Постанова Київський апеляційний суд № 759/9161/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/8421/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 року м. Київ Справа № 759/9161/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Горбенко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною, встановив: У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 , яким просить визнати недійсною довіреність від 27.09.2018 року, видану ОСОБА_3 та посвідчену головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П., що зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації Бориспільської ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року, а також вирішити питання судових витрат у справі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.10.2018 року нею (покупець) від свого імені із подальшим оформленням права власності відповідно до законодавства та ОСОБА_4 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 47,9 кв.м, загальною площею 117,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 412, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок (кадастровий номер земельної ділянки № 5110136900:38:025:0057, площа 0,0149 га, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М., зареєстрований в реєстрі за №415. Разом з тим, в Київському районному суді м. Одеси була розглянута справа № 947/20577/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на нерухоме майно та переведення прав та обов`язків покупця. До вказаного позову було надано копію довіреності від 27.09.2018 року, посвідчену головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П. та зареєстровану у книзі реєстрації вихідної документації ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року без її подальшого посвідчення нотаріусом чи іншою уповноваженою особою. З тексту вказаної довіреності вбачається, що вона була видана ОСОБА_3 , який уповноважує її укласти та зареєструвати вищевказані договори купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки від його імені за довіреністю. На підставі даної довіреності судом у справі № 947/20577/22 було незаконно передано у власність ОСОБА_3 нерухомість, що належить їй на праві приватної власності: дачний будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, кадастровий номер № 5110136900:38:025:0057, на якій розташований вказаний будинок, чим було порушено її права та інтереси на мирне володіння та розпорядження своїм майном. Зазначає, що договори купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки від 24.10.2018 року були укладені нею особисто, від свого імені, вона не діяла на підставі жодної з довіреностей, дані правочини щодо купівлі-продажу нерухомого майна були укладені нею за власним волевиявленням та без сприяння сторонніх осіб, про що свідчать, зокрема, п. 5 Договору купівлі-продажу будинку та п. 3.3. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, якими визначено, що дані об`єкти були придбані нею одноособово за власні особисті кошти, що вона отримує об`єкти в особисту власність та не перебуває у будь-яких шлюбних або сімейних відносинах. Вказує, що про існування довіреності дізналась вже під час розгляду справи № 947/20577/22 та не розуміє походження довіреності, оскільки вона на момент укладання вищезазначених договорів придбання нерухомого майна не була повідомлена та обізнана про наявність такої довіреності та про мету її укладання. Вважає, що довіреність від 27.09.2018 року, видана ОСОБА_3 та посвідчена головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П., що зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації Бориспільської ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року, є недійсною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що остання була укладена без посвідчення нотаріусом чи іншою уповноваженою на те особою, посвідчена з порушеннями Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, не уповноваженою на те особою, а також з порушенням вимог п. 10 Порядку, згідно з яким посвідчені заповіти і довіреності реєструються посадовими, службовими особами, крім капітанів морських або річкових суден, що плавають під прапором України, начальників пошукових або інших експедицій, в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, і запис у реєстрі є доказом посвідчення заповіту чи довіреності. Вказує, що дана довіреність не може бути належною підставою для уповноваження особи для здійснення дій від імені довірителя, оскільки документ зареєстрований лише у книзі вихідної документації по Бориспільській ЦРЛ, при цьому запис про дану довіреність - відсутній у відповідному реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених. Тому, виходячи з аналізу положень п. 10 Порядку, вважає, що відсутні будь-які належні та допустимі докази посвідчення довіреності, яку було видано ОСОБА_3 , оскільки підтвердженням посвідчення довіреності є відповідний запис у реєстрі, а запис у даному реєстрі відносно вказаної довіреності здійснено не було. Відповідно, неможливо належним чином упевнитись в законності такої довіреності, часу її укладання та посвідчення, а тим більше, у її достовірності та належності. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що довіреність від 27.09.2018 року, видана ОСОБА_3 та посвідчена головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П., що зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації Бориспільської ЦРЛ за №1604 від 27.09.2018 року, є недійсною, а також такою, що порушує право позивача на мирне та безперешкодне володіння майном, у зв`язку з її посвідченням неуповноваженою на те особою та відсутності запису у реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених. Вважає, що даний позов про визнання довіреності недійсною був поданий для захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 на мирне володіння та розпорядження її майном, передбачених Конституцією та чинним законодавством України. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотримання норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Вказує, що позивач поданням цього позову намагалась оспорити законність вже ухваленого рішення в іншій цивільній справі № 947/20577/22. ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб не повідомляла довірителя про відмову вчинення дій, які були визначені довіреністю, грошові кошти у сумі 3 250 000 грн., передані для оплати по договорам на придбання нерухомості, довірителю не повертала. ОСОБА_1 , будучи представником за довіреністю від 27 вересня 2018 року, вказану довіреність не виконала, про наявність довіреності нотаріусу під час укладення договору на придбання нерухомого майна не повідомила. Зазначає, що сама по собі позовна вимога про скасування довіреності, яка не була пред`явлена повіреною особою (позивачем) до виконання викладеного у ній доручення, не породжує наслідків недійсності довіреності передбачених законом. Довіреність № 1604 від 27.09.2018 року було видано ОСОБА_3 строком на один рік, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк дії оспорюваної довіреності сплинув 27.09.2019 року. Звернення до суду у травні 2023 року про визнання недійсною довіреності, строк якої припинився ще у вересні 2019 року, та яка позивачем (представником) не була виконана, а отже, не породила будь-яких правових наслідків для позивача, свідчить про порушення позивачем принципу юридичної визначеності. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2 , ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати. Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши позивача та представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 24.09.2018 року по 28.09.2018 року включно проходив лікування у терапевтичному відділенні КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (а.с. 80-83). 27.09.2018 року ОСОБА_3 видано довіреність, якою уповноважено ОСОБА_1 укласти та зареєструвати договір купівлі-продажу дачного будинку НОМЕР_1, з реєстраційним номером 1135474551101 та земельної ділянки 0,0149 га, з реєстраційним номером 1116253951000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена головним лікарем Бориспільської центральної районної лікарні Щур О.П. та зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації по Бориспільській ЦРЛ за № 1604. Довіреність видана терміном на один рік, без права передоручення (а.с. 12, 87). Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за № 412, ОСОБА_4 передала у власність (продала) ОСОБА_1 дачний будинок АДРЕСА_1 житловою площею 47,9 кв.м , загальною площею 117,2 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 0,0149 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:38:025:0057. Продаж дачного будинку вчинено за 1 781 440 грн. (а.с. 6-8). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за № 415, ОСОБА_4 передала у власність (продала) ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0149 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:38:025:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Продаж земельної ділянки вчинено за 104 300 грн. (а.с. 9-11). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 не навела, на чому ґрунтуються її вимоги в контексті наявності порушення її прав саме довіреністю. Позивач фактично не погоджується з рішенням у іншій цивільній справі № 947/20577/22 від 17.03.2023 року, яке вона вважає незаконним внаслідок того, що на підставі оспорюваної довіреності судом у справі № 947/20577/22 було передано у власність ОСОБА_3 нерухомість, що належить їй на праві приватної власності, чим було порушено її права та інтереси на мирне володіння та розпорядження її майном. Проте, представництво за довіреністю автоматично припиняє свою дію з моменту повного виконання повіреним дій, на вчинення яких він був уповноважений від імені та в інтересах довірителя. Це положення ґрунтується на виключному характері повноважень повіреного, неможливості їх розширення і має застосовуватись незалежно від часу, який залишився до спливу строку дії довіреності, визначеного у ній. Оспорювана довіреність від 27.09.2018 року, строк дії якої був визначений один рік, не була використана у правовідносинах, що регулюються цивільним законодавством і виникають з договору купівлі-продажу через норми цивільного права про представництво. Строк довіреності на момент звернення до суду і вказаним позовом також закінчився, так само як і на момент пред`явлення позову, що був розглянутий у справі № 947/20577/22. Таким чином, вказана довіреність не може бути предметом окремого судового розгляду, і правова оцінка законності виданої довіреності може надаватись в межах судового розгляду в порядку, визначеним чинним законодавством України, для відносин щодо укладення договорів купівлі-продажу через норми цивільного права про представництво. Отже, в судовому засіданні не знайшли підтвердження підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, та посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог. Позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, не вказано, чим саме відповідач порушив її права. Посилаючись на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 1, абз. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України). Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 , юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Статтею 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом». Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання недійсною довіреності від 27.09.2018 року, що видана ОСОБА_3 для укладення договору купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 , посвідчена головним лікарем Бориспільської центральної районної лікарні Щур О.П. Підставою позову позивач зазначає те, що оспорюваний правочин (довіреність від 27.09.2018 року) не відповідає вимогам законодавства з огляду на те, що укладений не уповноваженою на те особою та посвідчена з порушеннями п.п.1, 10 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, а також посилається, що вона не була обізнана про наявність такої довіреності та мету її складання. При цьому, матеріали справи не містять даних про те, що довіреність була використана ОСОБА_1 при вчиненні правочинів купівлі-продажу або у інших правовідносинах. Натомість, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично не погоджується з рішенням у іншій цивільній справі № 947/20577/22 від 17.03.2023 року, яке вона вважає незаконним внаслідок того, що на підставі оспорюваної довіреності судом у справі № 947/20577/22 було передано у власність ОСОБА_3 нерухоме майно, що належить їй на праві приватної власності та яке вона придбала за власні кошти, чим було порушено її права та інтереси на мирне володіння та розпорядження її майном. З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 947/20577/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на нерухоме майно та переведення прав та обов`язків покупця. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 17 березня 2023 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_1 за період з 04.11.2019 року по лютий 2022 року. Переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 412, з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 415, з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Визнано право власності ОСОБА_3 на дачний будинок номер 2/19/д, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 117,2 кв.м , житловою площею - 47,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1135474551101). Визнано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0149 га, кадастровий номер 110136900:38:025:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1116253951000). На даний час рішення у вказаній справі № 947/20577/22 не набрало законної сили та переглядається в апеляційному порядку. Зі змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2023 року у справі № 947/20577/22 вбачається, що заперечуючи проти позову ОСОБА_3 , представник ОСОБА_1 посилався на те, що довіреність видана позивачем на ім`я відповідача жодних правових наслідків не створює, оскільки була зареєстрована лише у книзі реєстрації вихідної документації по Бориспільській ЦРЛ, натомість в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених та Єдиному реєстрі довіреностей реєстрація даної довіреності не проводилася, сама довіреність та грошові кошти у сумі, яка в ній зазначена, відповідачу не передавалися, нерухоме майно придбано відповідачем за власні грошові кошти. З викладеного вбачається, що доводи, викладені позивачем у цій справі щодо законності виданої довіреності, є предметом окремого судового розгляду, правова оцінка якого надається в межах судового розгляду у справі № 947/20577/22 в порядку, визначеному чинним законодавством України. Отже, ОСОБА_1 має захищати свої права та інтереси під час судового розгляду у справі № 947/20577/22 за зазначеними позовними вимогами ОСОБА_3 , а не ініціювати окремий судовий спір щодо оспорювання довіреності від 27.09.2018 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі ( для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі. Доводи апеляційної скарги позивача також полягають в тому, що суд не здійснив захисту її порушеного права, адже укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 24 жовтня 2018 року жодним чином не пов`язане з видачею вказаної довіреності, оскільки позивач при укладенні договорів діяла від власного імені та придбавала майно за власні кошти, вона не була обізнана про наявність такої довіреності, про її видачу ОСОБА_3 не була повідомлена. З викладеного слідує, що позивач ОСОБА_1 оспорює сам факт правовідносин представництва між нею та ОСОБА_3 , посилаючись на те, що таких правовідносин не існувало, жодних доручень ОСОБА_3 їй не надавав. Проте такі доводи позивача висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не спростовують, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору. Згідно з частиною першою статті 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007 ЦК України). Довіреність та договір доручення є основними документами, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя. Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повноважень повіреного, викладених у договорі, береться до уваги, у разі виникнення спору, текст довіреності. Отже, внутрішні відносини представництва оформлюються договором, тобто зазвичай договором доручення, а зовнішні - довіреністю. Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Таким чином, виходячи із обставин справи та підстав, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, факт відсутності правовідносин представництва за дорученням, недійсність виданої довіреності з огляду на її оформлення з порушенням вимог закону, може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину ( довіреності), а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного правочину у мотивувальній частині судового рішення. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 27 червня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.