Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/29638/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м. Хмельницький Справа № 686/29638/23 Провадження № 22-ц/4820/1086/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г., учасники справи: апелянтка ОСОБА_1 , представник Кабінету Міністрів України Луков А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року (суддя Козак О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі Посольства російської федерації в Швейцарській Конфедерації про відшкодування шкоди, в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі Посольства російської федерації в Швейцарській Конфедерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Це призвело до порушення прав позивачки, у зв`язку з чим їй завдано матеріальної шкоди та моральних страждань, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України. Російська федерація своїми протиправними діями заподіяла матеріальну та моральну шкоду порушенням права на життя, на мирне володіння та розпорядження своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, російська федерація несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території. Крім того, позивачка щоденно зазнає стресу через постійні повітряні тривоги, та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури. Також вона змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. З урахуванням наведеного позивач просила суд: стягнути з держави російська федерація на її користь в рахунок відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок експропріації російської федерації природних ресурсів Українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24 583 718,34 грн. та моральної шкоди в розмірі 1 259 300 грн., а всього 25 843 018,34 грн.; стягнути з держави Україна на її користь одну гривню моральної шкоди, завданої їй порушенням її прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності; судові витрати та видатки і можливі податки, платежі та збори покласти на відповідачів. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог позивачем. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправомірно став на захист відповідача, який не подавав письмового відзиву чи заперечень, не надав доказів на спростування своєї вини чи презумпції завдавача шкоди, оскільки обов`язок доказування не співмірності завданої моральної шкоди у відповідності до норм ЦПК України покладено саме на відповідача. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви мають тлумачитися переважно на користь споживача державних послуг. Факт вчинення збройної агресії проти України є суспільно-небезпечним діянням, що порушує права та свободи людини і громадянина, зокрема, право на життя, здоров`я, житло, працю, освіту свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на проведення мирних зібрань, право на свободу вираження думки та інформації, право на безпечне довкілля тощо. На думку апелянта, обраний ним спосіб захисту порушеного права у вигляді одноразового відшкодування є належним, достатнім та ефективним, установленим законом, об`єктивно виправданим і обґрунтованим, та виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту порушеного права. Кабінет Міністрів України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують вчинення протиправних дій з боку Кабінету Міністрів України щодо позивача і спричинення будь-якої шкоди, тому судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог до держави Україна. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник Кабінету Міністрів України Луков А.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Інший відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України і проживає в АДРЕСА_1 . Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущену вигоду. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою. Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду. Аналіз положень статті 1166 ЦК України, 1167 ЦК. України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової та моральної шкоди шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди. У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України) Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). Однак при цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України. За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед нею за завдані збитки, а її позов у цій частині є необґрунтованим. В обґрунтування позову щодо російської федерації позивач посилається як на спричинення їй матеріальної шкоди так і на моральні страждання внаслідок стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав, не конкретизуючи при цьому в чому проявляються такі зусилля. Однак належних та допустимих доказів щодо спричинення їй матеріальної шкоди в розмірі 24583718,34 грн. ОСОБА_1 не надано суду, в матеріалах справи такі докази відсутні, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильним. Водночас у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_1 зазнала душевних страждань і приниження, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що на території Хмельницької області та м. Хмельницького не велись активні бойові дії, позивачем не надано суду доказів щодо завдання шкоди його майну внаслідок обстрілів м. Хмельницького, доказів вимушеного виїзду з місця постійного проживання через бойові дії чи погіршення в результаті цього її стану здоров`я. За встановлених обставин по справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями держави російська федерація. Враховуючи обставини справи і обґрунтування позову, вважає можливим визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. При вирішенні спору за вимогами ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про необґрунтованість позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. З держави росія (російська федерація) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 50000 грн. моральної шкоди. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року скасувати в частині вимог до російської федерації про відшкодування моральної шкоди та в цій частині ухвалити нове рішення. Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 червня 2024 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк