Постанова 4876 № 908/1817/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1817/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач) суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В. при секретарі судового засідання: Ковзиков В.Ю. Представники сторін: прокурор: Риженко В.О. (в залі суду) від відповідача-1: Матюшко Елеонора Володимирівна (в режимі відеоконференції) від відповідача-2: Гриценко Юлія Вікторівна (в режимі відеоконференції) від третьої особи: Яковлева Тетяна Валентинівна (в режимі відеоконференції) представник позивача у судове засідання не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 (повний текст складено та підписано 06.11.2023 суддя Горохов І.С.) у справі №908/1817/23 за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, м.Запоріжжя, в інтересах держави до відповідачів:

1. Запорізької міської ради м. Запоріжжя

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест, м. Запоріжжя, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державний реєстратор Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенко Євген Васильович, смт Комишуваха, Оріхівський район, Запорізька область про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки, скасування права власності та знесення об`єкту ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: 01.06.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, м. Запоріжжя до відповідачів Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест, м. Запоріжжя про: - скасування реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест на об`єкт нерухомого майна - будівлю КПП загальною площею 7 кв.м., яка розташована по пр. Маяковського, 19 Б у м. Запоріжжя (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783760023101); - зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест знести самочинно збудовану будівлю КПП загальною площею 7 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 по пр. Маяковського, 19Б у м. Запоріжжя; - визнання незаконним та скасування рішення Запорізької міської ради від 27.03.2019 № 45/27 Про поновлення ТОВ Корт Інвест договору оренди землі по пр. Маяковського, 19Б для розташування спортивно-оздоровчого комплексу; - визнання недійсним додаткового договору № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506, укладений 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1758679523101); - зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест повернути на користь Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради земельну ділянку площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090, вартістю 36 914 550,12 грн, яка розташована по пр. Маяковського, 19Б у м. Запоріжжя. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 відмовлено у позові Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури повністю. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 24.08.2008h/ Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 62/1 про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Корт Інвест земельної ділянки площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, прибережна зона р. Дніпро в районі каскаду Райдуга. 05.05.2010р. між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест (орендар) укладено договір оренди землі (договір) строком на 10 років, який зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.05.2010 за № 041026101506. Між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки. 31.01.2019 згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесено відомості щодо реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 площею 4,0653 га із зазначенням орендаря вказаної земельної ділянки - ТОВ Корт Інвест ідентифікаційний код юридичної особи 332110784. 27.03.2019 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 45/27 про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю Корт Інвест строком на 19 років договору оренди землі (кадастровий номер 2310100000:05:019:0090) пр. Маяковського, 19 Б площею 4,0653 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) для розташування спортивно-оздоровчого комплексу і 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест укладено додатковий договір № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506 (додатковий договір). З урахуванням умов додаткового договору ТОВ Корт Інвест отримало земельну ділянку для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 19 Б. Цільове призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Строк дії договору: до 27.03.2038. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 07.03.2019 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест право власності на будівлю КПП літ. А загальною площею 7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Маяковського 19Б. Підставою для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна стали наступні документи: акт від 15.12.2018, акт від 15.12.2018, технічний паспорт від 15.12.2018, які виготовлені ФОП Атаманюк Д.Ш., договір оренди землі від 05.05.2010. За даними технічного паспорта від 15.12.2018 на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 (пр. Маяковського 19Б, м. Запоріжжя) знаходиться будівля КПП літ. А загальною площею 7 кв.м., яка збудована у 1991 році. З опису основних конструктивних елементів об`єкту вбачається наступна інформація: рік побудови 1991р.; фундамент будівлі бетонний; стіни шлакоблок, оштукатурений з утеплювачем, покрівля будівлі металевий профіль, перекриття підшито фанерою, підлога дошки. Власник земельної ділянки - Запорізька міська рада не заперечувала проти визнання права власності на нерухоме майно, та не заперечує існування у відповідача 2 такого права, жодного спору між Запорізькою міською радою та ТОВ КорТ-Інвест з приводу будь-якої забудови наданої в оренду земельної ділянки не має. Перевірка з приводу неналежного використання відповідачем 2 у т.ч. з приводу самочинного будівництва на земельній ділянці Запорізькою міською радою та її компетентними органами не проводилася. Навіть за умови виявлення орендодавцем обставин здійснення орендарем самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці ще не означає, що цей об`єкт нерухомого майна підлягає обов`язковому знесенню. Сторони можуть прийняти й інші рішення щодо подальших правових наслідків дій відповідача

2. Доказів того, що реєстрація права власності за відповідачем 2 на будівлю КПП порушує права інших осіб прокуратурою не надано. 11.10.2021 проведено камеральну перевірку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича, про що складено акт перевірки, в якому зазначено про те, що при розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест про державну реєстрацію права власності від 07.03.2019 № 33034815, державний реєстратор Христенко Є.В. зобов`язаний був зупинити розгляд заяви з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 23 Закону, оскільки заявником не подано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Таким чином, при проведенні реєстраційних дій порушено вимоги абзацу першого пункту 12, пункту 41 Порядку № 1127, та частини третьої статті 10, пункту 1 частини першої статті 23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 12.10.2021 Міністерством юстиції України видано наказ № 3678/5 про анулювання державному реєстратору виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенку Євгену Васильовичу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 04.04.2023 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/602/23 позовні вимоги державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича до Міністерства юстиції України, м. Київ, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю Корт Інвест, м. Запоріжжя, Товариство з обмеженою відповідальністю Зед Концепт, м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування наказу задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3678/5 від 12 жовтня 2021 року Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича. 22.09.2023 постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/602/23 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року залишено без змін. Відповідно до положень п. 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р, №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) - далі Порядок, для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна достатньо технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси або надання відомостей про кадастровий Така вимога як скасування реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест не об`єкт нерухомого майна будівлю КПП загальною площею 7 кв.м., яка розташована по пр. Маяковського 19-Бу м. Запоріжжя (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783760023101), за висновком суду першої інстанції не є ефективним (належним) способом захисту. Оскільки у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. На час прийняття спірного рішення від 27.09.2019 № 45/27 Про поновлення ТОВ Корт Інвест договору оренди землі по пр. Маяковського 19 Б для розташування спортивно-оздоровчого комплексу у Запорізької міської ради були відсутні підстави для відмови в поновленні договору оренди, за умови реєстрації за ТОВ Корт Інвест права власності на об`єкт нерухомого майна, який перебував на орендованій земельній ділянці, та відсутності будь-якого оскарження такого права власності. Запорізька міська рада скориставшись своїм правом, як власник земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:019:0090, з урахуванням наявних повноважень відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та відсутності заперечень як самого власника земельної ділянки з приводу розміщення об`єкту нерухомого майна так і належного виконання відповідачем 2 в іншій частині умов договору оренди землі, прийняла спірне рішення про поновлення договору оренди землі. Таким чином, були відсутні підстави для поновлення договору оренди на конкурентних засадах (земельних торгах) у формі електронного аукціону передачі земельної ділянки з урахуванням ч. 2 ст. 124, ст. ст. 127, 134 Земельного кодексу України. Підстави для визнання незаконним та скасування рішення Запорізької міської ради від 27.03.2019 № 45/27 Про поновлення ТОВ Корт Інвест договору оренди землі по пр. Маяковського, 19-Б для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, відсутні. Відповідно, відсутні підстави для визнання недійсним додаткового договору № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506, укладений 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1758679523101), суд не вбачає. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись з вказаним рішенням, Заступник керівника Запорізької обласної прокуратуриподало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі. Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Апелянт зазначає, що законних підстав виникнення права власності на спірний об`єкт у Відповідача 2 на час реєстрації права власності і на будівництво такого не було і до суду не надано, будівля КПП літ. «А» є самочинним будівництвом, оскільки здійснювалось без жодних дозвільних документів та проектної документації. Однак суд першої інстанції не надав належно*! оцінки доказам прокурора, не встановив, чи є спірна споруда самочинно збудованою, та чи законно набуто Відповідачем 2 право власності на неї, обмежившись лише позицією представника Запорізької міської ради, яким не заперечувалось проти визнання права власності на будівлю КПП за Відповідачем 2, виснував про відсутність підстав для знесення об`єкту самочинного будівництва. Матеріалами справи підтверджено, що на час надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Корт Інвест» остання була вільна від забудови. У користуванні будь-яких інших осіб земельна ділянка раніше не перебувала. Твердження Відповідача 2 про будівництво будівлі КПП у 1991 році є недостовірними через неможливість мати відомості про такі події з огляду на фактичну реєстрацію товариства як юридичної особи тільки у 2004 році. Відомості технічного паспорту від 15.12.2018, виготовленого ФОП Атаманюк Д.Ш., в частині року побудови спірної споруди не є належними та достовірними доказами року будівництва. Порушення ТОВ «Корт Інвест» встановленого чинним законодавством порядку будівництва об`єктів нерухомості на землях комунальної власності та умов договору оренди землі від 05.05.2010 в частині необхідності отримання згоди власника землі для будівництва на ній, додатково переконує у тому, що позиція представника Відповідача 1 щодо даного спору не є сумлінною та суперечить інтересам власника земельної ділянки - територіальної громади міста Запоріжжя, а суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність порушень прав жителів міста Запоріжжя наслідок самочинного будівництвом на земельній ділянці комунальної власності. Суд дійшов помилкових висновків щодо визнання позовної вимоги про скасування реєстрації права власності на будівлю КПП» як не ефективного (належного) способу захисту. При цьому, жодної оцінки доводам прокурора про незаконність набуття Відповідачем 2 права власності внаслідок такої реєстрації судом не надано. Апелянт не погоджується з висновками господарського суду стосовно відсутності підстав у Запорізької міської ради для відмови в поновленні договору оренди землі на час прийняття рішення від 27.09.2019 № 45/27. Висновки суду у цій частині суперечать вимогам ст. ст. 13, 33 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 525, 526, 629, 777 ЦК України. Факт здійснення ТОВ «Корт Інвест» самочинного будівництва будівлі КПП є порушенням п. п. 16.2, 25, 29, 30 Договору, ст. ст. 331, 375 ЦК України та ст. ст. 26, 29, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що виключає можливість поновлення договору оренди земельної ділянки з підстав переважного права (ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Ухвалюючи оскаржуване рішення, судом також неправильно застосовані положення ст. ст. 19, 20, 21, 50, 60 Земельного кодексу України, ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. ст. 1, 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», проігноровано правовий статус та природні властивості спірної земельної ділянки, внаслідок чого помилково зроблено висновок, що вона не відноситься до земель рекреаційного призначення. Запорізька міська рада без розроблення та затвердження відповідного проекту про зміну цільового призначення земельної ділянки, незаконно його змінила, фактично позбавивши її природоохоронного та рекреаційного потенціалу. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки є підставою для визнання незаконним рішення Запорізької міської ради від 27.03.2019 № 45/27 та визнання додаткового договору від 10.12.2019 до договору оренди землі недійсним (ст. 21 Земельного кодексу України). Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: ТОВ «Корт Інвест» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами Позивача, викладеними в апеляційній скаргі, вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, застосувавши належні норми матеріального права, виходячи з наступного. В апеляційній скарзі Позивач не навів доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, що були розглянуті судом першої інстанції. Позиція Позивача будується виключно на його суб`єктивному сприйнятті обставин справи і припущень. Оскільки Позивач обґрунтовує свої вимоги не на документальній базі, що досліджена та оцінена судом, а на окремих обставинах. Просить апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 залишити без задоволення в повному обсязі, а зазначене рішення суду - без змін. Запорізькою міською радою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з апеляційною скаргою та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Заступника обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/181723. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 року відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №908/1817/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/1817/23. 27.12.2023 року матеріали справи №908/1817/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.04.2024 о 11:30 годин. 09.04.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору: 24.08.2008 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 62/1 про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Корт Інвест земельної ділянки площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, прибережна зона р. Дніпро в районі каскаду Райдуга. 05.05.2010 між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест (орендар) укладено договір оренди землі (договір) строком на 10 років. Договір оренди зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.05.2010 за № 041026101506. Між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки. Відповідно до умов вищезазначеного договору земельна ділянка надана в оренду для розташування спортивно-оздоровчого комплексу (п. 1). Відповідно до п. п. 3 4 договору оренди землі, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: вільна від забудови, інші об`єкти інфраструктури відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з: вільна від забудови. Цільове призначення земельної ділянки - землі рекреаційного призначення. 27.03.2019 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 45/27 про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю Корт Інвест строком на 19 років договору оренди землі (кадастровий номер 2310100000:05:019:0090) пр. Маяковського, 19 Б площею 4,0653 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) для розташування спортивно-оздоровчого комплексу. 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест укладено додатковий договір № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506 (додатковий договір). З урахуванням умов додаткового договору ТОВ Корт Інвест отримало земельну ділянку для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 19 Б. Цільове призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Строк дії договору: до 27.03.2038. 13.01.2020 здійснено державну реєстрацію права оренди ТОВ Корт Інвест на вищезазначену земельну ділянку. Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.07.2019 № 2206/207-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 складає 36 914 550,12 грн. Відповідно до умов додаткового договору на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна - будівля КПП, яка належить орендарю (п. п. 4, 5). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 07.03.2019 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест право власності на будівлю КПП літ. А загальною площею 7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Маяковського 19Б. 11.10.2021 проведено камеральну перевірку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича, про що складено акт перевірки. В акті перевірки зазначено про те, що при розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Інвест про державну реєстрацію права власності від 07.03.2019 № 33034815, державний реєстратор Христенко Є.В. зобов`язаний був зупинити розгляд заяви з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 23 Закону, оскільки заявником не подано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Таким чином, при проведенні реєстраційних дій порушено вимоги абзацу першого пункту 12, пункту 41 Порядку № 1127, та частини третьої статті 10, пункту 1 частини першої статті 23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 12.10.2021 Міністерством юстиції України видано наказ № 3678/5 про анулювання державному реєстратору виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 04.04.2023 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/602/23 позовні вимоги державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича до Міністерства юстиції України, м. Київ, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю Корт Інвест, м. Запоріжжя, Товариство з обмеженою відповідальністю Зед Концепт, м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування наказу задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3678/5 від 12 жовтня 2021 року Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича. 22.09.2023 постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/602/23 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року залишено без змін. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/602/23 від 04.04.2023 позов задоволено з тих підстав, що Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи підставою для проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича вказані стаття 37-1 Закону, Порядку № 990 та листа слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 25.08.2021 № 7734/6-2021. Слідчий з метою проведення перевірки дій державного реєстратора мав право звернутися до Міністерства юстиції України виключно на підставі певного процесуального рішення у формі постанови, а не листа, або ж на підставі вірно оформленого процесуального документа, слідчий мав право звернутись до відповідача з витребуванням наявних вже висновків ревізій чи актів перевірки, однак не з вимогою про проведення такої перевірки. Таким чином, з огляду на порушення процедури проведення камеральної перевірки є підстави для визнання протиправним та скасування наказу № 3678/5 від 12 жовтня 2021 року Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича, яким на підставі акту від 11.10.2021 р. за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича наказано анулювати державному реєстратору виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовича доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окрім цього, суд зазначив, що позбавлення заінтересованої особи (позивача) можливості взяти участь у розгляді скарги є істотним порушенням процедури проведення камеральної перевірки, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість обставин, які зокрема відображені у акті за результатами проведення камеральної перевірки від 11.10.2021 р., що є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу, а тому ці обставини не підлягають перевірці по суті з приводу прийняття державним реєстратором Христенком Є.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.08.2018 № 42638064, від 13.03.2019 № 45909255. (Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 20 травня 2019 року у справі № 826/9046/16). Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок: « Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову». Так, у своїй позовній заяві, прокурор наводив наступні обгрунтування на підтвердження заявлених вимог : « … З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясовано, що 07.03.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Христенком Є.В. проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Корт Інвест» на будівлю КПП літ. «А» загальною площею 7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Маяковського, 19Б. Підставою для реєстрації права власності на вищезазначений об`єкт слугували акт від 15.12.2018, акт від 15.12.2018, технічний паспорт від 15.12.2018, які виготовлені ФОП Атаманюк Д.Ш., договір оренди землі від 05.05.2010. За даними технічного паспорта від 15.12.2018, на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 (пр. Маяковського, 19Б, м. Запоріжжя) знаходиться будівля КПП літ. «А» загальною площею 7 кв.м., яка збудована у 1991 році. Разом з цим, будівництво та реєстрація права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості здійснено усупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу України право власності... Статтею 375 Цивільного кодексу України визначено, що... Відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Відповідно до п. п. 3, 4 Договору на момент надання у 2010 році ТОВ «Корт Інвест» в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090, остання була вільної від забудови, будь-яких будівель або споруд на ній не було. Окрім того, як було зазначено вище, щодо земельної ділянки з встановлювались певні обтяжень, зокрема заборона будівництва об`єктів. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний, серед іншого, виконувати встановлені щодо : 5єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або г зговором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель гоиродно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, і здоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З урахуванням вимог діючого законодавства та умов Договору перед початком будівнйцтва на вищезазначеній земельній ділянці орендар повинен був отримати дозвіл від власника землі та дозвільні документи на проведення будівельних робіт. Разом з цим, за інформацією виконавчого комітету Запорізької міської гади від 09.09.2022 № 08127/03-20/05 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 не реєструвались, адреса об`єкту будівництва/нерухомості - пр. Маяковського, 19Б -:е присвоювалась. За інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України від 23.12.2021 № 6826/05/13-21 дозвільні документи на будівництво за казаною адресою не реєструвались. За інформацією ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 17.08.2022 № 928 (товариство, яке є зберігачем усіх інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомості у м. Запоріжжя) інвентаризаційна справа на об`єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 19Б - відсутня (не заводилась). Відповідно до Технічного звіту з виконання кадастрової зйомки та геодезичного обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090, виготовленого ФОП Гаврилюк В.М., на указаній земельній ділянці знаходиться капітальна кам`яна нежитлова будівля площею 0,0007 га та розмірами 2,57x2,60 м, позначена на плані №

1. Указана будівля не має даху, вікон та дверей, фактично уявляє незавершене будівництво (фото будівлі є додатком звіту). Отже під час будівництва будівлі КПП порушені вимоги п. п. 16.2, 25, 29, 30 Договору, ст. ст. 331, 375 ЦК України та ст. ст. 26, 29, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». У подальшому з метою легалізації указаної самочинно збудованої будівлі за заявою ТОВ «Корт Інвест» державним реєстратором Комишуваської селищної ради Оріхівського району Христенком Є.В. здійснено державну реєстрацію права власності на нього. При цьому, державним реєстратором незаконно застосовано спрощену процедуру державної реєстрації, передбачену п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127. Оскільки спрощений порядок розповсюджується стосовно об`єктів нерухомого майна, а саме: індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських присадибних) будівель та споруд, прибудов до них, будівництво яких .кінчено до 05.08.1992. У той же час, будівля КІШ не відноситься до пдезазначеної категорії нерухомого майна. Окрім того, для державної реєстрації не було надані документи, що підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Інженер з інвентаризації нерухомого майна не є уповноваженим органом, якому надано прааво присвоювати адресу новому будівництву. З урахуванням цього, акт від 15.12.2018 про присвоєння адреси не є законодавчо визначеним документом. Указані порушення з боку державного реєстратора також підтверджені зультатами камеральної перевірки, проведеної Міністерством юстиції Ураїни (акт за результатами проведення камеральної перевірки у Державному єстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого мітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є.В. від 11.10.2021). Згідно з наказо# Міністерства юстиції країни від 12.10.2021 № 3678/5 державному реєстратору Христенку Є.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-зприємців та громадських формувань ТОВ «Корт Інвест» було зареєстровано лише 21.10.2004, що повністю виключає можливість будівництва та набуття права власності на указаний об`єкт з 1991 року указаним товариством. Указані обставини спростовують відомості щодо дати будівництва дівлі (1991 рік) та присвоєної адреси, які були зазначені у технічному паспорті та актах від 15.12.2018, виготовлених ФОП Атаманюк Д.Ш. У даному випадку будівля КПП могла бути збудована у законний спосіб лише за умови отримання дозволу від власника земельної ділянки (Запорізької зької ради), усіх дозвільних документів на будівництво та з подальшим ийняттям в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту. Однак, ТОВ «Корт Інвест» даний порядок дотримано не було. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України…» . Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, провадження № 61-39346св18, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, провадження № 61-16770св18. З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що 24.08.2008р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 62/1 про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Корт Інвест земельної ділянки площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, прибережна зона р. Дніпро в районі каскаду Райдуга; 05.05.2010р. між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест (орендар) укладено договір оренди землі (договір від 05.05.2010р.) строком на 10 років, який зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.05.2010 за № 041026101506. Колегія суддів зауважує, що укладання договору від 05.05.2010р. передувало процедура погодження: Відповідно до протоколу засідання містобудівної Ради при головному управлінні архитектури та містобудування м.Запоріжжя № 323 від 28.02.2006р. : « ВИРІШИЛИ: Узгодити проект спортивно - оздоровчого комплексу в прибережній зоні в районі каскаду Радуга для оформлення питання землекористування в установленому порядку. Інженерні розділи узгодити додатково. Одержати позитивний висновок УПО по проекту з урахуванням листів № 11/1-4/92.7 від 15.02.06 та № 11/1-4/1182 від 27.02.06. Робочу*' документацію виконати в повному обсязі та узгодйіи в установленому порядку. До початку будівельних робіт одержати позитивний висновок Облдержінвестекспертизи…» (т.1 а.с. 113) Відповідно до Висновку управління земельних ресурсів у місті Запоріжжя Запорізької області від 27.11.2007р. № 01-02/95084 про погодження ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» проекту відведення земельної ділянки в прибрежної зоні р.Дніпро в районі каскаду «Радуга» для розташування спортивно-оздоровчого комплексу : « … Розглянувши подані матеріали та позитивні висновки служб міста, які погоджують відведення земельної ділянки, а саме: - головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської р від 03.08.07 № 6655; - державного управління екології та природних ресурсів в Запорізькій обл від 03.03.06 № 865/11/14; - управління з питань екології від 05.10.07 № 01-07/88; - Запорізької державної міської санепідстанції від 14.02.06 № 10; - Запорізької обласної інспекції по охороні пам`яток історії та культури 22.06.07 № 864; - Запорізького регіонального управління водних ресурсів 02.03.06 №273; Управління земельних ресурсів .у місті Запоріжжі Запорізької області вважає можливим: - погодити ТОВ "КОРТ ІНВЕСТ проект відведення земельної ділянки прибережної зоні р. Дніпро в районі каскаду «Радуга», - передати в оренду терміном на 10 років товариству з обмеженою повідальністю "КОРТ ІНВЕСТ земельну ділянку (кадастровий но 2310100000:05:019:0090) площею 4,0653 га (площа 2,4363 га - піски, площа 1,6290 га - землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом) розташування спортивно-оздоровчого комплексу в прибережної зоні р. Дніпро в районі каскаду «Радуга» в межах згідно з планом що додається за рахунок земель Запорізької міської ради…» (т.1 а.с. 108) Відповідно до пунтку

1. Договору від 24.08.2008р. Орендодавець, відповідно до рішення двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 62/1 від 24" вересня 2008p. надає, а ореднар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування спортивно -оздоровчого комплексу, яка знаходиться в м.Запоріжжя, прибрежна зона р.Дніпро в раойні каскаду «Райдуга». Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що на час укладання Договору від 05.05.2010р. між Запоріжською міською радою та ТОВ «Корт Інвест» у встановленомму порядку було узгоджено питання щодо можливості надання відповідачу земельної ділянки яка знаходиться: м. Запоріжжя, прибережна зона р. Дніпро в районі каскаду Райдуга ділянки площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 зі спеціальною метою для розташування спортивно-оздоровчого комплексу. 31.01.2019 згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесено відомості щодо реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 площею 4,0653 га із зазначенням орендаря вказаної земельної ділянки - ТОВ Корт Інвест ідентифікаційний код юридичної особи 332110784. 07.03.2019р. за ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ: 33210784 зарестровано право власності на будівлю КПП, літ А, об`єкт житлової нерухомості реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783760023101. Згідно даних витягу, в якості документів для державної реєстрації були надані: акт, серія та номер: б/н, виданий 15.12.2018, видавник: Інженер з інвентарізації нерухмоога майна Д.Ш.Атаманюк; акт, серія та номер: б/н, виданий 15.12.2018, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна Д.Ш. Атаманюк; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 05.05.2010, видавник: Запорізька міська рада; технічний паспорт, серія та номер: б/н, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна Д.Ш. Атаманюк (т.1 а.с. 76-78). В матеріалах справи наявний технічний паспорт інвентарізаційна справа № 538-д призначення : « спортивно-оздоровчий комплекс вулиця Маяковського, 19б, м.Запоріжжя прибережєна зона р.Дніпро в районі каскаду «Райдуга» кадастровий номер 2310100000:05:019:0090» в якому містяться дані щодо будівлі КПП 1991 року побудови (т.1 а.с. 79-87) Відповідно до даних акту Вих.№б/н від 15.12.2018р. : « … На підставі замовлення ТОВ «КОРТ 1НВЕСТ» проведена технічна інвентаризація адресою : вул. Маяковського, буд.№19б, м. Запоріжжя, прибрежна зона р.Дніпро в районі каскаду «Райдуга», кадастровий номер 2310100000:05:019:0090. На підставі інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального Кюподарства України від 08.01.2013р. №2) був виконаний технічний паспорт на об`єкт нерухомості по вул. Маяковського, буд.№19б, м. Запоріжжя. Обстеженням від 15.12.2018р. встановлено, що будівля, КПП літ. А розміром 2,58x2,57, не є самочинною, згідно абзацу 46 пункту 3.2 (не належать до самочшшого будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992р.), інструкції про порядок; проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. № 127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за № 582/5773 (т.1 а.с. 88). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вирішуючи питання про рік будівництва спірної будівлі КПП, колегія суддів констатує, що прокурором не вказується дата такого будівництва, а лише зазначається про відсутність даних про таку споруду в Договорі від 05.05.2010р. та акті приймання передачі до нього. При цьому акт прийому передачі земельної ділянки (т.1 а.с. 47) не містить даних щодо дати його складання. Форма акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» взагалі не передбачала внесення до нього відомостей про споруди, розташовані на ньому (т. 1 а.с. 45). Твердження прокурора про реєстрацію ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» в 2004 році та технічний звіт з виконання кадастрової зйомки та геодезичного обставження земельної ділянки ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» для розташування спортивно-оздоровчого комплексу по пр.Маяковського, 19Б, в м.Запоріжжя, заявлені в якості доказів на спростування можливості здійснення будівництва КПП в 1991 році, відхиляютсья колегією суддів як неналежні в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України). Усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Відсутність доказів на момент розгляду справи судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Відповідний правовий висновок викладено в постанові КГС ВС 28.07.2020 у справі № 904/2104/19. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги подані прокурором разом з клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи докази (а.с. 224-241 т.3), як такі, про існування яких не заявлялося прокурором в судів першої інстанції. Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Прокурором не надано належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншого підроблення офіційних документів з боку інженера з інвентарізації нерухого майна Д.Ш.Атаманюк., з урахуванням чого Наданий прокурором технічний звіт, виконаний ФОП Гаврилюком В.М. (т. 2 а.с. 1-15), також не містить в собі відомостей щодо періоду будівництва КПП. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що докази надані відповідачем на підтвердження будівництва спірного будівлі КПП в 1991 році є більш вірогідними ніж докази, надані прокурором на спростування цієї обставини. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Відповідно до положень п. 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р, 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) - далі Порядок, для державної реєстрації права власності на об`єкт (нерухомого майна достатньо технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси або надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки. Будинки та. господарські будівлі, збудовані до 05 серпня 1992 року, не підлягали та не підлягають введенню в експлуатацію. Чинне законодавство не встановлює обов`язку (вводити в експлуатацію господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй Постанові ,від 15.01.2021 року по справі 1540/3952/18 прийшов до наступних висновків:Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі 623/214/17. Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництврм об`єктів державного замовлення». До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 07.03.2019/ 33034815, поданої ОСОБА_2 як представником ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ», ЄДРПОУ 33210784, державним реєстратором Христенком Є.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.03.2019 № 45909255, на підставі якого відкрито розділ 1783760023101 на будівлю КПП літ.А за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності за ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ». Державний реєстратором Христенком Є.В. 12.03.2016 сформовано відомості з Державногр земельного кадастру 8635212. Відповідна земельна ділянка була сформована і відбувся файлообмін із відомостями із Державного земельного кадастру. Було встановлено, що договір оренди землі між Запорізькою міською радою (орендодавець) та ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» (орендар), зареєстрований у Запорізькій регіональний філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» 21.05.2010 0410261Q1506 є дійсним. Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме диайно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Україною Конвенція була ратифікована га підставі Закону України від 17 липня 1997 року та набула чинності 11 вересня 1997 року. Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, Україна зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах. Крім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про "практику Суду" у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України. У Законі України № 3477-IV немає положень, які б забороняли застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн. Конвенція встановлює спеціальний механізм захисту гарантованих нею прав (його називають "конвенційним"). Відповідно до ст. 1 Конвенції держави, що її підписали, гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та протоколах до неї У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Зокрема, Суд у своєму рішенні від 13 червня 1979 року у справі "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року (п. 63) охарактеризував мету цієї статті таким чином: "Визнаючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу № 1, по суті, гарантує право власності. На це явно вказують слова "possessions" (майно) та "use of property" (користування майном) (у французькому тексті: "biens", "propriete", "usage des biens"); пряме підтвердження цього міститься і в матеріалах з підготовки Конвенції "Travaux preparatoires": маючи на увазі предмет кожного наступного проекту цієї статті при розгляді цих проектів ще до того, як статтю було ухвалено, автори Конвенції постійно говорять про "право власності" або "право на власність", і що право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності." ( п. 63). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном. Суд зауважує, що основой вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); якщо є достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовеи, проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Сполученого Королівства", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України"). В зв`язку з перебуванням на розгляді Касаційного адміністративного суду справи №280/602/23 (адміністративне провадження №К/990/36778/23) за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у справі № 280/602/23, твердження прокурора про незаконність дій реєстратора Христенка Є.В. відхиляються як такі, щодо яких відсутнє остаточне рішення суддів адміністративної юрисдикції, а клопотань з боку прокурора щодо зупинення провадження у даній справі не надходило . З урахуванням вищевстановлених обставин відсутності доказів на спростування факту будівництва КПП в інших період ніж 1991 рік та недоведеності факту незаконності дій реєстратора Христенка Є.В., колегія суддів констатує, що спірний об`єкт нерухомого майна, є «майном», яким Відповідач - 2" з 07.03.2019р. «мирно володіє» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : « … Звертаючись до суду, прокурор зазначив, що рішенням Запорізької міської ради від 24.08.2008 № 62/1 ТОВ «Корт Інвест» передано в оренду земельну ділянку площею 4,0653 га з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 для розташування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться у м. Запоріжжі, прибережна зона р. Дніпро в районі каскаду «Райдуга»…. … Факт відсутності будь-яких будівель та споруд на указаній земельній ділянці до моменту її формування, як об`єкта цивільних прав, та передачі її в оренду Відповідачу 2 прокурором підтверджено наступними доказами, що наявні у матеріалах справи: актом резервування земельної ділянки на проведення проектно-вишукувальних робіт від 11.11.2005 № 491; висновком Міської санепідстанції м. Запоріжжя від 14.02.2006 № 10; висновком Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 03.08.2007 № 6655; листом Управління з питань екології Запорізької міської ради від 05.10.2007 № 01-07/88; проектом землеустрою щодо відведення ТОВ «Корт Інвест» земельної ділянки, який розроблено у 2007 році ТОВ «Синергія»; договором оренди землі від 05.05.2010; актом прийому-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090. Прокурором встановлено, що 07.03.2019, під час дії договору оренди землі від 05.05.2010 за заявою директора ТОВ «Корт Інвест» Шевченка О.М. від 07.03.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Христенком Є.В. за ТОВ «Корт Інвест» зареєстровано право власності на будівлю КПП літ. «А» загальною площею 7 кв. м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Маяковського, 19Б. Підставою для реєстрації права власності на вищезазначений об`єкт слугували: акт від 15.12.2018, акт від 15.12.2018, технічний паспорт від 15.12.2018, які виготовлені ФОП Атаманюк Д.Ш., договір оренди землі від 05.05.2010. Ураховуючи те, що ТОВ «Корт Інвест» зареєстровано як юридичну особу лише 21.10.2004, у зв`язку з чим останнє не могло мати будь-яких достовірних відомостей існування будівлі КПП літ. «А» з 1991 року, а також відсутність відомостей про розташування будівлі КПП літ. «А» у межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 в офіційній документації, з розумним ступенем достовірності прокурор стверджував, що Відповідач 2 не мав можливості на законних підставах набути право власності на нерухоме майно відповідно до п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок). Окрім того, прокурором зазначено, що «спрощений механізм» державної реєстрації, визначений п. 42 Порядку, стосується саме здійснення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них. У той же час спірна державна реєстрація була проведена державним реєстратором на нежитлову будівлю, про що зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек. Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Заперечуючи вказані доводи прокурора. Відповідач 2 зазначив у суді, що будівля КПП була зведена у 1991 році та існувала упродовж усього часу оренди спірної земельної ділянки, а у 2019 році товариством лише здійснено державну реєстрацію права власності на зазначену будівлю. На підтвердження таких доводів останній послався на технічний паспорт від 15.12.2018, який виготовлено ФОП Атаманюк Д.Ш. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували зазначені обставини або спростовували доводи прокурора, до суду відповідачами не надано. Отже, враховуючи те, що законних підстав виникнення права власності на спірний об`єкт у Відповідача 2 на час реєстрації права власності і на будівництво такого (коли б таке не відбулось) не було і до суду не надано, будівля КПП літ. «А» є самочинним будівництвом, оскільки здійснювалось без жодних дозвільних документів та проектної документації…» Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природо-охоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 Земельного кодексу України). Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України Про оренду землі (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Частиною 3 статті 792 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відповідно до ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно із ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090, є власністю територіальної громади міста Запоріжжя, тобто має статус комунальної власності (т.1 а.с. 77) Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На час прийняття спірного рішення від 27.09.2019 № 45/27 Про поновлення ТОВ Корт Інвест договору оренди землі по пр. Маяковського 19 Б для розташування спортивно-оздоровчого комплексу у Запорізької міської ради були відсутні підстави для відмови в поновленні договору оренди, за умови реєстрації за ТОВ Корт Інвест права власності на об`єкт нерухомого майна, який перебував на орендованій земельній ділянці, та відсутності будь-якого оскарження такого права власності. Запорізька міська рада скориставшись своїм правом, як власник земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:019:0090, з урахуванням наявних повноважень відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та відсутності заперечень як самого власника земельної ділянки з приводу розміщення об`єкту нерухомого майна так і належного виконання відповідачем 2 в іншій частині умов договору оренди землі, прийняла спірне рішення про поновлення договору оренди землі. Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : " ... Суд дійшов такого висновку виходячи з того, що наразі між сторонами відсутній будь-який спір щодо цього майна, компетентними органами перевірки з приводу самочинного будівництва на земельній ділянці не проводились, відсутні докази порушення прав інших осіб. Суд невірно застосував норми статей 331, 376 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу та, як наслідок, дійшов помилкового висновку, що відсутні підстави для знесення самочинно збудованої будівлі КПП. Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до частин 1, 4, 7 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, ст. 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 29.01.2020у справі № 822/2149/18, від 29.01.2020 у справі № 642/1536/17-ц, від 27.10.2020 у справі № 911/3454/17. Матеріалами справи підтверджено, що на час надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Корт Інвест» остання була вільна від забудови. У користуванні будь-яких інших осіб земельна ділянка раніше не перебувала. Твердження Відповідача 2 про будівництво будівлі КПП у 1991 році є недостовірними через неможливість мати відомості про такі події з огляду на фактичну реєстрацію товариства як юридичної особи тільки у 2004 році. Відомості технічного паспорту від 15.12.2018, виготовленого ФОП Атаманюк Д.Ш., в частині року побудови спірної споруди не є належними та достовірними доказами року будівництва з огляду на наступне. Згідно з даними технічного паспорту на будівлю КПП, замовником технічної інвентаризації є ТОВ «Корт Інвест» Механізм проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб`єкти господарювання, і діє на всій території України, визначається Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, що затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 (далі - Інструкція). Положенням розділу 9 Інструкції визначено, що інвентаризаційні роботи виконуються у випадках, передбачених пунктом 6 розділу І цієї Інструкції. Ці роботи виконуються у присутності замовника та після їх завершення абрис (ескіз) скріплюється його підписом. У разі відсутності у замовника відповідної документації матеріали конструктивних елементів та рік спорудження будинків, допоміжних (господарських) будівель і споруд зазначає замовник, що відображається в абрисі (ескізі) та засвідчується його підписом. У технічному паспорті на будівлю КПП рік забудови зазначено замовником, за відсутності будь - яких підтверджуючих документів, що з урахуванням року створення самого замовника як юридичної особи ставить під обґрунтований сумнів достовірність таких відомостей. Відтак вказаний документ не є належним та достовірним доказом визначення періоду забудови. Таким чином, у сукупності вказані обставини свідчать проте, що ТОВ «Корт Інвест» здійснило будівництво будівлі КПП вже під час дії договору оренди землі. Прокурором до суду надано беззаперечні докази того, що таке будівництво здійснено без дозволу власника земельної ділянки, без отримання документів, які надають право виконувати будівельні роботи, та без затвердженого проекту, а будівля КПП суперечить меті, якій надавалась земельна ділянка. Верховний суд у складі Судових палат у цивільних та господарських справах у постанові від 25.05.2017 у справі № 1512/3707/12 зазначив, що самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки, а тому здійснене у населеному пункті самочинне будівництво призводить до порушення передбачених законодавством прав та інтересів громад в особі відповідних органів місцевого самоврядування. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постановах від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18 та від 26.11.2019 у справі № 183/6195/17, інтереси держави у справах щодо забезпечення захисту встановленого порядку здійснення забудови територій виявляються у дотриманні вимог містобудівної документації на місцевому рівні під час планування та забудови території, забезпеченні сталого розвитку відповідного населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини. Самочинне будівництво будівлі КПП на земельній ділянці на узбережжі р. Дніпро порушує інтереси власника земельної ділянки - територіальної громади м. Запоріжжя, оскільки позбавляє її права на вільне розпорядження своєю власністю, призводить до хаотичної та нераціональної забудови рекреаційної зони міста, а також порушує права необмеженого кола громадян на вільне використання водного об`єкту для відпочинку та рекреаційних цілей, природних властивостей прибережної зони та безпечне довкілля. У свою чергу експлуатація не прийнятих у встановленому законом порядку будівель становить небезпеку людям, які перебувають в них. Слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Отже, територіальна громада м. Запоріжжя, як власник земельних ділянок комунальної власності, делегувала Запорізькій міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом. При цьому, міська рада зобов`язана вживати заходів до захисту прав та інтересів територіальної громади м. Запоріжжя. Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/1 б-ц, втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та інших призначень. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже порушення ТОВ «Корт Інвест» встановленого чинним законодавством порядку будівництва об`єктів нерухомості на землях комунальної власності та умов договору оренди землі від 05.05.2010 в частині необхідності отримання згоди власника землі для будівництва на ній, додатково переконує у тому, що позиція представника Відповідача 1 щодо даного спору не є сумлінною та суперечить інтересам власника земельної ділянки - територіальної громади міста Запоріжжя, а суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність порушень прав жителів міста Запоріжжя наслідок самочинного будівництвом на земельній ділянці комунальної власності. При цьому, суд неправомірно ототожнив позицію органу місцевого самоврядування з позицією власника земельної ділянки територіальної громади, що нівелює значення останньої як основного носія функцій та повноважень суб`єкта місцевого самоврядування та основних принципів місцевого самоврядування в цілому. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовні спосіб. Органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання мають неухильно дотримуватись вимог законодавства та діяти добросовісно при здійсненні своєї діяльності. Наразі, ст. 376 ЦК України містить спеціальний порядок набуття права власності на об`єкти самочинного будівництва, який не може бути змінений загальним порядком, передбаченим ст. 331 ЦК України. Між тим, відповідачами не надано до суду доказів дотримання такого спеціального порядку (за рішенням суду за умов надання власником земельної ділянки у встановленому порядку під таке майно), а отже Відповідач не набув права власності, яке було безпідставно за ним зареєстроване. Це означає, що у спірних правовідносинах самочинно збудований об`єкт підлягає безумовному знесенню на підставі ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України. Окрім того, суд дійшов помилкових висновків щодо визнання позовної вимоги про скасування реєстрації права власності на будівлю КПП» як не ефективного (належного) способу захисту. При цьому, жодної оцінки доводам прокурора про незаконність набуття Відповідачем 2 права власності внаслідок такої реєстрації судом не надано. Як було зазначено вище, 07.03.2019 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Корт Інвест» на будівлю КПП літ. «А», яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Маяковського, 19Б. Підставою для реєстрації права власності на вищезазначений об`єкт слугували акт від 15.12.2018, технічний паспорт від 15.12.2018, які виготовлені ФОП Атаманюк Д.Ш., договір оренди землі від 05.05.2010. За даними технічного паспорта від 15.12.2018 будівля КПП літ. «А» має загальну площу 7 кв. м та збудована у 1991 році. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Системний аналіз положень вищенаведеного закону дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21. Відповідно до письмових пояснень представника третьої особи І - державного реєстратора Христенка Є.В., які подані до суду 14.08.2023, державним реєстратором була застосована спрощена процедура реєстрації майна, як такого, що збудоване до 05.08.1992. Зазначена спрощена процедура державної реєстрації прав передбачена п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, та стосується об`єктів нерухомого майна, які закінчені будівництвом до 05.08.1992, а саме: індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них:. У свою чергу, поняття індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі і споруди, прибудов до них визначені у Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 03.03.2018 №

158. Зокрема, індивідуальний (садибний) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, поверховість якої не має перевищувати чотирьох поверхів, призначена для постійного в ній проживання, що складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень, і прибудова до неї. Дачний будинок - будинок, який використовується протягом року з метою позаміського відпочинку, та прибудова до нього. Садовий будинок - будинок для літнього використання та прибудова до нього. Господарські (присадибні) будіді~ць допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, та прибудови до них. Господарські (присадибні) споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій, до яких належать колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо, та прибудови до них. З аналізу зазначених нормативних актів вбачається, що будівля КПП не відноситься до вищепереліченої категорії будівель та споруд, у зв`язку з чим спрощений порядок до реєстрації такої будівлі не міг застосовуватися. Окрім того, акт (фактично документ без назви) ФОП Атаманюк Д.Ш. від 15.12.2018 б/н не є документом про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна у розумінні вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Будь-яких інших документів, які б підтверджували правомірність набуття ТОВ «Корт Інвест» права власності на спірну будівлю, державному реєстратору надано не було. За таких обставин, при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на будівлю КПП державний реєстратор повинен був керуватись п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до п. 41 вищевказаного Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Однак як матеріали реєстраційної справи, так і матеріали господарської справи не містять жодних доказів в розумінні статей 76, 77 78, 79, 91 ГПК України, на підтвердження звернення державного реєстратора до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідних для такої реєстрації. Отже, державний реєстратор прийняв незаконне рішення про первинну державну реєстрацію права власності за обставин, коли подані документи не давали змогу встановити набуття права власності ТОВ «Корт Інвест» на нежитлову будівлю КПП, а також за відсутності документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та присвоєння об`єкту нерухомості адреси. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор зобов`язаний встановити відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевірити документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Статтею 24 Закону визначено такі підстави для відмови в державній реєстрації прав, як: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (п. З ч. 1); подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п. 4 ч. 1). Таким чином, державний реєстратор у порушення вищезазначених нормативних актів здійснив державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, фактично легалізувавши самочинно збудований об`єкт. Частиною 2 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанови від 07.04.2020у справі № 916/2791/13 та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16) реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу приписів ч, 2 ст, 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. При цьому, знесення самочинно збудованого об`єкту без скасування державної реєстрації права власності на цей об`єкт не призведе до повноцінного поновлення порушених прав та інтересів держави, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишаться відомості про наявне (діюче) право власності ТОВ «Корт Інвест» на об`єкт, який збудовано незаконно. Частиною З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (1) на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (2), скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав (3), що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України). 3 урахуванням вищевикладеного, є усі підстави для ухвалення судом рішення про скасування реєстрації права власності ТОВ «Корт Інвест» на об`єкт нерухомого майна - будівлі КПП, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090. Обраний прокурором спосіб захисту у сукупністю з іншими позовними вимогами забезпечить ефективне поновлення порушених прав та інтересів держави. Одночасно з цим, наявність рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі № 280/602/23 жодним чином не впливає на самостійну оцінку господарським судом дій державного реєстратора під час реєстрації права власності будівлі КПП за ТОВ «Корт Інвест», оскільки наказ Мінюсту від 12.10.2021 № 3678/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є.В.» визнано незаконним та скасовано лише з формальних підстав, а саме: порушення порядку проведення перевірки. Оцінка діям державного реєстратора у даному спорі адміністративним судом не надавалась. Неможливо погодитись з висновками господарського суду стосовно відсутності підстав у Запорізької міської ради для відмови в поновленні договору оренди землі на час прийняття рішення від 27.09.2019 № 45/27. Висновки суду у цій частині суперечать вимогам ст. ст. 13, 33 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 525, 526, 629, 777 ЦК України. Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору. Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 ГК України. Нормами ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. З вищенаведеного слідує, що обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору оренди землі та вимог законодавства повинен виконуватись ним безперервно, упродовж усього строку дії договору оренди землі. Стаття 33 Закон України «Про оренду землі» має назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, у разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Аналогічні норма щодо переважного права наймача визначена у ст. 777 ЦК України. Ураховуючи викладене, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 777 ЦК України, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа- повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 925/478/17 (п. п. 6.3 -6.5). Разом з цим, ТОВ «Корт Інвест» неналежним чином виконувало свої обов`язки орендаря, тим самим втратило переважне право на поновлення договору оренди землі. У зв`язку з цим у Запорізької міської ради не було достатніх підстав, визначених п. п. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», для поновлення договору оренди землі. Зокрема, пунктом 16.2 Договору визначено, що орендар зобов`язаний використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до умов договору та виконувати вимоги, викладені у пункті ЗО даного договору. Відповідно до п. 29 Договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження шляхом прийняття відповідних рішень органами виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. Пунктом ЗО Договору визначено, що орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі. Окрім цього, у складі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та безпосередньо на кадастровому плані земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди землі, були встановлені наступні типи обмежень та обтяжень щодо земельної ділянки (згідно з УКПОКЧЗД): правові обмеження: 1.1 (зміна цільового використання); 1.4 (заборона будівництва об`єктів); спеціальні обмеження: 4.3.1 (будь-яке будівництво будинків і споруд); 4.3.4 (виконання земляних робіт на глибині більше 0,3 м та планування ґрунту); 4.3.5 (застосування ударних механізмів та скидання важких предметів вагою більше 5 тонн); 4.3.8 (влаштування звалищ); обтяження: 2 (використання земельної ділянки для прокладання і ремонту лінійних інженерних споруд); 8 (інші права, визначені судом або взаємною угодою). Однак, не дивлячись на взяті на себе зобов`язання за умовами Договору та обмеження щодо забудови орендованої земельної ділянки, ТОВ «Корт Інвест» без дозволу власника та без отримання дозвільних документів на проведення будівельних робіт здійснило самочинне будівництво будівлі КПП літ. «А» на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090. Таким чином, факт здійснення ТОВ «Корт Інвест» самочинного будівництва будівлі КПП є порушенням п. п. 16.2, 25, 29, ЗО Договору, ст. ст. 331, 375 ЦК України та ст. ст. 26, 29, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що виключає можливість поновлення договору оренди земельної ділянки з підстав переважного права (ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Ухвалюючи оскаржуване рішення, судом також неправильно застосовані положення ст. ст. 19, 20, 21, 50, 60 Земельного кодексу України, ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. ст. 1, 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», проігноровано правовий статус та природні властивості спірної земельної ділянки, внаслідок чого помилково зроблено висновок, що вона не відноситься до земель рекреаційного призначення. Як зазначалось вище, на підставі рішення Запорізької міської ради від 27.03.2019 № 45/27 поновлено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090. Окрім цього, оскаржуваним рішенням Запорізька міська рада усупереч ст. 20 Земельного кодексу України змінила цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 із «земель рекреаційного призначення, для розташування спортивно-оздоровчого комплексу» на «землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». Особливий статус земельної ділянки у цивільних правовідносинах визначається тим, що вона є природним об`єктом та, крім економічної та соціальної, має й екологічну цінність, перебуваючи у постійному тісному взаємозв`язку з іншими природними об`єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами тощо). Такі унікальні характеристики визначають цільове призначення кожної окремої земельної ділянки. Поняття цільового призначення наводиться у статті 1 Закону України «Про землеустрій», згідно з якою під ним розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Рішення про встановлення такого призначення, за статтею 20 Земельного кодексу України, приймається компетентним органом відповідно до визначених Земельним кодексом України повноважень. Фактично ж під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти установлені законодавством порядок, умови та правовий режим її експлуатації (використання), тобто допустимі з урахуванням особливостей та характеристик кожної окремої ділянки види діяльності на ній. Для встановлення цільового призначення земель визначальне значення має те, які саме угіддя за якісними характеристиками складають земельну ділянку, а не дані земельного кадастру чи землевпорядна та містобудівна документація. Якщо землевпорядна, містобудівна або кадастрова документація не відповідають фактичному стану земельних ділянок, вони мають бути виправлені, оскільки за своєю правовою природою така документація фіксує існуюче цільове призначення земельної ділянки, а не є підставою для його встановлення. Враховуючи, що земля належить до числа обмежених і невідновних ресурсів, вимагається чітка диференціація антропогенного навантаження на земельні ресурси, що досягається встановленням дозволених та недозволених способів її експлуатації, мінімізації негативного впливу на довкілля. Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель, на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації"; на підставі технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель; б) щодо виду цільового призначення в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки відповідно до комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту. Таким чином, з аналізу вищезазначених Законів вбачається, що саме власник своїм рішенням визначає цільове призначення земельної ділянки під час розгляду та затвердження проектної документації. У подальшому на підставі такої документації відповідні відомості вносяться до Державного земельного кадастру. Тобто Державний земельний кадастр не є першоджерелом інформації про категорію та цільове призначення земельної ділянки, а якщо існують суперечності, повинні використовуватися дані з проектної документації. Статтею 50 Земельного кодексу України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично- оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (ст. 51 Земельного кодексу України). Окрім цього, ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Рекреаційна зона, разом з іншими природоохоронними територіями, утворює єдину територіальну систему яка перебуває під особливою охороною держави. Як зазначено вище, земельна ділянка знаходиться на узбережжі р. Дніпро, частково у прибережній захисній смузі, та за своїм функціональним призначенням та якісними характеристиками відноситься до земель рекреаційного призначення. Указане також повністю узгоджується з п. п. 1, 14, 15 Договору та проекту землеустрою, де визначено що земельна ділянка передана для розташування спортивно-оздоровчого комплексу та відноситься до земель рекреаиійного призначення. Разом з цим. Запорізька міська рада без розроблення та затвердження відповідного проекту про зміну цільового призначення земельної ділянки, незаконно його змінила, фактично позбавивши її природоохоронного та рекреаційного потенціалу. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки є підставою для визнання незаконним рішення Запорізької міської ради від 27.03.2019 № 45/27 та визнання додаткового договору від 10.12.2019 до договору оренди землі недійсним (ст. 21 Земельного кодекс…» У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей. За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. Колегія суддів зауважує, що «Правомірне очікування» є видом майна, в розумінні статті 1 Протоколу, для повної характеристики конструкції, якого, необхідно встановити ознаки останнього, якими є: 1) економічна цінність; 2) наявність прав на майно або «законних (правомірних, виправданих) сподівань» ефективно скористатися майном». Для того, аби вимогу можна було вважати «активом», що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, заявник повинен довести, що вона має достатню основу в національному праві, наприклад, що існує усталена судова практика національних судів на її підтвердження. Якщо це вдалося зробити, у гру вступає концепція «правомірне очікування». Отже, друга спеціальна ознака правомірного очікування достатність підстав у національному праві. Такою підставою може бути норма права, яка міститься не тільки в законі як законодавчому акті парламенту, але й підзаконному акті, що може надавати особі майнове право. Також достатньою підставою у національному праві є усталена практика національних судових органів, якою підтверджується існування майнового права. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)). При вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 910/14139/20, від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, від 16.08.2022 у справі №: 904/4339/21. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини 1 статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин. Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Запоріжжя територіальній громаді міста з визначенням її власником Територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915)). Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно вимог частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України ст. ст. 78,92,93,102-1,116,118, 119,123,125,126 ЗК України) а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України). Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, щодо повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:05:0190090 площею 4,0653га є власністю територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що Відповідач-2, який на підставі свідоцтва про право власності є власником будівлі КПП літ А реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783760023101, а згідно рішення двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 62/1 від 24 вересня 2008 року, та тридцять восьмої сеії сьомого скликання № 45/27 отримав земельну ділянку площею 4,0653 га по пр. Маяковського 19-Б в довгострокову оренду, мав правомірні очікування щодо користування земельною ділянкою кадастровий номер: 2310100000:05:0190090, на якій розташоване належне йому майно. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Визнання недійсним додаткового договору № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506, укладений 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 у цьому випадку матиме негативні наслідки як для органу місцевого самоврядування, який діє як власник майна, так і для орендаря. Власник (місцева рада) у такому випадку позбавляється одного зі своїх повноважень - можливості передачі землі у користування та можливості отримання доходу за землекористування. А землекористувач (відповідач-2) обмежується у праві використання спірної земельної ділянки відповідно до її цільового призначення за договором та можливості ведення підприємницької діяльності на ній. До аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду висловила у справі 912/2797/21 (постанова від 5 липня 2023 року). У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Tregubenko v. Ukraine» від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Будь-яке вилучення чи позбавлення майна має здійснюватися в "інтересах суспільства". Поняття "суспільний інтерес" має розширене тлумачення. При цьому, Суд, вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцем для здійснення соціальної та економічної політики, поважає рішення законодавців стосовно того, що є "суспільним інтересом", коли ці рішення будуть засновані на розумних міркуваннях. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Таким чином, при оцінці того, чи позбавлення власності відбулося в інтересах суспільства, Суд наділяє держави широкими межами розсуду. У справі "Прессос Компанія Нав`єра С.А." та інші проти Бельгії" Суд зазначив наступне: Суд нагадує, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є «в інтересах суспільства», оскільки в системі Конвенції саме вони мають здійснити першу оцінку як наявності проблеми публічного значення, яка унеобхіднює заходи з позбавлення власності, так і відповідних заходів з виправлення ситуації. Більш того, поняття "суспільного інтересу" неодмінно підлягає розширюваному тлумаченню. Зокрема, рішення про запровадження законів щодо експропріації власності звичайно супроводжується аналізом політичних, економічних і соціальних аспектів, погляди на які в демократичному суспільстві суттєво різнитимуться. Суд, вважаючи природним, що межі розсуду законодавчого органу в реалізації соціальної та економічної політики мають бути доволі широкими, поважатиме судження законодавчого органу про те, що відповідає "суспільному інтересу", якщо таке судження не виявиться явно безпідставним. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (див.: п. 39 рішення від 9 червня 2005 р. № 68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24 березня 2005 р. № 58254/00 у справі "Фрізен проти Росії"). Отже, вислів "передбачено законом" у статтях Конвенції вимагає не лише того, що б оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість - за необхідності шляхом надання відповідної інформації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити його дія. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Разом з тим, відповідно до практики Євросуду для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим і не означало порушення прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, але повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини (див., серед іншого, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, § 69). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника ("Стреч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Оксана Омелянівна Білозір та Віра Омелянівна Різова проти України", "Балан проти Молдови", "Україна-Тюмень проти України", "Федоренко проти України", "Інтерсплав проти України", "Москаль проти Польщі"та інші). Здійснювати оцінку пропорційності доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає вимозі законності. Якщо втручання здійснено з порушенням вимог законності, тобто не відповідно до чинного закону, то це само по собі становитиме порушення. Вимога пропорційності вказує на межі втручання в приватні відносини, які випливають із взаємозв`язку держави і громадянського суспільства: держава може обмежувати право власності в публічних інтересах, але при цьому публічні інтереси, по-перше, не повинні пригнічувати, нівелювати інтереси приватних осіб, по-друге, на приватну особу не повинен покладатися тягар у результаті обмеження права власності (бути мінімально обтяжливим для особи, чиї права обмежуються), (див. "АГОСІ проти Сполученого Королівства") Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Спорронг та Льоннрот проти Швеції"). Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Вирішуючи питання про те, чи було втручання виправданим, Суд зауважив на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78). Також Суд зауважив, що аргумент Уряду про те, що оскаржуване втручання здійснено в суспільних інтересах, схожий на доводи Уряду, подані в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції. Оскільки наявність у цій справі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції уже встановлено, Суд доходить висновку, що, хоча виправлення помилок у застосуванні закону, безперечно, становить "суспільний інтерес", в обставинах цієї справи таке виправлення здійснювалося на порушення основоположного принципу юридичної визначеності. Зважаючи на ці обставини, Суд визнав, що "справедлива рівновага" виявилася порушеною і що заявник ніс особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено статтю 1 Першого протоколу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що можливе задоволення позовних вимог прокурора в інтересах Держави до власника земельної ділянки Запорізької міської ради та ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» щодо знесення належного Відповідачу 2 нерухомого майна, тобто фактично його знищення, з подальшим скасуванням його державної реєстрації і припинення права власності на нього, без компенсації ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» вартості належного йому майна, становитеме порушення Протоколу 1, призведе до порушення "справедливої рівноваги" і поклададе на ТОВ «КОРТ ІНВЕСТ» особистий і надмірний тягар. Відповідно, матиме місце порушенян статті 1 Першого протоколу. Вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним додаткового договору № 201905050400273 до договору оренди землі від 21.05.2010 № 041026101506, укладений 10.12.2019 між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Корт Інвест щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:019:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1758679523101). Зобов`язання відповідача-2 в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки. За цих обставин позовні вимоги Прокурора до Відповідача-2 викладені в позовній заяві є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішені суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження. З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення Розподіл судових витрат: Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням: в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції; Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 37707,04 грн. покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/1817/23 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 20130,00 грн покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.07.2024. Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус