Постанова Київський апеляційний суд № 758/15233/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/15233/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/10806/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лантуха Ярослава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року у складі судді Якимець О. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2021 рокуОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила: - встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , більше п`яти років до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Позов обґрунтовано тим, що позивач разом із померлою проживали за вищевказаною адресою, яка була їх зареєстрованим місцем проживання. Окрім цього, зазначена квартира належала на праві приватної власності померлій. Позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 , так як проживала із нею однією сім`єю до моменту смерті більше п`яти років, була зареєстрована у спірній квартирі, піклувалась про померлу, здійснювала оплату житлово-комунальних послуг. Проте постановою державної нотаріальної контори від 03 листопада 2020 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у зв`язку із відсутності документів, що підтверджують родинні відносини або будь-які інші відносини. Між тим, позивачка вважає себе особою, яка відноситься до четвертої черги спадкування за законом, адже проживала разом із померлою та була зареєстрована за вказаною адресою. Факт спільного проживання підтверджує наявність квитанцій про оплату за житлово-комунальні послуги та показаннями свідків, співробітників позивача та померлої. Вважає, що наявні підстави передбачені ст. ст.1264, 1268 ЦК України для одержання права на спадкування четвертої черги, адже спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на момент смерті останнього, а відтак має право на спадкування за законом, а тому визнати право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 . Просила позов задовольнити. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Лантух Я.В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції безпідставно залишено доводи позивача про те, що усі витрати на оплату житлово-комунальних послуг розподілялися між нею та ОСОБА_3 за усною домовленістю, а наявність у позивача усіх квитанцій свідчить про довірливі відносини між позивачем і ОСОБА_3 , які склалися між ними за тривалий час спільного проживання. Вказує, що районний суд помилково вирішив, що вказані докази не можуть в сукупності з іншими доказами підтверджувати факт спільного проживання однією сім'єю позивача разом з померлою ОСОБА_3 , чим порушив правила оцінки доказів, надавши даним доказам оцінки лише окремо без проведення оцінки їх у сукупності з іншими доказами у справі. Крім того зазначає, що позивач продовжує постійно проживати у вказаній квартирі та після смерті ОСОБА_3 , самостійно від власного імені оплачує усі житлово-комунальні послуги. Скаржник посилається на те, що судом не взято до уваги доводи позивача і пояснення свідків про те, що до моменту реєстрації позивачки у вказаній квартирі передував тривалий період спільного проживання зі спадкодавцем, фактичного спільного утримання квартири, взаємодопомоги і формування довірливих відносин, що з урахуванням виниклих життєвих обставин у позивача, виникло бажання у спадкодавця надати згоду на реєстрацію місця проживання позивачки у даній квартирі. Окрім цього судом першої інстанції залишено поза увагою належним чином підтверджені доказами обставини того, що після смерті ОСОБА_3 , саме позивачка особисто займалася її похованням та несла самостійно всі необхідні витрати на її поховання. Зазначено, що позивачкою було повідомлено усіх рідних та близьких осіб померлої ОСОБА_3 , що також було підтверджено свідками і є у сукупності непрямим доказом спільного тривалого спілкування, проживання та наявності довіритель них тривалих сімейних відносин. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сологуб А.М. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року залишити без змін. Зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою не надано до суду належних та допустимих доказів факту проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Представник П`ятої КДНК в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає за можливе слухати справу за його відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та адвоката Лантуха Я.В., які просила апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Сологуба А.М. в інтересах ОСОБА_2 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги,вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть (а.с. 8 т.1). Після її смерті відкрилася спадщина до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_2 , загальна площа квартири 34,42 кв. м, з яких 1 кімната жилою площа - 16,3 кв. м, що підтверджено копією свідоцтва про право на житло, інформаційною довідкою КП КМР "Київське міське бюро технічної інвентаризації", копією технічного паспорта на квартиру (а.с. 10-13 т.1). 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання якої - АДРЕСА_1 , звернулась до П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 5 т.2). 16 липня 2020 року із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2 (а.с. 4 т.2). 03 листопада 2020 року постановою державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори № 2316/02-31 відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало ОСОБА_4 , у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують родинні відносини з померлою (а.с. 39 т.2). 08 липня 2022 року постановою державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори № 1297/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало ОСОБА_5, у зв`язку із недоведенням факту проживання однією сім`єю (а.с. 40 т.2). Відмовляючи у задоволенні позову, суд прийшов до висновку, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували факт проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, адже наявність лише спільного проживання позивача із спадкоємцем на час відкриття спадщини не є достатнім для віднесення позивачки до четвертої черги спадкоємців за законом у відповідності до ст. 1264 ЦК України. Крім того, з огляду оскільки відсутні підстави для встановлення фату, а тому районний суд відмовив і в заводженні позовної вимоги про визнання права власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона є похідною від основаної вимоги. Такі висновки районного суду є обґрунтованими з урахуванням наступного. Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Водночас кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ч. 2 ст. 1258 ЦК України). Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 та ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. У пункті 6 рішення від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до положень ст. ст. 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Районний суд обґрунтовано вказав, що факт реєстрації місця проживання позивача за адресою проживання спадкодавця не підтверджує обставин постійного фактичного проживання позивача не менше п`яти років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Також колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що надані позивачкою квитанції та платіжні документи на оплату за житлово-комунальні послуги, які включають період з 2011 року по день смерті ОСОБА_3 не містять даних про те, що оплату за такі житлово-комунальні послуги здійснювала позивачка від власного імені та за адресою - АДРЕСА_1 , а навпаки, платіжні документи містять дані про сплату за отримані послуги саме померлою. Не доведено позивачкою й про наявність будь-яких домовленостей щодо розподілу обов`язків між нею та померлою відносно оплати за житлово-комунальні послуги. Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 підтверджують лише товариські, робочі відносини між позивачем та померлою, носять більш узагальнений характер. Будь-яких даних, які повідомили свідки, не містять обставини щодо їх спільного проживання виходячи із факту не лише проживання, але і інших вищевказаних обставин, які мають значення для віднесення позивача до четвертої черги спадкоємців у відповідності до ст. 1268 ЦК України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції інстанцій правильно встановив, що зазначені вище документи не підтверджують факт спільного проживання позивачки із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки вони не містять підтверджуючої інформації про обставини, на які посилається позивачка, а посилання заявника на показання свідків, допитаних під час судового розгляду, без наявності інших підтверджуючих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту спільного проживання. Отже правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі у їх сукупності й надавши їм належну оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено наявності обов`язкових ознак, що притаманні сімейним відносинам, тобто: наявність спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років, з метою прийняття спадщини як спадкоємець четвертої черги за законом. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в одній квартирі та догляд позивачки за померлою сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між ними склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, фактичні сімейні відносини. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Таким чином, матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Лантуха Ярослава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 липня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: