Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/9800/23

Дата документу 01.07.2024 Справа № 334/9800/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 334/9800/23 Головуючий у 1 інстанції: Добрєв М.В. № 22-ц/807/1155/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 липня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Пономаренка Олександра Олександровича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ В жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою проживає його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , поверхом нижче від квартири позивача. Позивач зазначає, що у квітні 2023 року встановив у під`їзді біля своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 камери відеоспостереження з метою захисту власної квартири від будь-яких протиправних дій з боку інших осіб, а також для забезпечення громадського порядку на загальну суму 11 642,00 грн. 05.06.2023 ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , піднявшись поверхом вище своєї квартири з хуліганських дій розбив камеру відеоспостереження, яка належить позивачу. Позивач вказує що, до цього інциденту вони з відповідачем не були взагалі знайомі, між ними не було жодних відносин. Одразу після вчинення протиправних дій відповідачем позивач викликав поліцію, яка після приїзду на місце події відібрала пояснення у позивача та відповідача та в подальшому кваліфікувала дії відповідача, як адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.09.2023 у справі № 334/5107/23 ОСОБА_1 по вказаним обставинам визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 неодноразово здійснював шкоду приватному майну ОСОБА_2 за допомогою підготовленого інструмента. Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи в місцях загального користування мешканців житлового будинку (громадському місці), застосовуючи заготовлений предмет, умисно здійснив декілька ударів по майну ОСОБА_2 , завдавши матеріальної шкоди, що виразилося в неповазі до спільного існування в суспільстві, оточенні і порушенні громадського спокою сусідів. Внаслідок пошкодження відповідачем майна, позивач був вимушений відновлювати систему відеоспостереження. Позивач зазначає, що у червні 2023 року ним було здійснено за власний рахунок ремонт та часткову заміну системи відеоспостереження на загальну суму 5 170,00 грн. Але вже 19.06.2023 року ОСОБА_1 знову пошкодив камери відеоспостереження, які належать позивачу. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2023 року у справі №334/7124/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП і застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Внаслідок чергового пошкодження відповідачем майна, позивач знову відновлював систему відеоспостереження. У вересні 2023 року, як вказує позивач, здійснено ремонт системи відеоспостереження на загальну суму 3 800,00 грн. Таким чином, внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 було завдано ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 8 970,00 грн. Окрім майнової шкоди позивачеві була заподіяна також моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_2 зазнав у зв`язку із неодноразовим та систематичним пошкодженням його майна. Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 8 970,00 грн., а також моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., а також судові витрати по справі. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2024 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 8970 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3000 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 443 грн. 60 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі адвоката Пономаренко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну заяву задовольнити частково, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі вартості купівлі та встановлення однієї камери відео спостереження. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення не було визначено обсягу завданої шкоди з боку ОСОБА_1 . Також вказано, що позивачем не доведено, що обсяг виконаних ним ремонтних робіт має причинно-наслідковий зв`язок із шкодою майну, яка була завдана відповідачем 05.06.2023 року та 19.06.2023 року. судом не було встановлено в чому саме полягали моральні страждання позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначав, що судове рішення ухвалене з дотриманням закону, а апеляційна скарга є необґрунтованою. ОСОБА_1 надав апеляційному суду додаткові пояснення, в яких додатково вказав, що жодних двох розбитих камер позивач нікому не пред`являв. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 05.06.2023 ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , піднявшись поверхом вище своєї квартири з хуліганських дій розбив камеру відеоспостереження, яка належить позивачу. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.09.2023 у справі № 334/5107/23 ОСОБА_1 по вказаним обставинам визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 19.06.2023 року ОСОБА_1 знову пошкодив камери відеоспостереження, які належать позивачу. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2023 року у справі №334/7124/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП і застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Вищевказані постанови набрали законної сили, є чинними та встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово здійснював шкоду приватному майну ОСОБА_2 за допомогою підготовленого інструмента. Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи в місцях загального користування мешканців житлового будинку (громадському місці), застосовуючи заготовлений предмет, умисно здійснив декілька ударів по майну ОСОБА_2 , завдавши матеріальної шкоди, що виразилося в неповазі до спільного існування в суспільстві, оточенні і порушенні громадського спокою сусідів. Судом також встановлено, що на відновлення пошкодженої системи відеоспостереження, ОСОБА_2 понесено витрати на загальну суму 8 970,00 грн. Про дану обставину свідчать відповідні рахунки на оплату № 2006-001 від 14 червня 2023 року та № 609-001 від 06 вересня 2023 року. Як встановлено судом, станом на дату постановлення даного судового рішення ОСОБА_1 будь-яких коштів на відшкодування завданої матеріальної шкоди не надав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 8 970,00 грн. Також суд вважав доведеним, що дії відповідача ОСОБА_1 , у даному випадку були неправомірними і цими неправомірними діями позивачу було завдано моральну шкоду, між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивача та наслідками в вигляді завдання моральної шкоди, яка виразилася у заподіянні матеріальної шкоди та моральних стражданнях у зв`язку з цим - є причинно-слідчий зв`язок, тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на відшкодування завданої моральної шкоди на користь позивача 3 000,00 грн. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідач не спростував жодними належними і допустимими доказами того, що завдана ним шкода є меншою, ніж заявлена у позові, зокрема, щодо обсягу пошкодженого майна. За наведених обставин колегія суддів погоджується із обґрунтованістю та доведеністю вимог про стягнення матеріальної шкоди в заявленому позивачем розмірі 8 970,00 грн. Надані позивачем рахунки на загальну суму 8 970,00 грн є належними доказами, які безсумнівно підтверджують понесені позивачем витрати. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов`язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов`язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом`якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Відшкодування - монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки. Відповідно доп. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені. Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Колегія суддів погоджується із тим, що дії відповідача ОСОБА_1 , у даному випадку були неправомірними, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, і цими неправомірними діями позивачу було завдано моральну шкоду, між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивача та наслідками в вигляді завдання моральної шкоди, яка виразилася у заподіянні матеріальної шкоди та моральних стражданнях у зв`язку з цим є причинно-наслідковий зв`язок. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд вірно виходив із ступеня завданих позивачу моральних страждань, що були викликані пошкодженням його майна, виникненням побутових незручностей, пов`язаних із неможливістю експлуатації належного йому майна, необхідністю прикладення психологічних, часових та матеріальних затрат для відновлення свого порушеного права. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. У даному контексті доречно також зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» (2004): «Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення». Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості права приватної власності, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині й охороняється державою, а також характеру і обсягу моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_2 , суд обґрунтовано вважав за необхідне стягнути з відповідача на відшкодування завданої моральної шкоди на користь позивача 3 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Пономаренка Олександра Олександровича залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2024 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 1 липня 2024 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков