Постанова 4803 № 242/38/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4985/24 Справа № 242/38/24 Суддя у 1-й інстанції - Черков В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 242/38/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 04 березня 2024 року, яке ухвалено суддею Черковим В.Г. у місті Селидове Донецької області та повне судове рішення складено 04 березня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» (надалі ТОВ «Фінансова установа «Довіра та гарантія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за користування кредитними коштами. Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , було укладено Кредитний договір № СM-SME 104/201/2007, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 191 500,00 доларів США для придбання нерухомого майна. Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2013 року по справі № 0508/10847/2012, позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла та відсотків у сумі 232 216 доларів США 28 центів, пені у сумі 927 704,04 грн та судового збору в сумі 3 219,00 грн. 08 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено Договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором № CM-SME104/201/2007 від 26.10.2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 та всіма договорами забезпечення, Договором іпотеки № РM-SME 104/201/2007 від 26.10.2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 20 липня 2020 року, по справі № 0508/10847/2012, частково відновлене втрачене судове провадження в частині відновлення тексту вищевказаного судового рішення. 02 жовтня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області постановив ухвалу по справі № 0508/10847/2012, якою замінив сторону виконавчого провадження, стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчих листів у справі № 0508/10847/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМSME104/201/2007 від 26.10.2007 року. Постановою Донецького апеляційного суду від 03.08.2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання залишено без задоволення. Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 11 березня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання у справі № 0508/10847/2012 залишено без змін. У постанові апеляційного суду зазначено, що з наданого заявником акту від 29 грудня 2020 року вбачається, що станом на 29 грудня 2020 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» виконавчий лист № 0508/10847/2012 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не надходив та згідно відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 24 грудня 2020 року, за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження у Ворошиловському районному відділі державної виконавчої служби у м. Донецьку на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2/255/251/2013 від 19 лютого 2013 року, виданий Ворошиловським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором. Матеріально-технічна база та документація відділу залишена за місцем попередньої реєстрації відділу ДВС у м. Донецьку, яке відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. 10 листопада 2014 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Підтвердити чи спростувати факт направлення виконавчого документу стягувачу, повідомити, яку суму заборгованості за виконавчим провадженням було стягнуто, на яку адресу повернуто оригінал виконавчого документа, з об`єктивних причин, неможливо. Станом на 15 січня 2024 року, відповідачем неналежним чином не виконуються взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором, щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом та рішення суду залишається невиконаним, внаслідок чого утворилася заборгованість. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У відповідності до ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу із урахуванням 3% річних, що становить 196 813,63 грн. Просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 196813,63 грн, за період з 15.01.2021 по 24.02.2022, та судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 04 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова установа «Довіра та гарантія» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невірне застосування судом норм матеріального права та неврахування того, що стягнення судовим рішенням заборгованості за Кредитним договором, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, яке, на момент звернення Банку до суду з даним позовом, не виконано відповідачем. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Вважає, що суд безпідставно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), адже правовідносини не є тотожними. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , було укладено Кредитний договір № СM-SME 104/201/2007, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 191 500,00 доларів США для придбання нерухомого майна. Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2013 року по справі № 0508/10847/2012, позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла та відсотків у сумі 232 216 доларів США 28 центів, пені у сумі 927 704,04 грн та судового збору в сумі 3 219,00 грн. 08 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено Договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором № CM-SME104/201/2007 від 26.10.2007 року укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 та всіма договорами забезпечення, Договором іпотеки № РM-SME 104/201/2007 від 26.10.2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 20 липня 2020 року, по справі № 0508/10847/2012, частково відновлене втрачене судове провадження в частині відновлення тексту вищевказаного судового рішення. 02 жовтня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області постановив ухвалу по справі № 0508/10847/2012, якою замінив сторону виконавчого провадження, стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчих листів у справі № 0508/10847/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМSME104/201/2007 від 26.10.2007 року. Постановою Донецького апеляційного суду від 03.08.2021 року, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання залишено без задоволення, ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 11 березня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання у справі № 0508/10847/2012 залишено без змін. Суд встановив, що відповідач не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів, а тому вважав, що позовні вимоги в цій частині є доведеними, однак відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних у розмірі 196813,63 грн, за період з 15.01.2021 по 24.02.2022, враховуючи те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, то пропущення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є позбавлення права на судовий захист, а відтак, позбавлення права на примусове стягнення грошових коштів за кредитним договором. Суд вважав, що пропущення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання має аналогічні наслідки, як і пропущення строку позовної давності, зі спливом якої кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Свій обов`язок боржник може виконати лише добровільно. З урахуванням приписів ст. 509, 267 ЦК України відносини між сторонами трансформувались у натуральне зобов`язання. Натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором, утворилась заборгованість за тілом кредиту і відсотками у розмірі 232 216 доларів США 28 центів та пеня у сумі 927 704,04 грн, яка стягнута з відповідача заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2013 року по справі № 0508/10847/2012. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням у 2013 році рішення про стягнення заборгованості за Кредитним договором, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, яке на момент звернення кредитора до суду з даним позовом не виконано відповідачем. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. При цьому, колегія суддів погоджується з визначенням розміру сум, нарахованих позивачем за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 ЦК України, який не спростовано відповідачем, як і не надано ним власного розрахунку такої заборгованості. Висновки ж суду першої інстанції про те, що зобов`язання між сторонами трансформовано у натуральне, вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном, тоді як конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, є помилковими. Так, тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:натуральним є зобов`язання, вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Разом з тим, у даному випадку між сторонами виник спір щодо стягнення 3 % річних, нарахованих за період прострочення виконання заочного рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2013 року по справі № 0508/10847/2012, а тому висновок щодо наявності між сторонами натурального зобов`язання є помилковим. Не можна погодись і з посиланням суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), адже цей висновок сформовано у справі щодо стягнення сум, нарахованих згідно статті 625 ЦК України, на заборгованість за кредитним договором, у стягненні якої судом було відмовлено, тоді як у даній справі судом задоволено вимоги кредитора щодо стягнення боргу, тобто між сторонами не існує натурального зобов`язання і тому висновок у справі №757/44680/15-ц не може бути застосований у справі, що переглядається. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача ТОВ «Фінансова установа «Довіра та гарантія» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 7 650,00 грн. (3 108 грн за подання позовної заяви + 4 542 грн за подання апеляційної скарги), що відповідає розміру визначеному Законом України «Про судовий збір». Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» задовольнити. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 04 березня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за користування кредитними коштами - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» три відсотка річних за прострочення виконання зобов`язань за Кредитним договором № СM-SME 104/201/2007 від 26 жовтня 2007 року, за період з 15 січня 2021 року по 24 лютого 2022 року, у розмірі 196 813 (сто дев`яносто шість вісімсот тринадцять) гривень 63 (шістдесят три) копійки. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та гарантія» судові витрати у справі у розмірі 7 650 (сім тисяч шістсот п`ятдесят) гривен 00 копійок. Постанова набирає законної сли з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 02 липня 2024 року. Головуючий: Судді: