Постанова 4803 № 235/678/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5446/24 Справа № 235/678/24 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 235/678/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С.М. у місті Покровську Донецької області та повне судове рішення складено 03 квітня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (надалі - ТОВ «Краснолиманське») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах з 28.02.2018 по 03.02.2020. Під час звільнення повний розрахунок відповідачем зроблений не був. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 20.11.2023 було стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 59 758,33 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2023 по 20.11.2023, в розмірі 47 406,66 гривень. Остаточний розрахунок був проведений 17.01.2024. У відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач просить стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 32 149,98 гривень. Також позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100 000,00 гривень. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 32 149 грн. 98 коп. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 073 грн. 60 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., просить скасувати рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2023 було стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 59 758,33 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2023 по 20.11.2023. Наполягає на тому, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку. Обмеження ж судом цих виплат шестимісячним терміном вважає незаконним та таким, що суперечить положенням статті 58 Конституції України. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненя середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у визначеному позивачем розмірі, колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 32 149,98 грн, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах з 28.02.2018 по 03.02.2020. Під час звільнення повний розрахунок відповідачем зроблений не був. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 20.11.2023 було стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 59 758,33 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2023 по 20.11.2023, в розмірі 47 406,66 гривень. Остаточний розрахунок був проведений 17.01.2024. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 100 000,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Заробітна плата та середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку, з урахуванням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України, позивачу було стягнуто рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2023, яке виконане 17.01.2024. Оскільки, за вказаний період середній заробіток на користь позивача був стягнутий, то позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100 000,00 грн задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення, в оскаржуваній частині, не відповідає, з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Позивач ОСОБА_1 звільнений 03.02.2020. Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком. При цьому, Закон України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19 липня 2022 року. Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19). З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2023 було стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 59 758,33 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2023 по 20.11.2023 в розмірі 47 406,66 гривень. Рішення суду виконано 17.01.2024. Таким чином, позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 (наступний день після ухвалення рішення Красноармійського міськрайонного суду від 20.11.2023) по 17.01.2024 (день виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду від 20.11.2023). Всього затримка виконання рішення суду та сплати усіх належних при звільненні сум склала 42 робочі дні. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 156,26 грн, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2023 у цивільній справі № 235/1296/21. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 по 17.01.2024 складає 48 562,92 грн. Позивач поставив питання про стягнення середнього заробітку в розмірі 100 000,00 грн. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21. Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3 000,00 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, з відповідача ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 72,67 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог (968,96 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) + 1453,44 грн (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) = 2422,40 грн) х 3% (задоволені вимоги у відсотковому співвідношенні до заявлених вимог) = 72,67 грн). Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, - задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року скасуватив частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 по 17.01.2024, в сумі 3 000,00 (три тисячі) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 67 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 25 червня 2024 року. Головуючий: Судді: