Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/4698/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/4698/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 26 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Житомирській області на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 23.02.2021 №Ф-194877-51У про сплату боргу (недоїмки) на суму 36967,66 грн. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 23.02.2021 №Ф-194877-51У про сплату боргу (недоїмки)на суму 36967,66 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 992,40 грн. Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 заяву представника ОСОБА_1 про розподіл витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь Приватного акціонерного товариства ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 11 000 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що протягом спірного періоду позивач був найманим працівником. У цей період роботодавець, відповідно до вимог чинного законодавства нараховував та сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017 рік, 2019 рік, 2020 рік та 2021 рік) позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу. Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, заявлений до відшкодування їх розмір ( 25 000,00 грн) є надмірним. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що фізичні особи - підприємці, (у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування) і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи підприємці. Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску. Отже, від нарахувань за 2017-2021 рік за себе за весь період - позивач не звільнений, і відповідно до наявної заборгованості йому була правомірно сформована і надіслана вимога про сплату боргу від 23.02.2021 № ф -194877-51У на суму 36967,66 грн. Крім того позивачем не подано до контролюючого органу форму 8-ОПП або письмове повідомлення про відсутність підприємницької діяльності у спірний період 2017 2021 роки. Також Головне управління ДПС у Житомирській області подало апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій просило скасувати додаткове рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що у позові позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, яка буде понесена позивачем, зокрема, на професійну правничу допомогу, становить 40 000 грн., остаточний розрахунок всіх судових витрат та витрат на правничу допомогу , а також докази їх понесення та оплати позивачем будуть надані до суду, представництво позивача в суді та інші. Проте це позивачем/його представником не було зроблено, в порушення вимог ч.7ст.139 КАС України. Завірену копію Договору про надання професійної правничої допомоги, підписаний акт наданих послуг, в якому містився б детальний опис виконаних адвокатом робіт, та квитанції на підтвердження оплати не надано. Відтак, заявлені витрати на правову допомогу необґрунтовано значно завищено. Крім того позивачем також подано апеляційну скаргу на додаткове судове рішення, в якій просить змінити додаткове рішення та стягнути на його користь 25 000 грн витрат понесених на правничу допомогу. В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд не в праві змінювати заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу якщо заява відповідає вимогам КАС України. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказано, що фізична особа - підприємець, яка одночасно є найманим працівником не зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, оскільки такий внесок сплачується роботодавцем. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою суду від 04.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Житомирській області на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення та за відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ФОП ОСОБА_1 з 27.10.2010 було взято на облік в контролюючих органах Головного управління ДПС. Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується недоїмка, яка виникла за рахунок нарахувань: - 01.01.2018 обліковується переплата в сумі 821,08 грн.; - 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2018 року на суму 2457.18 грн. по терміну сплати 19.04.2018; - 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2018 року на суму 2457.18 грн. по терміну сплати 19.07.2018; - 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2018 року на суму 2457.18 грн. по терміну сплати 19.10.2018; - 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2018 року на суму 2457.18 грн. по терміну сплати 21.01.2019; - 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2019 року на суму 2754.18 грн. по терміну сплати 19.04.2019; - 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2019 року на суму 2754.18 грн. по терміну сплати 19.07.2019; - 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754.18 грн. по терміну сплати 21.10.2019; - 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2019 року на суму 2754.18 грн. по терміну сплати 21.10.2020. Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №53З-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СО-19)», від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соніальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)» та від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-І9)», в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, ФОП ОСОБА_1 централізовано нараховано єдиного внеску : - за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020; - за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020; - за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн. по терміну сплати 19.01.2021. Станом на 08.06.2022 у ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальну суму 36967,66 грн. Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021 №Ф-194877-51У, позивач звернувся до суду. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Положенням абз. 1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Згідно абз. 1 п.2 ч. ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до абз. 3, 5 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. За приписами ч.10 ст.9 Закону № 2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок податкового органу; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Згідно ч.ч. 3, 4 ст.25 Закону №2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Постановами Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 18.02.2022 у справі №420/4911/20 визначено, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Водночас, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, лише за умови, якщо вона не є найманим працівником. В цьому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. Суд акцентував увагу на тому, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Однак тлумачення норм даного Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 був найманим працівником відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю з ТОВ "ГК Беті" в період з 23.09.2016 по 18.03.2018. З 01.08.2017 позивач був призначений на посаду генерального директора ТОВ "Буті" та по теперішній час. Отже, саме на ТОВ "Беті" як страхувальника-роботодавця з 23.09.2016 були покладені обов`язки щодо сплати єдиного внеску з заробітної плати позивача. Тобто, протягом спірного періоду позивач був найманим працівником. У цей період роботодавець, відповідно до вимог чинного законодавства нараховував та сплачував за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування. Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017 рік, 2019 рік, 2020 рік та 2021 рок) позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з квітня 2018 року - по грудень 2020 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право здійснювати підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї. При цьому доводи скаржника про неподання позивачем заяви про списання боргу суд відхиляє, оскільки в даному випадку були відсутні підстави для нарахування даного внеску. Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. Стосовно оскарження сторонами додаткового судового рішення, яким здійснено розподіл судових витрат понесених позивачем на правову допомогу слід вказати наступне. 31.10.2023 представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на забезпечення професійної правничої допомоги в розмірі 25 000,00 грн. Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вказаних норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалено рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно матеріалів справи, на момент вирішення питання про розподіл витрати на правничу допомогу судом першої інстанції представником позивача надано суду: договір-оферта №13/20 від 02.06.2020, договір приєднання №51/21 від 05.10.2021, додаткова угода №5 від 23.12.2021, акт про виконання робіт від 26.10.2023. З наданих доказів вбачається, що позивачу надано професійну правничу допомогу за обсягом послуг відповідно до акту про виконання робіт та детального опису робіт. Понесені витрати на професійну правничу допомогу склали 25 000 грн. Разом з тим, з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 25000 грн є неспівмірною зі складністю справи. Судом першої інстанції вірно зазначено, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Відтак, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат. Зважаючи на наведене, та з урахуванням викладених обставин справи та положень законодавства, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахування критеріїв пропорційності, а також обсягу наданих послуг, підставним є присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 11 000 грн. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Головного управління ДПС у Житомирській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.