від 10.09.2022 року. Отже, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.08.2022 р. по справі № 461/5209/16, постанові від 17.01.2023р. по справі № 501/1699/17, вважає, що суд мав зупинити провадження, оскільки очевидним є те, що, приймаючи безпосередньою участь у виконанні бойових дій, не має змоги брати участь в розгляді справи, отримувати кореспонденцію, інші документи, вчасно подавати заяви та заперечення, приймати участь в судових засіданнях. Вказане призвело до позбавлення його можливості висловити свої заперечення по суті спору Отже апелянт просить скасувати рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) та ОСОБА_1 . - сторони по справі є батьками дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно судового наказу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2020 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 21 січня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. На даний час донька проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Ч. 1,2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Згідно ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;3 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів. При цьому, закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів. Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин. Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184,192 СК України. Звертаючись до суду із позовом, позивач просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у частці від доходу відповідача, посилаючись на зміну її сімейного та майнового стану, перебування її у декретній відпустці, отримання на даний час допомоги при народженні дитини, щомісячний розмір якої становить 860 грн., а також на перебування відповідача на військовій службі, отримання ним стабільного заробітку. Тобто, позивачка в даній цивільній справі визначила предметом позову зміну способу стягнення аліментів - їх присудження в розмірі 1/4 частки від доходу батька дитини. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно виходив з того, що спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року, може бути змінений за позовом стягувача та виходячи з обставин справи правомірно задоволив позов. Доводи апеляційної скарги, фактично зводяться до позиції апелянта щодо неправомірності розгляду справи у зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі та його безпосередньою участь у виконанні бойових дій, що обмежує його процесуальні права як відповідача у вказаній справі та відповідного обов`язку суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України зупинити провадження по справі. Щодо таких доводів апелянта слід зазначити наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Реалізація завдання цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, та ефективне поновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права неможливе без дотримання судом встановлених законом строків розгляду та вирішення справи. Частиною 3 статті 2 ЦПК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом. Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. На підставі пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини 1 статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження доводів щодо перебування ОСОБА_1 на військовій службі та його участь безпосередньо у бойових діях, його представником до суду першої інстанції було надано довідку з в/ч НОМЕР_1 від 10.09.2022р про те, що він проходить військову службу у військовій частині та станом на 10.09.2022 року приймає участь у бойових діях. При цьому позовна заява була подана до суду в серпні 2023 року, клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі вирішувалося судом в березні 2024 року, однак відповідачем, станом на березень 2024 року, тобто станом на час розгляду клопотання, будь-яких письмових доказів щодо підтвердження участі ОСОБА_1 в бойових діях суду надано не було, а довідка від 10.09.2022 року не може свідчити, що станом на березень 2024 року позивач проходить військову службу та приймає участь в бойових діях. Також слід зазначити, що у зв`язку з не наданням відповіді на адвокатський запит, представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів відомостей з в/ч НОМЕР_1 . Суд задоволив вказане клопотання, виніс ухвалу по витребування доказів, яка була направлена у військову частину та належним чином отримана, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, вказана ухвала не була виконана, відповідь до суду не надійшла. Отже, ні на запит адвоката, ні на запит суду в/ч НОМЕР_1 відповіді не надала. За таких обставин, на час вирішення вказаного клопотання березень 2024 року в суду були відсутні відомості щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях, що відповідно позбавляло його можливості прийимати участь в розгляді справи. При цьому, апелянт не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про витребування доказів до апеляційного суду при подачі апеляційної скарги, однак такого клопотання не заявив. Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 367 ЦПК України, враховуючи повноваження апеляційної інстанції, принципу змагальності та обмеження щодо розгляду апеляційної скарги межами доводів апеляційної скарги, апеляційний суд позбавлений можливості самостійно витребувати вказані докази без відповідного клопотання учасника справи. Слід також зазначити, що представництво інтересів відповідача в суді здійснював фахівець в галузі права адвокат, тобто, процесуальні права відповідача, в рамках розгляду цієї цивільної справи, не можна вважати порушеними чи обмеженими. Отже, колегія суддів, відхиляє доводи щодо порушення судом першої інстанції п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження. Інших доводів щодо рішення суду по суті спору та висновків суду щодо зміни способу стягнення аліментів апелянтом в апеляційній скарзі не наведено. Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Федоровим Валерієм Борисовичем, залишити без задоволення. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 липня 2024 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова