Постанова 4824 № 370/2903/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Білоцька Л.В. Єдиний унікальний номер справи № 370/2903/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10261/2024 ПОСТАНОВА Іменем України 25 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Соколова В.В., Поліщук Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, встановив: У листопаді 2023 року позивач ПАТ «НТК «Електроприлад» звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ПАТ «НТК «Електронприлад» і ОСОБА_1 перебували у трудових відносинах та 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі особистої заяви, але через фінансові труднощі на підприємстві, при звільненні не було виплачено у повній мірі нараховану заробітну плату. ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ПАТ «НТК «Електронприлад», у якому з урахування заяви про збільшення вимог позову загалом просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за заробітною платою у розмірі 36 916,03 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку 256 894,08 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. Рішенням від 10 вересня 2022 року по справі № 761/35788/21 Шевченківський районний суд міста Києва частково задовольнив позов та стягнув із ПАТ «НТК «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у розмірі 36 916,03 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку 262 856,88 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500,00 грн та судовий збір у розмірі 90,80 грн. Позивач вказував, що 07 жовтня 2022 року ПАТ «НТК «Електронприлад» була подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції, а відповідно дане рішення повинно було вступити в силу після тільки після апеляційного розгляду. В подальшому, 24 жовтня 2022 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі неправомірно виданого 19 жовтня 2022 року виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у розмірі 300 363,71 грн та виконавчого збору у розмірі 30 036,37 грн. Після цього, 25 жовтня 2022 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві в рамках даного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт коштів боржника на загальну суму 330 650,08 грн та 26 жовтня 2022 року з рахунку ПАТ «НТК «Електронприлад» було примусово списано 330 650,08 грн на рахунок Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві в рамках ВП № НОМЕР_1. Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві в рамках даного виконавчого провадження 27 жовтня 2022 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року було частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ «НТК «Електронприлад», змінено рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнуто із ПАТ «НТК «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 110 748,09 грн. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 08 травня 2023 року по даній справі у відкритті касаційного провадження було відмовлено. Відповідно, заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку було примусово стягнуто за частково скасованим рішенням суду першої інстанції у розмірі 262 856, 88 грн, а відповідно до рішення апеляційного суду підлягає стягненню лише по 110 748,09 грн, а тому грошові кошти у сумі 152 108,79 грн із відповідача були стягнуті неправомірно та підлягають поверненню. Таким чином позивач вважає, що ОСОБА_1 було отримано 152 108,79 грн без належної на те правової підстави, а тому підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 152 108,79 грн., інфляційні нарахування у розмірі 5 989,41 грн., три відсотки річних у розмірі 3 913,15 грн. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ПАТ «НТК «Електронприлад» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскільки поворот виконання судового рішення, передбачений статтею 444 ЦПК України, не є ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, тому позивач обрав інший, ефективний спосіб захисту, який не суперечить Закону та передбачений статтями 16, 1212 ЦК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення грошових коштів у розмірі 162 011,35 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що ПАТ «НТК «Електронприлад» і ОСОБА_1 перебували у трудових відносинах та 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі особистої заяви, але через фінансові труднощі на підприємстві, при звільненні не було виплачено у повній мірі нараховану заробітну плату. Дані обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2022 року, а тому не підлягають доказуванню у силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України. ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ПАТ «НТК «Електронприлад», у якому з урахування заяви про збільшення вимог позову загалом просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за заробітною платою у розмірі 36 916,03 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку 256 894,08 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн (а.с. 8-13). Рішенням від 10 вересня 2022 року по справі № 761/35788/21 Шевченківський районний суд міста Києва частково задовольнив позов та стягнув із ПАТ «НТК «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у розмірі 36 916,03 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку 262 856,88 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500,00 грн та судовий збір у розмірі 90,80 грн (а.с. 14-18). ПАТ «НТК «Електронприлад» 07 жовтня 2022 року подало апеляційну скарга на вказане рішення суду першої інстанції (а.с. 19). Також встановлено, що 24 жовтня 2022 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі виданого 19 жовтня 2022 року виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у розмірі 300 363,71 грн та виконавчого збору у розмірі 30 036,37 грн (а.с. 20-21). Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві в рамках даного виконавчого провадження 25 жовтня 2022 року було винесено постанову про арешт коштів боржника на загальну суму 330 650,08 грн (а.с. 22-23) та 26 жовтня 2022 року з рахунку ПАТ «НТК «Електронприлад» було примусово списано 330 650,08 грн на рахунок Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві в рамках ВП № НОМЕР_1 (а.с. 24). В подальшому, 27 жовтня 2022 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві в рамках даного виконавчого провадження було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 25-26). Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року було частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ «НТК «Електронприлад», змінено рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнуто із ПАТ «НТК «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 110 748,09 грн. (а.с. 27-34). Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 08 травня 2023 року по даній справі у відкритті касаційного провадження було відмовлено (а.с. 35-37). Між сторонами склалися відносини, які регулюються нормами ЦК України, ЦПК України та КЗпП України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу повернення коштів у розмірі 152 108,79 грн, які, за аргументами позивача, є безпідставно отриманими, та були примусово стягнуті на виконання судового рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, яке в подальшому було скасоване. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15. Із матеріалів справи встановлено, що спірна сума 152 108,79 грн. була виплачена на підставі судового рішення, яке в подальшому було частково скасоване. Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права. Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Згідно з частиною дев`ятою статті 444 ЦПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статтею 445 ЦПК України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ. Зокрема, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України). Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення. У справі, що переглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду. Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19), постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22) та у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 592/12956/21 (провадження № 61-6221св22). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки грошові кошти в сумі 152 108,79 грн набуті ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, належним способом захисту є звернення до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України, відтак суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошовий коштів, не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки така вимога є похідною від позовної вимоги про стягнення безпідставно набутих грошовий коштів За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням передчасності позовних вимог, обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: В.В. Соколова Н.В. Поліщук