Постанова 4824 № 1016/2109/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 1016/2109/12 провадження № 22-ц/824/608/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І., при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання права власності на домоволодіння та витребування домоволодіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лєшкова Гліба Юрійовича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року в складі судді Білоцької Л. В., встановив: 06.08.2012 прокурор Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння від 16 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 щодо домоволодіння в АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі 2795. Зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнити домоволодіння в АДРЕСА_1 та повернути позивачу документацію на будинок. Посилався на ті підстави, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року, належне ОСОБА_1 домоволодіння від її імені було продано ОСОБА_8 . У вказаному договорі зазначено, що правовою підставою здійснення вказаного правочину була довіреність, посвідчена приватним нотаріусом 01 листопада 2007 року за №786. ОСОБА_1 у 2009 році зверталася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним на підставі того, що довіреність №786 від 01 листопада 2007 року для здійснення від її імені будь-якого відчуження належного їй домоволодіння нею не видавалася, а тому не могла бути підставою для вчинення договору купівлі-продажу від її імені. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 12 березня 2009 року, яка була чинною до 18 січня 2012 року, накладено арешт на спірне домоволодіння. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 10 червня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 грудня 2011 року рішення цього ж суду від 10 червня 2011 року доповнено словами в назві позову « повернення домоволодіння та відшкодування моральної шкоди», абзацом другим «У позові ОСОБА_1 про повернення домоволодіння та відшкодування моральної шкоди відмовлено». Рішенням апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2012 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 червня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , на підставі якого останній набув право власності на спірне домоволодіння. Додаткове рішення цього ж суду від 15 грудня 2011 року залишено без змін. 16 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., зареєстрований в реєстрі за №2795. Таким чином, на момент відчуження ОСОБА_3 спірного домоволодіння відпала правова підстава набуття ним прав на вказаний будинок, а також була чинною заборона на його відчуження, накладена судом як заходи забезпечення позову, у зв`язку з чим позивач просив визнати недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України договір купівлі-продажу домоволодіння від 16 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , зобов`язати відповідачів звільнити спірний будинок та повернути ОСОБА_1 документацію на будинок, а саме технічний паспорт та домову книгу. Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 червня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_1 , укладений 16 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., зареєстрований в реєстрі за №2795. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 червня 2013 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 05.12.2013 прокурор Макарівського району Київської області подав заяву про уточнення позовних вимог. Посилаючись на вимоги ст. 388 ЦК України, не змінюючи предмету чи підстав заявленого раніше позову, змінив позовні вимоги та просив визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1 , та витребувати домоволодіння з володіння добросовісних набувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року позовні вимоги прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння залишено без задоволення. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 131 -134 т.6). Підставою для скасування вказаних судових рішень слугувало те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки прокурором було подано заяву про зміну позовних вимог, якою заявлено позовні вимоги про витребування майна та визнання права власності у порядку ст. 388 ЦК України, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що є порушенням принципу диспозитивності судового розгляду, визначеного ст. 11 ЦПК України. Апеляційний суд не перевірив доводів сторін та не встановив факт добросовісності чи недобросовісності набуття відповідачами у цій справі спірного майна, наслідком якого є витребування або відмова у витребуванні набутого ним майна відповідно до вимог ст. 388 ЦК України. При цьому суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння. 25.10.2018 перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про заміну відповідача та уточнення позовних вимог. Зазначив, що за результатами аналізу відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №4304 від 25.12.2016 відчужено будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 . У зв`язку з цим відпала необхідність у пред`явленні позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Просив замінити первісних відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на належного відповідача ОСОБА_2 . Залучити до участі в справі в якості третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Позовну вимогу прокурора «витребувати домоволодіння в АДРЕСА_1 з володіння добросовісних набувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » змінити та викласти у наступній редакції: «Витребувати домоволодіння в АДРЕСА_1 з володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 ». Ухвалою Макарівського районного суду Київської області ві 25 жовтня 2018 року замінено первісних відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на належного відповідача ОСОБА_2 . Залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року позовні вимоги прокурора Макарівського району в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним). Враховуючи те, що позивачка безпосередньо не укладала договір купівлі-продажу спірного домоволодіння, а довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу, не містила відомостей щодо надання повноважень довірителем повіреному на відчуження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане майно вибуло з володіння законного власника поза її волею. Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що він набув спірне майно за оплатним договором та є добросовісним набувачем суд оцінив критично, оскільки він придбав спірне домоволодіння під час дії ухвали про накладення на нього арешту в якості забезпечення позову з забороною його відчуження. Також суд врахував той факт, що договір купівлі-продажу укладався під час перебування вказаної справи в провадженні суду (з 2012 року) і вказані відомості перебували у вільному доступі. Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 здійснено реконструкцію спірного домоволодіння та значно збільшено його площу, суд оцінив критично, оскільки зазначені дії відбувалися під час дії ухвали про накладення арешту на майно в якості забезпечення вказаного позову, а також згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 16.12.2014 №7127/14-43/17002/14-43 відсутня проектно-технічна, договірна та кошторисна документація на реконструкцію будівель та споруд домоволодіння АДРЕСА_1 ; виконавча (звітна) документація: акти здачі-приймання виконаних робіт, відомостей матеріалів, тощо на виконання будівельних робіт з реконструкції будівель і споруд вищевказаного домоволодіння. Оскільки спірне домоволодіння вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею, а тому має бути витребувано з володіння ОСОБА_2 на її користь. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з вимог ст. 388 ЦК України її право власності презюмується, а у разі набрання вказаним рішенням законної сили, воно підлягатиме виконанню шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 26.02.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Лєшков Г. Ю. через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що при постановленні оскаржуваного судового рішення судом було допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, а також неправильне застосування норм матеріального права. Щодо висновку суду про недобросовісність ОСОБА_2 як набувача спірного домоволодіння за договором купівлі-продажу від 15.12.2016 зазначив наступне. Так, на дату звернення із даною апеляційною скаргою, у вільному доступі ( тобто у Єдиному реєстрі судових рішень) по справі №1016/2109/12 перебувають судові документи, починаючи з ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19.04.2013 р. У відкритому доступі не перебувають судові документи, якими накладалися арешти (заходи забезпечення) в цій справі у більш ранні періоди (зокрема ухвали Макарівського районного суду від 12 березня 2009 року та від 23 серпня 2012 року, про які зазначається в оскаржуваному рішенні). Таким чином, на момент придбання спірного домоволодіння за договором купівлі-продажу від 25.12.2016 р. ОСОБА_2 технічно не мав можливості ознайомитися із ухвалою Макарівського районного суду від 23 серпня 2012 року з відкритих джерел (ЄДРСР). Стороною вказаного провадження на вказану дату ОСОБА_2 не був. Крім того, не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що ОСОБА_2 придбав спірне домоволодіння під час дії ухвали Макарівського районного суду від 23 серпня 2012 року про накладення на нього арешту. Звертає увагу, що дана ухвала була винесена з формулюванням - «до вирішення справи в судовому порядку». Станом на момент укладання договору купівлі-продажу №4304 від 25.12.2016, справа №1016/2109/12 була вирішена у судовому порядку, оскільки мала винесене судове рішення про відмову в позові, яке набрало законної сили після завершення процедури апеляційного оскарження. Таким чином, домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 , не було спірним з 10.02.2016 до 29.03.2017, коли сторона позивача звернулася про оскарження попередніх судових рішень в касаційному порядку із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Вказане свідчить, що придбання ОСОБА_2 домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2016 відбулось у період, коли існували всі підстави вважати майновий спір щодо такого домоволодіння остаточно вирішеним. За вказаних обставин ОСОБА_2 не знав та не міг знати про існування судового спору щодо придбаного майна, що спростовує висновок суду першої інстанції про нього як про недобросовісного набувача. Зазначив, що ОСОБА_2 не є професійним учасником ринку нерухомості та придбав вказане домоволодіння для власного проживання та проживання членів своєї родини. Крім того ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - земельної ділянки (кадастровий номер 3222755101:01:096:0007), що була придбана ним за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., зареєстрованим в реєстрі за № 4305; - земельної ділянки (кадастровий номер 3222755101:01:096:0010), що була придбана ним за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., зареєстрованим в реєстрі за № 4306 . Вказані договори були укладені ОСОБА_2 із попередніми власниками - громадянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначені договори купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_2 став власником нерухомого майна, було укладено відповідно до законодавства України, на їх підставі проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На виконання умов вказаних договорів, ОСОБА_2 сплатив продавцям вартість нерухомого майна. Право власності на домоволодіння минулих власників - громадянок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , підтверджувалось договором купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., що був укладений ними із громадянином ОСОБА_3 . Саме цей договір був наданий ОСОБА_2 громадянками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в якості підтвердження права власності на домоволодіння. Враховуючи вищенаведене, оплатність вказаного договору, а також термін, протягом якого на підставі вказаного договору ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснювали право власності відносно нерухомого майна ( майже 7 років), ОСОБА_2 на момент придбання цього майна в 2016 році не знав і не міг знати про претензії третіх осіб на вказане майно. Останній діяв добросовісно та обачливо. Будь-який інший підхід свідчить про накладення на ОСОБА_2 , як належного та добросовісного набувача, надмірного тягаря та відповідальності за дії державних органів та органів нотаріату. Щодо повноважень, передбачених довіреністю від 29.05.2007 р. зазначив, що вказана довіреність прямо передбачала право «підписувати цивільно-правові угоди» та «виконувати всі інші юридично значимі дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень, та які б належало виконувати ОСОБА_1 , якби вона самостійно займалася зазначеним питанням». При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що свідчили б про визнання недійсним такого правочину (виданої довіреності) на момент його вчинення, або на момент реалізації передбачених довіреністю повноважень. Отже, виходячи з наведеного вище, не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваному рішенні, про те, що майно вибуло з володіння законного власника поза її волею. Відповідно, правочин щодо видачі довіреності повіреному ОСОБА_4 є правомірним, оскільки не доведено інше. В свою чергу правомірними були також дії повіреного, який діяв на підставі зазначеної довіреності (укладення договору купівлі-продажу домоволодіння від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Таким чином недоведеними матеріалами справи є висновки суду щодо вибуття спірного майна з володіння ОСОБА_9 не з її волі, а, отже, безпідставним є застосування судом першої інстанції положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України. При винесенні оспорюваного рішення суд першої інстанції не надав правової оцінки тій обставині, шо ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що не входили до складу домоволодіння на момент укладення договору купівлі-продажу 27.08.2008, укладеного між ОСОБА_1 в інтересах якої діяв ОСОБА_4 (на підставі довіреності від 29.05.2007) та ОСОБА_3 , та на яких фактично розташоване нерухоме майно. Приймаючи рішення на підставі п. 3 ч. 1 статті 388 ЦК України, суд витребував з володіння ОСОБА_2 майно (земельні ділянки кадастровий номер 3222755101:01:096:0007 та кадастровий номер 3222755101:01:096:0010), що не належали ОСОБА_1 станом на 27.08.2008. Вказані дії є грубим порушенням чинного законодавства щодо захисту права власності, та такими, що завдають істотної шкоди законним правам та інтересам ОСОБА_2 . 12.05.2025 ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року залишити без змін. Свої доводи мотивує тим, що 29 вересня 2007 року між та ПП «Ломбард «Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія» в особі Стецкова С. І. був укладений договір про надання ломбардного фінансового кредиту на суму 75 000 грн. 29 травня 2007 року вона видала на ім`я ОСОБА_4 довіреність на право розпорядження жилим будинком в АДРЕСА_1 , без права на свій розсуд визначати його вартість та укладати договори купівлі-продажу. Довіреність вона видавала, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 пояснили, що необхідно отримати витяги та довідки для оформлення договору іпотеки, що це стандартна дія, яку роблять всі для укладення договору. При цьому зазначили, що ніяких повноважень на укладення договорів купівлі-продажу там не буде, у чому вона переконалась особисто. 27.08.2008 ОСОБА_4 на працівником ломбарду ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу будинку, про що її ніяким чином не повідомили. 22.12.2008 вона скасувала вказану довіреність. Зазначила, що спірне майно було іпотечним майном і мало спеціальний порядок його відчуження, не могло бути продано за дорученням, якого не існувало. Відтак ОСОБА_2 не може бути добросовісним набувачем. Крім того, під час переоформлення спірного об`єкту ОСОБА_2 та нотаріус, який здійснював посвідчення договору купівлі-продажу, мали перевірити інформацію про наявність спорів відносно даного нерухомого майна, а в ЄДРСР за адресою домоволодіння є безліч судових рішень, з яких вбачається, зокрема і заборона відчуження спірного домоволодіння. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 12 березня 2009 року було накладено арешт на спірне домоволодіння. Дана ухвала була скасована 18 січня 2012 року. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 23 серпня 2012 року було повторно накладено арешт на спірне домоволодіння, який діє по даний час. Продавці ОСОБА_6 та ОСОБА_5 знали про існування судового спору та арешту, а тому мали повідомити про це ОСОБА_2 . Реконструкція спірного домоволодіння і його продаж відбувався при накладеному арешті, і такі дії відповідачів можна розцінювати лише як намагання приховати спірне домоволодіння від віндикації. В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 - адвокати Лєшков Г. Ю. та Гутарін Я. М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Синяченко В. П., прокурор Харенко О. О. просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Третя особа ОСОБА_7 згідно свідоцтва про смерть померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положенням частин другої та третьої статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, третьої 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належав жилий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . 29 травня 2007 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси з питань розпорядження житловим будинком під АДРЕСА_1 , загальною площею 40,20 кв.м, який належить їй на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування будинку, посвідченого 31 січня 1998 року, Лисенко Л. В., державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори за №159, та земельною ділянкою, на якій він розташований, а також бути її представником з усіх питань, пов`язаних із оформленням цивільно-правових угод (договори купівлі-продажу, міни, оренди, попередніх договорів і т. і.). 27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 ( продавець), від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої 29 травня 2007 року приватним нотаріусом Журавльовою Л. М., та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння. За умовами вказаного договору відчужується домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами: житловий будинок (дерев`яні) - «А» загальною площею 76,6 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м, сарай (цегляні) - «Б», уборна (цегляні) - «В», погріб (шлакобетонні) - «Г», огорожа - 1-5», скважина - «6», за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 80, 81 т.7). 16 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (покупці) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, посвідчений Скляр О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. За цим договором відчужується домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 7,8 т. 8). 15 грудня 2016 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ( продавці) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. За умовами вказаного договору продавці передають, а покупець приймає у власність домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за нього обумовлену цим договором грошову суму. В цілому нерухоме майно, що відчужується, складається з житлового будинку, загальною площею 134 кв.м., житловою площею 107,8 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами (а.с. 3 , 4 т. 8). Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. З установлених судом обставин справи вбачається, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року ОСОБА_4 діяв на підставі чинної на той час довіреності, підписаної ОСОБА_1 , посвідченої 29 травня 2007 року приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. В матеріалах справи немає доказів вчинення довірителем дій, спрямованих на визнання такої довіреності недійсною. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED проти України, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Вирішуючи спори про витребування майна із чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, якому воно було передано за відплатним договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлення тієї обставини, що ОСОБА_1 видала на ім`я ОСОБА_4 довіреність, якою довірену особу уповноважила представляти її інтереси з питань розпорядження житловим будинком під АДРЕСА_1 , а також бути її представником з усіх питань, пов`язаних із оформленням цивільно-правових угод (договори купівлі-продажу, міни, оренди, попередніх договорів і т. і.) щодо вказаного нерухомого майна, за відсутності доказів на спростування існування волевиявлення на видачу довіреності, висновок суду першої інстанції про те, що вказане нерухоме майно вибуло з володіння законного власника поза її волею є необґрунтованим. Будь-які подальші дії повіреного не змінюють факту видачі власником майна довіреності з правом розпорядження. Вказана обставина виключає можливість витребування майна шляхом віндикації, на підставі статті 388 ЦК України. Стосовно добросовісності останнього набувача. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Оскаржуваним судовим рішенням витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивуючи своє рішення щодо недобросовісності ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на те, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 23 серпня 2012 року було накладено арешт на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , до вирішення справи в судовому порядку. Не зважаючи на накладення арешту, ОСОБА_2 придбав вказане домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2016 року. Також судом враховано, що договір купівлі-продажу укладався під час перебування вказаної справи в провадженні суду (з 2012 року) і вказані відомості перебували у вільному доступі. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що він є добросовісним набувачем і не міг знати про існування заборони на відчуження вказаного нерухомого майна, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень по справі №1016/2109/12 перебувають судові документи починаючи з ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19.04.2013. Вказана обставина підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень. З огляду на те, що рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року, яким було відмовлено в задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року, колегія суддів погоджується також з доводами апеляційної скарги в тій частині, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 25 грудня 2016 року домоволодіння по АДРЕСА_1 не було спірним, оскільки спір було вирішено в судовому порядку. За вказаних обставин ОСОБА_2 не знав і не міг знати про існування судового спору щодо набутого ним майна, що спростовує висновок суду першої інстанції про нього, як недобросовісного набувача. Покладення на ОСОБА_2 «надмірного тягаря» щодо перевірки обставин, які не були публічно доступними або були спростовані чинними судовими рішеннями, є неприпустимим. У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19 зазначено, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року(далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи зробити висновок про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. У цій справі суд не надав оцінки критерію пропорційності втручання у право власності ОСОБА_2 як кінцевого набувача спірного нерухомого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Як вбачається з матеріалів справи, витребуване домоволодіння фактично розташоване на земельних ділянках, власником яких є ОСОБА_2 : земельні ділянки кадастрові номери: 3222755101:01:096:0007; 3222755101:01:096:0010, що не входили до складу домоволодіння станом на момент укладення договору купівлі-продажу 27 серпня 2008 рок, укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 . Судом також встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року було відчужено домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами: житловий будинок (дерев`яні) - «А» загальною площею 76,6 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м. За умовами договору купівлі-продажу від 15 грудня 2016 року ОСОБА_2 набув у власність домоволодіння, що складається з житлового будинку, загальною площею 134 кв.м., житловою площею 107,8 кв.м. Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 16.12.2014 №7127/14-43/17002/14-43, на території домоволодіння АДРЕСА_1 було з 2009 року проведено: реконструкцію житлового будинку, в результаті яких було збільшено площу житлового будинку та його конфігурацію; влаштування нових господарських будівель та споруд; реконструкцію сараю літ. "Б"; влаштування на подвір`ї вимощення з декоративного каменю та огорожі. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. За положеннями частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц). Питання щодо відшкодування здійснених добросовісним набувачем витрат у сумі, на яку збільшилась вартість домоволодіння з огляду на проведення поліпшень майна судом не вирішувалось. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині задоволення позову про витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лєшкова Гліба Юрійовича задовольнити. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року в частині витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати. В задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування домоволодіння відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 08.05.2026. Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук