Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/6750/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/6750/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 03 липня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо перерахунку пенсії за віком, неврахування стажу роботи у подвійному розмірі за період роботи з 01.09.1984 по 01.11.1989 та не нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у відповідності до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Херсонській області врахувати стаж роботи у подвійному розмірі за період роботи з 01.09.1984 по 01.11.1989 та нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у відповідності до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року позов задоволено частково. А саме, суд визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням мотивувальної частини рішення. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційних скарг, відповідачі відзначили про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія встановила наступне. Позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ в Чернівецькій області та з 04.02.2022 отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV. На час призначення пенсії позивачу враховано загальний стаж роботи за період з 01.09.1980 року по 31.12.2002 року, який становить 37 років 6 місяців 1 день. Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач: - з 24.08.1981 р. по 22.06.1987 р. навчався у вузі ЛСГМІ; - з 01.07.1984 р. по 30.06.1987 р. працював дезінфектором відділу очагової дезінфекції Ленінградської дезінфекційної станції; - з 29.07.1987 р. по 01.11.1991 р. працював санітарним лікарем по гігієні праці Благодарненської ЦРЛ. 25.04.2023 р. позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій. За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Херсонській області, який рішенням від 02.05.2023 р. відмовив в задоволенні заяви позивача щодо призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій, з підстав відсутності за наявними документами необхідного страхового стажу на посадах, що дають право на виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій. Зазначено, що страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - 30 років 7 місяців 26 днів. До спеціального страхового стажу не враховано період роботи позивача з 01.01.1992 по 16.09.1996 р. на посадах лікаря по гігієні праці, в.о. головного лікаря, головного лікаря Благодарненської районної СЕС Ставропольського краю, оскільки це робота на території російської федерації. Окрім того зазначено, що до спеціального стажу зараховано період роботи з 29.07.1987 по 31.12.1991 на посаді лікаря по гігієні праці Благодарненської центральної районної лікарні (4 роки 5 місяців 2 дні). Позивач, не погоджуючись з рішенням пенсійного органу в частині неврахування стажу його роботи у подвійному розмірі за період роботи з 01.09.1984 року по 01.11.1989 року на посаді дезінфектора відділу очагової дезінфекції Ленінградської дезінфекційної станції, звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, враховуючи періоди роботи позивача з 01.07.1984 р. по 30.06.1987 р. та з 29.07.1987 р. по 01.11.1991 р. в закладах, передбачених ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у зарахуванні їх до стажу роботи в подвійному розмірі, а відтак і про протиправність дій щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Згідно з ст. ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно з статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці. Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 (адміністративне провадження № К/9901/24469/18). Як встановлено з матеріалів справи спірним питання в межах даної справи є право позивача на врахування стажу його роботи у подвійному розмірі за період з 01.09.1984 року по 01.11.1989 року на посаді дезінфектора відділу очагової дезінфекції Ленінградської дезінфекційної станції та санітарного лікаря по гігієні праці Благодарненської санітарної епідеміологічної станції. Надаючи оцінку вказаному питанню, судова колегія відзначає, що із роз`яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія) (а.с.72). Крім того, Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР №916 від 4 серпня 1983 року, що діє на території України, згідно вказівки МОЗ України №165 від 28 травня 1996 року, призначена для головних лікарів і персоналу інфекційних лікарень і інфекційних відділень, а також для працівників санітарно-епідеміологічних та дезінфекційних станцій, та містить ідентичні вимоги і норми щодо режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що стаж роботи на посадах дезінфектора відділу очагової дезінфекції Ленінградської дезінфекційної станції та санітарного лікаря по гігієні праці Благодарненської санітарної епідеміологічної станції має зараховуватися до спеціального стажу в подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону №1788-XII. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові по справі № 688/2916/17 від 22.12.2021 року. Щодо доводів апеляційної скарги ГУ ПФУ в Херсонській області про неможливість врахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території російської федерації, то судова колегія оцінку останнім не надає, оскільки вказані питання не є предметом розгляду в межах даної справи. Відтак, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що період роботи позивача з 01.07.1984 р. по 30.06.1987 р. та з 29.07.1987 р. по 01.11.1991 р. (а не по 01.11.1989 р.) набуті у закладах, передбачених ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підлягає зарахуванню до стажу роботи в подвійному розмірі, внаслідок чого спеціальний страховий стаж, який набутий позивачем у вказані періоди складає понад 14 років. Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та механізм її виплати визначається Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1191 (далі - Порядок). Вимоги п. 5, п. 6 та п. 7 Порядку передбачають, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати. Зокрема, в постанові від 15.06.2022 по справі №200/854/19-а, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах. При цьому, зміст норми 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV дозволяє стверджувати, що у разі, якщо на день досягнення пенсійного віку особа не має відповідного спеціального стажу (для жінок 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин), то така особа може "відтермінувати" реалізацію свого права виходу на пенсію задля набуття спеціального стажу, необхідного для отримання грошової допомоги. Таке тлумачення зазначеної норми є цілком логічним. Особа продовжує працювати в установах державної або комунальної форми власності та погоджується отримувати пенсію з більш пізнього віку, а держава, в свою чергу, заохочує таких осіб додатковою соціальною гарантією. Також, колегія суддів зазначає, що норму пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог: - станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили); - станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах. Як встановлено вище, стаж роботи з позивача з з 01.07.1984 р. по 30.06.1987 р. та з 29.07.1987 р. по 01.11.1991 р. підлягає зарахованню у подвійному обчисленні, відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Водночас, вказаний стаж не зараховано в подвійному обчисленні до стажу, який дає право на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Колегія суддів вважає, що основною умовою, з якою законодавець пов`язує наявність права на грошову допомогу, є факт роботи у відповідних закладах та на відповідних посадах, визначених статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», саме в день досягнення пенсійного віку, пенсія призначається вперше, станом на день звернення за призначенням пенсії позивач має відповідний страховий стаж. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення прав позивача шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати і виплатити позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційних скарг, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.