Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/1626/23

01.07.24 22-ц/812/870/24 Єдиний унікальний номер судової справи 469/1626/23 Номер провадження 22-ц/812/870/24 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 01 липня 2024 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» рішення, яке ухвалено Березанським районним судом Миколаївської області 10 квітня 2024 року, під головуванням судді Тавлуй В.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 листопада 2017 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг. Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримала, у зв`язку із чим станом на 17 жовтня 2023 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 45 189 грн. 60 коп., з яких: 37 686 грн. 07 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту та 7 503 грн. 53 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2017 року у загальному розмірі 45 189 грн. 60 коп., а також судові витрати у справі в сумі 2 684 грн. Відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Сікорську І.С., надала до районного суду відзив, в якому просила у задоволені позову відмовити. Зазначала, що сторони не погодили основних умов договору, а саме: не погодили факт укладення кредитного договору, суму (ліміт) кредиту, строк, відсотки за користування кредитом. Також, просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 10 листопада 2017 року, визначену станом на 17 жовтня 2023 року та яка складається з заборгованості за тілом кредиту сумі 37 686 грн. 07 коп. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 238 грн. 46 коп. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судове рішення обґрунтовано тим, що вимоги про стягнення заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи Умови та Правила надання банківських послуг, які передбачали сплату процентів, не містять підпису відповідача, а отже, позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодилася на приєднання до цих Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, ознайомившись з ними. Не погодившись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що районним судом безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача відсотків за користування кредит та не взято до уваги заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписану ОСОБА_1 10 серпня 2021 року, яка була додана до позовної заяви. Рішення в частині задоволених вимог про стягнення основної суми кредиту сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення судового рішення, не відкладаючи розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає не в повному обсязі. Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір про надання банківських послуг. Позивачем надані належні докази стосовно заборгованості позичальника за основною сумою кредиту, але підстав для стягнення процентів за вищевказаним договором немає. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, проте його висновки щодо відмови у стягненні процентів та результату вирішення справи в цій частині, вважає неправильними, не обґрунтованими, виходячи з наступного. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Разом з тим, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором. Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором. За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. З матеріалів справи убачається, що 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого позивач, з метою отримання банківських послуг та підписала заяву без номеру, за умовами якої отримала кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому кредитний ліміт банком неодноразово збільшувався та зменшувався (а.с.24,26). При цьому, вказана заява дійсно не визначає базову ставку процентів за користування кредитом. Разом з тим, матеріали справи містять Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що підписана відповідачем 10 серпня 2021 року та яка містить, зокрема, процентну ставку за користування кредитом у розмірі 42% річних (3.5% місячних) (а.с.27-37). За такого, починаючи з 11 серпня 2021 року фактично відбулась зміна умов договору та сторонами досягнуто його істотні умови в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами. Зазначене свідчить про те, що позичальник з 11 серпня 2021 року знала про вказані умови та прийняла їх. Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Ухвалюючи судове рішення у даній справі в частині відмови у стягненні процентів, суд першої інстанції помилково послався на те, що відсутні підстави вважати, що сторони протягом усього строку дії договору не обумовлювали у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів на погодження позичальника сплатити проценти за користування кредитними коштами протягом усього строку дії договору, не відповідає матеріалам справи, оскільки починаючи з 11 серпня 2021 року сторони узгодили такі умови, а тому рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. В той же час, згідно з випискою по рахунку позичальника у період з 01 червня 2019 року по 10 серпня 2021 року банком з рахунку відповідача безпідставно були списані відсотки за користування кредитом у розмірі 4 496 грн. 88 коп. Крім того, відповідно до довідки позивача термін дії картки, виданої ОСОБА_1 , встановлено по січень 2023 року (а.с.25). Між тим, згідно з випискою по рахунку позичальника у період з 01лютого 2023 року, тобто після закінчення терміну дії картки (договору), позивачем з рахунку відповідача безпідставно були списані відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 11 944 грн. 83 коп. За таких обставин, враховуючи межі позовних вимог, підстав для стягнення заборгованості за процентами в розмірі визначеному позивачем не має. За вказаних обставин, керуючись ч.4 ст.376 ЦПК України, судове рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами слід змінити в частині правого обґрунтування підстав відмови в задоволені позову в цій частині. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі судове рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні лише в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, то розподіл судових витрат колегія суддів не здійснює. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами змінити в частині правого обґрунтування підстав відмови в задоволені позову в цій частині. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 03 липня 2024 року