Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/1577/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5640/24 Справа № 211/1577/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М., за участю секретаря Юрченко Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/1577/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександровича, до російської федерації про визнання геноциду, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександровича, на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року, встановив: У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., звернувся до суду з позовом до російської федерації про визнання повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України геноцидом, стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 990 149,79 доларів США та моральної шкоди в розмірі 5 200 000 гривень. Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до російської федерації про визнання геноциду українського народу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., просить ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправомірно посилається на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Зазначена судом в ухвалі підстава про відмову у відкритті провадження Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього не встановлює для національних судів незалежної України будь-яких застережень у неможливості в розгляді позовних вимог осіб, фізичних чи юридичних, які вважають, що дії, які здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку можна вважать геноцидом такої етнічної групи. Вимога про визнання повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, незаконне захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави Україна та експропріація російською федерацією природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих російською федерацією територіях Луганської та Донецької областях і АР Крим геноцидом українського народу є причиною для задоволення похідних позовних вимог про відшкодування шкоди. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., за наступних підстав. Відповідно ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації про визнання повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України геноцидом, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України геноцидом, суд першої інстанції керувався вимогами п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що дані вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом. (ст. 55) Відповідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим; є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., посилався на загальні засади відшкодування майнової шкоди, передбачені у ст. 22, 1166 ЦК України, якими передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Як правило, майнова шкода відшкодовується в порядку цивільного судочинства шляхом звернення до суду з відповідним позовом до винної особи. При цьому позивач зобов`язаний надати докази, що підтверджують факт заподіяння шкоди та її розмір, а також винуватість конкретного суб`єкта у її вчинені. Апеляційний суд зазначає, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до рф про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої йому геноцидом Українського народу внаслідок збройної агресії рф на території України. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів Позов складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Реалізуючи належне йому право, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., звернувся до суду з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства, обґрунтувавши підстави позову незаконною військовою збройною агресією рф проти України, в ході якої була окупована територія України, і яку він просить визнати геноцидом. З метою відновлення порушеного права, позивач просить стягнути з відповідача на його користь, в порядку ст. 23 ЦК України, моральну шкоду, яка полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, і настання якої позивач пов`язує саме з агресією рф проти України, що і складає суть позову. Встановивши викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги. Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог позивача до російської федерації про визнання геноциду Українського народу. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасуванню ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександрович, задовольнити. Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в частині вимог про визнання геноциду Українського народу, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста