Постанова 4870 № 914/2161/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" червня 2024 р. Справа №914/2161/23 м. Львів Західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді МАТУЩАКА О.І суддів СКРИПЧУК О.С. КРАВЧУК Н.М. за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я. П. за участю представників від: відповідача-1- арбітражний керуючий Бандура І.В. - в режимі ВКЗ; відповідача-3 - Константін А.В. (адвокатеса) - в режимі ВКЗ; позивача - Забарін А.Ф. (адвокат) - в режимі ВКЗ; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Майстерня" (вх. ЗАГС 01-05/1135/24 від 18.04.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2024 (повне рішення - 12.04.2024, суддя Чорній Л.З.) у справі №914/2161/23 за заявою ОСОБА_1 , м. Київ до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком Про Груп", м.Львів 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Компані", м. Київ 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Майстерня", м. Київ про визнання недійсним договорів у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Компані", м. Київ про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком Про Груп", м. Львів ВСТАНОВИВ: Суть спору. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ком Про Груп». Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «АТ Компані» до ТОВ "Ком Про Груп" у розмірі 177 140,00 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна ТОВ "Ком Про Груп" арбітражного керуючого Литвиненка Сергія Сергійовича. Ухвалою суду від 08.11.2023 визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Ком Про Груп" у розмірі 22 292, 00 грн. Постановою суду від 08.11.2023 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "Ком Про Груп" та повноваження розпорядника майна; визнано ТОВ "Ком Про Груп" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого Литвиненка С.С., оприлюднено на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повідомлення про визнання ТОВ "Ком Про Груп" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Ухвалою суду від 10.01.2024, зокрема, відсторонено арбітражного керуючого Литвиненка С.С. від виконання повноважень ліквідатора боржника, а ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Бандуру Івана Васильовича. 30.01.2024 через систему «Електронний суд» від кредитора - Лізіна О.С. надійшла заява до ТОВ «Ком Про Груп», ТОВ «АТ Компані», ТОВ «Юридична Майстерня» про визнання недійсними договорів та здійснення розгляду заяви в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. У поданій заяві просив визнати недійсними договір №29/06-23 від 29.06.2023 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Юридична Консалтингова група М.К.С.» (надалі змінено найменування на ТОВ «Ком Про Груп») та ТОВ «АТ Компані», і договір № 21/08-23 від 21.08.2023 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «АТ Компані» та ТОВ «Юридична Майстерня». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 29/06-23 укладено за 14 днів до моменту подання до суду (13.07.2023) заяви ТОВ «АТ Компані» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ком Про Груп». Після відкриття провадження у справі про банкрутство, 21.08.2023 між ТОВ «АТ Компані» та ТОВ «Юридична майстерня» укладено договір № 21/08-23 про відступлення права вимоги. На думку заявника, вказані обставини вказують на фіктивність зазначених правочинів. Окрім цього, відповідно до положень зазначених договорів розрахунок здійснено до підписання договору, однак докази проведення розрахунків між ТОВ «Юридична консалтингова група МКС» та ТОВ «АТ Компані» в матеріалах справи відсутні. ТОВ «Ком Про Груп», маючи невиконанні грошові зобов`язання перед ТОВ «АТ Компані», яке є ініціюючим кредитором у цій справі, безоплатно передало вказаній юридичній особі право грошових вимог до ТОВ «Техно Буд Рітейл», відмовившись таким чином від ліквідного активу. Зазначене призвело також до неможливості виконання боржником грошових зобов`язань перед заявником - ОСОБА_1 Покликався на те, що керівник ТОВ «Юридична Майстерня» - Ющенко О.П. є пов`язаною особою з ТОВ «Ком Про Груп», адже станом на 15.05.2023 останній був кінцевим бенефіціарним власником та учасником ТОВ «Ком Про Груп». Крім цього, Литвиненко С.С. , який як адвокат представляв інтереси ТОВ «Юридична консалтингова група М.К.С. (після перейменування - ТОВ «Ком Про Груп»), представляє також інтереси ТОВ «Юридична Майстерня» у справі № 908/3413/21, а як арбітражний керуючий був розпорядником майна та ліквідатором ТОВ «Ком Про Груп» у справі № 914/2161/23. З огляду на зазначене, оскаржувані правочини є фіктивними, укладеними між пов`язаними особами виключно з метою виведення з власності боржника ТОВ «Ком Про Груп» ліквідного активу - право вимоги у розмірі 2 860 000,00 грн до ТОВ «Техно Буд Рітейл». Господарський суд Львівської області рішенням від 03.04.2024 заяву ОСОБА_1 задовольнив повністю: визнав недійсним договір від 29.06.2023 № 29/06-23 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "Юридична Консалтингова група М.К.С" та ТОВ "АТ Компані"; визнав недійсним договір від 21.08.2023 № 21/08-23 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "АТ Компані" та ТОВ "Юридична Майстерня". Стягнув з ТОВ "Ком Про Груп", ТОВ "АТ Компані" та ТОВ "Юридична Майстерня" на користь ОСОБА_1 по 3 229, 87 грн судового збору з кожного. Рішення суду про задоволення позовних вимог мотивоване тим, що договір про відступлення права вимоги № 29/06-23 було укладено ТОВ «Ком Про Груп» у «підозрілий період», протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (за 33 дні), відчуження права вимоги здійснено ним безоплатно, внаслідок чого він фактично відмовився від власних майнових вимог, що свідчить про наявність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ та визнання цього договору недійсним. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи. Відповідачем подано апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій він просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги покликається на те, що - висновки суду про неоплатність договору є безпідставними, оскільки договором передбачено ціну, за якою відступається право вимоги - 2 860 000, 00 грн; - відсутні ознаки фіктивного правочину, оскільки ТОВ «АТ Компані» передано право вимоги, отримане за договором №29/06-23, до ТОВ "Юридична Майстерня" і ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.01.2024 здійснено процесуальну заміну кредитора у справі №908/3413/21 на підставі документів, які були отримані за договором відступлення права вимоги до боржника; - недоведеним є покликання позивача на те,яким чином колишній керівник міг впливати на діяльність боржника та прийняття ним рішень про укладення правочинів про відступлення права вимоги, які були укладені після вибуття його з органів управління ТОВ «Ком Про Груп»; Позивач заперечив доводи апелянта та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив поновити строк на його подання мотивуючи тим, що копію ухвали про відкриття провадження у справі ні позивачем, ні його представником засобами поштового зв`язку не отримано. Доступ до електронної справи №914/2161/23 було отримано представником позивача 14.05.2024. Розглянувши заявлене клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Так, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 учасникам справи надано право подати відзиви на апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту ухвали про відкриття провадження у справі. Стаття 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Як підтверджується довідкою про доставку електронного листа, копію зазначеної вище ухвали суду в електронному вигляді було доставлено позивачу в його електронний кабінет 01.05.2024. Водночас позивачем подано відзив 17.05.2019, тобто за межами строку, встановленого судом на вчинення процесуальних дій. Згідно ч. 2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду поданого відзиву на апеляційну скаргу. Інших клопотань та заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, у справі подано не було. 13.06.2024 в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду із використанням власних технічних засобів взяли участь представники позивача та відповідачів 1, 3, які надали доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Фактичні обставини справи. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.01.2022 відкрито провадження у справі № 908/3413/21 про банкрутство ТОВ «Техно Буд Рітейл». Визнано грошові вимоги кредитора - ТОВ «Юридична Консалтингова Група М.К.С.» до боржника на суму 76 700,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 2 860 000,00 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Вказані грошові вимоги виникли за зобов`язаннями по договору про надання юридичних послуг від 01.10.2019 № 01/10-19, який був укладений між ТОВ «Юридична консалтингова група М.К.С.» та ТОВ «Яворина Бетріб» (згідно інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Яворина Бетріб» змінило найменування на ТОВ «Техно Буд Рітейл»). 29.06.2023 між ТОВ «Юридична консалтингова група М.К.С.» (первісний кредитор) та ТОВ «АТ Компані» (новий кредитор) укладено договір № 29/06-23 про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором про надання юридичних послуг № 01/10-19 від 01.10.2019 (надалі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Яворина Бетріб» (надалі - боржник). Відповідно до п. 1.3. договору, новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язання за основним договором у сумі 2 860 000, 00 грн. та сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язань за основним договором. Відповідно до положень розділу 5 договору, сума відступлених прав вимоги становить 2 860 000, 00 грн, а розрахунок між сторонами здійснено до підписання цього договору. Жодна із сторін не має претензій. 13.07.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ТОВ «АТ Компані» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ком Про Груп". Ухвалою суду від 02.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ком Про Груп». Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «АТ Компані» до ТОВ "Ком Про Груп" у розмірі 177 140,00 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна ТОВ "Ком Про Груп" арбітражного керуючого Литвиненка Сергія Сергійовича. Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ком Про Груп" у встановленому законодавством порядку. Ліквідатором до матеріалів справи долучено банківську виписку по рахунку банкрута ТОВ "Ком Про Груп", з якої вбачається, що за період з 19.09.2022 по 19.09.2023, відсутні зарахування коштів на суму 2 860 000,00 грн за договором про відступлення права вимоги №29/06-23 від 29.06.2023. Також 21.08.2023 між ТОВ «АТ Компані» (первісний кредитор) та ТОВ «Юридична Майстерня» (новий кредитор) укладено договір № 21/08-23 про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання юридичних послуг № 01/10-19 від 01.10.2019, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Яворина Бетріб» (боржник). Відповідно до п. 1.3 договору, новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язання за основним договором у сумі 2 860 000, 00 грн. та сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язань за основним договором. Відповідно до розділу 5 договору сума відступлених прав вимоги становить 2 860 000, 00 грн., а розрахунок між сторонами здійснено до підписання цього договору. Жодна із сторін не має претензій. Докази здійснення розрахунку за вказаним договором в сумі 2 860 000, 00 грн. між ТОВ «Юридична консалтингова група МКС» та ТОВ «АТ Компані» в матеріалах справи відсутні. ТОВ «Юридична майстерня» подало до Господарського суду Запорізької області заяву від 31.08.2023 №31/08 про заміну кредитора у справі № 908/3413/21, в якій просило суд замінити кредитора у справі про банкрутство ТОВ «Техно Буд Рітейл»: ТОВ «Юридична Консалтингова Група М.К.С.» на його правонаступника - ТОВ «АТ Компані» на підставі договору про відступлення права вимоги від 29.06.2023 № 29/06-23; ТОВ «АТ Компані» з вимогами до боржника у розмірі 2 860 000,00 грн. на його правонаступника - ТОВ «Юридична Майстерня» на підставі договору про відступлення права вимоги від 21.08.2023 № 21/08-23. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.01.2024 у справі №908/3413/21 вказане клопотання було задоволено та здійснено правонаступництво. Оцінка суду. Відповідно до положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Відповідно до ст. 42 КУзПБ, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування. Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22). Зазначене вище спростовує покликання апелянта на загальні положення ЦК України, як підстави для визнання правочинів недійсними, без врахування положень ст. 42 КУзПБ. З огляду на зазначене, застосуванню підлягають норми КУзПБ, як спеціальні. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для створення преференції у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог кредиторів, а також з метою незаконного виведення майна боржника поза межами легальної судової процедури. Боржник у даному випадку діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно інших кредиторів, вимоги яких існували на дату його укладення, а також по відношенню до тих, чиї вимогли виникли одразу після вчинення оскарженого правочину, що призвело до подальшого нездійснення господарської діяльності. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18). У період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та безпідставним покликання апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 27.05.2021 у справі №910/8072/20 та від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, а також його доводи, що позивачем недоведено порушення його прав оспорюваними договорами. Так, у вказаних постановах Верховний Суд вказав, що звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину позивачу необхідно довести порушення його прав оспорюваним правочином. У цій справі колегія суддів погоджується із доводами позивача, що укладені боржником договори про відступлення права вимоги безпосередньо порушують права позивача та впливають на задоволення / не задоволення його грошових вимог, як кредитора у справі про банкрутство. Частиною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Відтак, колегія суддів звертає увагу, що положення ст. 42 КУзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21)). Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність. Частиною 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Зокрема, але не виключно, критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Договір про відступлення права вимоги № 29/06-23 від 29.06.2023 між ТОВ «Юридична Консалтингова Група М.К.С.» (04.07.2023 змінено назву на ТОВ «Ком Про Груп») та ТОВ «АТ Компані» було укладено за 33 дні до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ком Про Груп» (ухвала суду про відкриття провадження про банкрутство від 02.08.2023). При цьому, як зазначалося вище згідно банківської виписки по рахунку за період 19.09.2022 по 19.09.2023, відсутні зарахування коштів на суму 2 860 000,00 грн за договором про відступлення права вимоги за № 29/06-23 від 29.06.2023. Доказів на підтвердження протилежного відповідачами не надано. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги № 29/06-23 було укладено ТОВ «Ком Про Груп» у «підозрілий період», протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (за 33 дні), а доказів на підтвердження оплати за відчуження права вимоги матеріали справи не місять, внаслідок чого він фактично відмовився від власних майнових вимог. Зазначене свідчить про наявність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ та визнання цього договору недійсним. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правовий висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)). Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17). Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням правової природи договору про відступлення права вимоги, за яким передається не річ матеріального світу, а право як таке, то позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту. Також колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках Частиною 5 ст. 269 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи зазначене, а також те, що позивачем заявлено лише позовні вимоги про визнання недійсними двох договорів про відступлення права вимоги без заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності таких, суд апеляційної інстанції не застосовує ст. 216 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачі не позбавленні права звернутися із позовом про стягнення коштів, які за їх твердженням були сплачені на виконання вимог оспорюваних правочинів. Окрім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) зазначив, що у разі, якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Суд наголошує також на тому, що будь-які докази, які б підтверджували реальне здійснення оплати за оспорюваними договорами в матеріалах справи відсутні. Доводи апелянта про оплатність вказаних договорів не підтверджуються жодними доказами, окрім як згадка про це в самих договорах. Вказане також опосередковано підтверджує фіктивність зазначених правочинів. Щодо недійсності договору про відступлення права вимоги № 21/08-23 21.08.2023, укладеного між ТОВ «АТ Компані» та ТОВ «Юридична Майстерня», колегія суддів зазначає таке. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Разом з тим, розрахунок за вказаним договором сторонами не здійснено, доказів на підтвердження протилежного до матеріалів справи не долучено, так як і не долучено актів-приймання передачі, зокрема, документів, які б підтверджували перехід права вимоги до нового кредитора. Окрім цього, ч. 2 ст. 203 ЦК України визначає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Стаття 92 ЦК України передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Водночас згідно із ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи зазначене, а також визнання недійсним договору № 29/06-23 від 29.06.2023 між ТОВ «Юридична Консалтингова Група М.К.С.» (ТОВ «Ком Про Груп») та ТОВ «АТ Компані», у ТОВ «АТ Компані» був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення договору № 21/08-23 від 21.08.2023 про відступлення права вимоги з ТОВ «Юридична майстерня». З огляду на вказане, з урахуванням ст. 203 ЦК України, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 21/08-23 від 21.08.2023, укладеного між ТОВ «АТ Компані» та ТОВ «Юридична майстерня», є законним та обґрунтованим. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Судові витрати. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи зазначене, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом. Керуючись ст. ст. 129, 269 - 270, 275 - 276, 281 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Майстерня" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2024 у справі №914/2161/23 - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2024. Головуючий (суддя-доповідач) О. І. МАТУЩАК Судді Н. М. КРАВЧУК О. С. СКРИПЧУК