Постанова 4803 № 182/6987/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6051/24 Справа № 182/6987/23 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 182/6987/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Остапенко В.О., Тимченко О.О. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Алехіна Олена Анатоліївна, на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року, яка постановлена суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 березня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Алехіна О.А., просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та позбавлення позивачки доступу до правосуддя. Наполягає на тому, що суд не мав правових підстав для прийняття до уваги відзиву на позовну заяву, який подано з порушенням вимог ЦПК України та, хоч в ухвалі суду зазначено про подання відзиву через систему «Електронний суд», зазначений документ в системі «Електронний суд» відсутній. Відзив та надані до нього докази є неналежними. Зазначає, що дипломатичні відносини з російською федерацією припинено через повномасштабне вторгнення російської федерації в України, а тому є незрозумілим яким чином суд дійшов висновку про можливість застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Також вказує й на те, що з моменту призначення складу суду 06.12.2023 до ухвалення рішення про відмову у відкритті провадження 19.03.2024 пройшло три місяці, що порушує основний з принципів цивільного судочинства щодо розумності строків розгляду справи судом, адже, відповідно до ч.2 ст. 186 ЦПК України, ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановляється не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Запити представника позивачки до суду надати інформацію про стан розгляду судової справи залишені судом поза увагою. Жодного телефонного зв`язку з судом немає, за номером гарячої лінії судової адміністрації відповідають, що телефони суду взагалі не працюють. Через ігнорування запитів про стан розгляду справи судом порушене ч.1 ст.8 ЦПК України, згідно з якою, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Вказує й на ту обставину, що через Єдиний портал державних послуг Дія позивачці надходила інформація про призначення та проведення двох судових засідань у цій справі: від 28.12.2023 та від 14.03.2024. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.3 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що в провадженні Балашихинського міського суду Московської області знаходиться цивільна справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав, яка не була розглянута на дату звернення позивачки до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд керувався пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України, якою передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Так, судом першої інстанції встановлено, що до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Якухно Наталія Петрівна, надійшов відзив на позовну заяву про розірвання шлюбу, в якому з поданою позовною заявою відповідач не погоджуються, та не визнає, обставини, викладені в позовній заяві. Вважає їх хибними, наклепницькими та такими, що не відповідають дійсності, та зазначає, що сімейні та шлюбні відносини між подружжям фактично припинені з березня 2022 року, після початку збройної агресії рф в Україну. Через загрозу життю, позивачка вимушена була покинути місце проживання у м.Нікополі, та на зараз перебуває у Німеччині, крім цього, позивачка є громадянкою росії, має паспорт громадянки рф НОМЕР_1 , виданий МО УФМС Росії по Тульчинській області м.Єфремов 10.06.2016 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачем було подано позов до Балашихинського міського суду Московської області, перший раз 16.10.2023 року, документи біло відправлено на доопрацювання та повторно 10.01.2024 року, судом цього ж дня призначено розгляд справи про розірвання шлюбу та поділ майна. Інших обставин справи суд першої інстанції не встановлював та на жодні документи не посилався. Разом з тим, достовірні відомості про те, що у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні, а копія ухвали Балашихинського міського суду Московської області від 10 січня 2024 року не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, адже не засвідчена належним чином та не містить перекладу на державну мову. Так, згідно Указу Президента України № 64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України „Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, котрий в подальшому був продовжений. Також, 24.02.2022 Міністерство закордонних справ України опублікувало офіційну заяву щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією, крім консульських питань. 01.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року», статтею третьою якої було передбачено,що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів. Вихід із вищевказаної конвенції означає скасування можливості використання в Україні документів, зокрема Російської Федерації, без якого-небудь спеціального посвідчення, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав приймати до уваги копію ухвали Балашихинського міського суду Московської області від 10 січня 2024 року, яка не містить спеціального перекладу та не може використовуватися в Україні. Крім того, слід зазначити, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу подано до суду у грудні 2023 року, а оскаржувана ухвала постановлена 19 березня 2024 року, й доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строків для вирішення питання про відкриття провадження є обґрунтованими та заслуговують на увагу. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивачки ОСОБА_1 на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Алехіна Олена Анатоліївна, - задовольнити. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року скасувати та направити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 02 липня 2024 року. Головуючий: Судді: