Постанова 4803 № 202/4408/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4703/20 Справа № 202/4408/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Мороз В. П. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Ткаченко І.Ю. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 вересня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказували, що 01 лютого 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №2002511193, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 29 985 грн.06 коп. Зазначали, що згідно з умовами договору факторингу №18/12/2013 від 18 грудня 2013 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №2002511193 від 01 лютого 2013 року, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що позичальник не виконує зобов`язання за кредитними договором, просили суд стягнути з ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2002511193 від 01 лютого 2013 року у розмірі 35 530 грн.11 коп., та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 355 грн.31 коп. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 вересня 2014 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2002511193 від 01 лютого 2013 року у розмірі 35 530 грн.11 коп., та сплачений судовий збір у розмірі 355 грн.31 коп., а всього 35 885 грн.42 коп. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2020 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду по цивільній справі за позовною заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована наступним: наданий розрахунок заборгованості не дає можливості встановити нараховані та сплачені відсотки, неможливо встановити строк виконання зобов`язання по кредитному договору; між сторонами відсутній предмет спору, оскільки в липні 2018 року відповідач отримала від позивача повідомлення про прощення заборгованості за спірним договором, в якому зазначено, що кредитор здійснює анулювання боргу; комісія за обслуговування кредиту є незаконною, а умови договору, що її встановлюють нікчемними; позивач не надавав акт приймання-передачі права вимоги до боржників, позивач не довів, що отримав відповідне право до відповідача; відповідач не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2013 року між ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №200251119, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 29 985 грн.06 коп., зі сплатою 9,99% річних, строком до 01 лютого 2016 року. ОСОБА_1 , в порушення умов вказаного договору, взяті на себе зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 11 березня 2014 року складає 35 530 грн.11 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. У відповідності до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановивши, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором споживчого кредиту, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Посилання апеляційної скарги на те, що позивач не надавав акт приймання-передачі права вимоги до боржників, позивач не довів, що отримав право вимоги до відповідача колегія суддів не приймає, виходячи з наступного. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2013 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір факторингу №18/12/2013. До позовної заяви, окрім копії вищевказаного договору факторингу, додано витяг з Реєстру боржників додатку №1 до нього (а.с.18), з якого вбачається, що позивач набув право вимоги за кредитним договором №2002511193 від 01 лютого 2013 року, який було укладено між банком та ОСОБА_1 . За таких обставин, до позивача перейшло право вимоги до боржника зі сплати заборгованості за кредитним договором №2002511193 від 01 лютого 2013 року. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами відсутній предмет спору, оскільки в липні 2018 року відповідач отримала від позивача повідомлення про прощення заборгованості за спірним договором, в якому зазначено, що кредитор здійснює анулювання боргу, є необґрунтованими. Станом на час розгляду справи місцевим судом відповідач не мала повідомлення про прощення боргу за спірним договором, отримання такого повідомлення ОСОБА_1 майже через чотири роки після ухвалення рішення судом першої інстанції не може бути підставою для його скасування, оскільки на час ухвалення рішення така обставина не існувала та не могла вплинути на результат розгляду справи. Щодо посилань апелянта на те, що комісія за обслуговування кредиту є незаконною, а умови договору, що її встановлюють, нікчемними, колегія суддів звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, згідно якого місцевий суд визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , не містить такої складової як комісія за обслуговування кредиту, згідно розрахунку позивача сума боргу 35 530 грн.11 коп. складається з: залишку заборгованості за кредитом - 29 247 грн.55 коп., суми відсотків за користування кредитом - 6 282 грн. 56 коп., 0 грн. - сума пені за прострочення зобов`язань. Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 вересня 2014 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Ткаченко І.Ю.