Постанова Київський апеляційний суд № 753/16181/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/16181/21 Головуючий у І інстанції - Макаренко І.О. апеляційне провадження №22-ц/824/10055/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Кононенко І.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, - установив: ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ПАТ «НТК «Електронприлад» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. Свої вимоги мотивував тим, що з 27 серпня 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 31 березня 2021 року позивач був звільнений у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, згідно Наказу №204-к від 31 березня 2021 року. Згідно довідки ПАТ «НТК «Електронприлад» №420/993 від 02 серпня 2021 року станом на 31 березня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати складала 131604,70 грн. Відповідно до довідки ПАТ «НТК «Електронприлад» №420/994 від 02 серпня 2021 року станом на 22 липня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати складала 82284,60 грн. За таких обставин, на думку позивача, з відповідача підлягає стягненню у судовому порядку сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 82284,60 грн. Згідно додатку до особового рахунку за 1 квартал 2021 року по працівнику ОСОБА_1 по ПАТ «НТК «Електронприлад» за останні 2 календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача - 31 березня 2021 року, останній фактично відпрацював 19 днів у січні 2021 року та 20 днів у лютому 2021 року. Позивачу нараховано до виплати 18323,74 грн. за січень 2021 року та 18323,74 грн. за лютий 2021 року. Середньоденна заробітна плата позивача складає 939,68 грн. (18323,74 грн. + 18323,74 грн./19 днів + 20 днів). Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення пройшло 137 робочих днів, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент складення позовної заяви складає 128736,16 грн. (939,68 грн. * 137 робочих днів). Відповідно до Глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, з урахуванням того, що строки звернення до суду продовжено на строк дії карантину, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою до відповідача за захистом свого порушеного права. Просив суд, стягнути з ПАТ «НТК «Електронприлад» на свою користь суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 82284,60 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128736,16 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НТК «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 128736,16 грн. (за вирахуванням визначених законом податків та зборів). В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «НТК «Електронприлад» оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що судом першої інстанції не було враховано та не дано жодної оцінки доводам відповідача стосовно можливості зменшення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. Відповідач просив зменшити середній заробіток враховуючи такі обставини як: - затримка у виплаті позивачеві заробітної плати пов`язана з об`єктивними фінансовими труднощами ПАТ «НТК «Електронприлад», які викликані зменшенням фінансування державного оборонного замовлення та зниження попиту на виготовлення авіаційної техніки за комерційними договорами внаслідок кризи в літакобудівельній галузі, що негативно вплинуло на основні види діяльності підприємства та у зв`язку з чим ним за підсумками фінансово-господарської діяльності у 2020 році отримано чистого збитку на суму 20108000 грн., а у 1 півріччі 2021 року - на суму 11913000 грн; - ПАТ «НТК «Електронприлад» є господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави. Державі Україна належить 91,77% статутного капіталу товариства, що підтверджується відкритими відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; - стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні може завадити виконанню ПАТ «НТК «Електронприлад» зобов`язань з виплати заробітної плати іншим працівникам. Станом на 01 грудня 2022 року 265 працівникам підприємства неповністю виплачено заробітну плату, загальна сума заборгованості складає 7878400 грн., що підтверджується звітом про заборгованість з оплати праці на 01 грудня 2022 року; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника з матеріалів позовної заяви встановити неможливо. З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, відповідач просив зменшити розмір сум середнього заробітку з урахуванням справедливості, пропорційності, що відповідає обставинам справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача. Звертає увагу також на те, що позивач хотів протиправно стягнути 82000 грн вже сплачених коштів. Зазначило, що сплата заборгованості відбулася двома платежами, 24 грудня 2021 року та 18 лютого 2022 року. Крім цього, в позовній заяві позивач вказав, що він був звільнений 31 березня 2021 року у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Отже, в даному випадку, на думку апелянта суд першої інстанції не звернув уваги на недобросовісність позивача. Просило скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 128736,16 грн. та ухвалити нове рішення, яким суттєво зменшити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, обґрунтовуючи його тим, що твердження відповідача про те, що він діяв недобросовісно та протиправно хотів повторно стягнути 82284,60 грн не відповідає дійсності, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами. Тягар доказування щодо виплати позивачу простроченої заборгованості із заробітної плати в сумі 82284,60 грн. лежить на відповідачеві. На його думку, суд першої інстанції дійшов правильних висновків стягуючи з відповідача на користь позивача 128736,16 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, в зв`язку із визнанням відповідачем факту несвоєчасного повного розрахунку при звільненні позивача та визнання ним суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок через значні фінансові труднощі підприємства наприкінці 2021 року та надання відповідачем необґрунтованого розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який не відповідає порядку обчислення середньої заробітної плати. Відсутність фінансового-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності. Безпідставними та необґрунтованими є твердження відповідача щодо не співмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості та характером цієї заборгованості, адже розмір заборгованості по заробітній платі на момент звернення до суду складала 82284,60 грн, виникла внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем остаточних розрахунків при звільненні позивача у березні 2020 році і остаточний розрахунок при звільненні позивача здійснено відповідачем лише у лютому 2022 року, тобто лише після вимушеного звернення позивача до суду та через 23 місяці з моменту виникнення обов`язку здійснити повний розрахунок при звільненні. Просив залишити апеляційну скаргу ПАТ «НТК «Електронприлад» без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено, що починаючи з 27 серпня 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді начальника режимно-секретного відділу. Наказом ПАТ «НТК «Електронприлад» «Про припинення трудового договору» №204-к від 30 березня 2021 року, позивача звільнено 31 березня 2021 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України на підставі особистої заяви позивача. Звертаючись до суду, позивач зазначив, що в порушення вимог ст.116 КЗпП України розрахунок з ним у день звільнення проведений не був. Згідно довідки ПАТ «НТК «Електронприлад» №420/993 від 02 серпня 2021 року, станом на 31 березня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати складала 131604,70 грн. Відповідно до довідки ПАТ «НТК «Електронприлад» №420/994 від 02 серпня 2021 року, станом на 22 липня 2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати складала 82284,60 грн. 16 лютого 2023 року відповідачем видано довідку №193/20-02 про те, що ПАТ «НТК «Електронприлад» не має заборгованості з виплати заробітної плати та будь-яких інших виплат перед звільненим працівником ОСОБА_1 , що підтверджується виписками по рахункам від 24 грудня 2021 року, 18 лютого 2022 року. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та врахував те, що з моменту звільнення до моменту складення позовної заяви пройшло 137 робочих днів, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент складення позовної заяви складає 128736,16 грн. До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі того, що згідно додатку до особового рахунку за 1 квартал 2021 року по працівнику ОСОБА_1 по ПАТ «НТК «Електронприлад» за останні 2 календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача - 31 березня 2021 року, ОСОБА_1 фактично відпрацював 19 днів у січні 2021 року та 20 днів у лютому 2021 року. Позивачу нараховано до виплати 18323,74 грн. за січень 2021 року та 18323,74 грн. за лютий 2021 року. На основі даних, що містяться у додатку до особового рахунку за 1 квартал 2021 року по працівнику ОСОБА_1 середньоденна заробітна плата за один робочий день складає 939,68 грн., тоді як за 137 робочих днів складає 128736,16 грн. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 82284,60 грн, суд першої інстанції керувався тим, що вказана сума була виплачена позивачу зі сторони відповідача. З висновками викладеними в оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць. За змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Тобто, законодавство України прямо покладає на власника обов`язок повного розрахунку з працівником з виплатою йому всіх сум, що йому належать, в день звільнення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. У п. 18, абз. 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року за №9 вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Згідно п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Суд першої інстанції на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, визнавши при цьому, що у нього була наявна заборгованість із виплати заробітної плати, яка була погашена відповідно до довідки №193/20-02 від 16 лютого 2023 року, що також виключило задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі. Викладені в апеляційній скарзі доводи на думку колегії суддів не є переконливими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення коштів за період з моменту звільнення по день складення позовної заяви, що становить 137 робочих днів, при цьому суд першої інстанції вірно вирахував середньоденну заробітку плату ОСОБА_1 . Підстав для скасування рішення суду першої інстанції при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 25 липня 2023 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді С.О. Журба Т.О. Писана