Постанова КГС ВС № 910/10010/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. Київ cправа № 910/10010/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І. секретар судового засідання - Денисевич А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергія" про стягнення 1 963 821,77 грн, за участю представників: позивача - Остапенко О. П. відповідача - Малярчук Ю. Б. третьої особи 1 - Гаврищук Є. В. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (далі - ТОВ "Сервіс Ойл") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування") суми інфляційних втрат в розмірі 1 587 580,43 грн та 3% річних в загальному розмірі 376 241,34 грн у зв`язку з невчасним проведенням відповідачем розрахунку з позивачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі № 910/7000/22. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2. 27.04.2021 між АТ "Укргазвидобування" (замовник) та ТОВ "Сервіс Ойл" (підрядник) був укладений договір №УГВ126/11-21 на надання послуг з ГРП на родовищах АТ "Укргазвидобування" з додатками №1-19 до нього.

3. Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за фактично надані послуги здійснюється замовником в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника, вказаний в цьому договорі, протягом 30 календарних днів після отримання оригіналу рахунку підрядника, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Банківські витрати, пов`язані з оплатою послуг підрядника на території України, здійснюються за рахунок замовника.

4. Як встановлено судом під час розгляду справи № 910/7000/22 за позовом ТОВ "Сервіс Ойл" до АТ "Укргазвидобування" про стягнення 17 357 515,03 грн, на виконання умов договору між сторонами підписано наступні акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 29.04.2021 на суму 2 387 353,68 грн; № 2 від 05.05.2021 на суму 2 082 154,32 грн; № 3 від 12.05.2021 на суму 2 233 317,60 грн; № 4 від 20.05.2021 на суму 464 398,80 грн; № 5 від 20.05.2021 на суму 2 129 778,48 грн; № 6 від 25.05.2021 на суму 478 594,80 грн; № 7 від 25.05.2021 на суму 486 894,00 грн; № 8 від 31.05.2021 на суму 2 261 022,48 грн; № 9 від 03.06.2021 на суму 2 482 296,00 грн; № 10 від 03.06.2021 на суму 2 186 079,00 грн; № 11 від 04.06.2021 на суму 2 247 203,16 грн; № 12 від 14.06.2021 на суму 2 364 030,60 грн; № 13 від 14.06.2021 на суму 2 602 504,44 грн; № 14 від 17.06.2021 на суму 2 526 970,56 грн; № 15 від 30.06.2021 на суму 2 657 083,20 грн; № 16 від 30.06.2021 на суму 2 910 207,72 грн; № 17 від 30.06.2021 на суму 9 563 559,60 грн; № 18 від 19.07.2021 на суму 2 898 215,88 грн; № 19 від 18.08.2021 на суму 3 181 239,60 грн; № 20 від 25.08.2021 на суму 2 344 054,80 грн; № 21 від 27.08.2021 на суму 2 641 400,40 грн; № 22 від 30.08.2021 на суму 2 340 152,40 грн; № 23 від 01.09.2021 на суму 2 563 736,40 грн; № 24 від 17.09.2021 на суму 3 928 352,40 грн; № 25 від 17.09.2021 на суму 233 640,00 грн; № 26 від 17.09.2021 на суму 333 028,80 грн; № 27 від 11.10.2021 на суму 1 020 445,20 грн; № 28 від 11.10.2021 на суму 2 396 101,80 грн; № 29 від 19.10.2021 на суму 2 239 776,00 грн; № 30 від 20.10.2021 на суму 872 031,60 грн.

5. Однак, AT "Укргазвидобування" не розрахувалось перед ТОВ "Сервіс Ойл" по договору № УГВ126/11-21 в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 15 057 904,80 грн.

6. За результатами розгляду справи № 910/7000/22 рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 позов ТОВ "Сервіс Ойл" задоволено та стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Сервіс Ойл" заборгованість у розмірі 15 057 904,80 грн, 3 % річних у розмірі 179 457,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 120 153,00 грн, пеню у розмірі 21 883,96 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 260 362,74 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 23 799,60 грн.

7. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 року, було виконане відповідачем лише 02.06.2023. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 8. 21.11.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову; стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 1,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1,00 грн; в іншій частині позову відмовив.

9. Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу фінансових санкцій, заявлених позивачем, а розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, є арифметично вірним. Проте, враховуючи, що внаслідок розбалансованого фінансового стану, військового стану, зважаючи на виконання відповідачем рішення, беручи до уваги також відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків, місцевий господарський суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 1,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1,00 грн. Таке зменшення суд першої інстанції визнав оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача. 10. 16.04.2024 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про задоволення позову. Стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 376 241,34 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 587 580,43 грн.

11. Апеляційний суд виходив з того, що не підлягає зменшенню розмір процентів річних, передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, як такий, що встановлений законом, а висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних нарахувань є помилковими та свідчать про неправильне застосування судом загального висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18. 12. 14.05.2024 Північний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Короткий зміст касаційних скарг

13. У касаційних скаргах Акціонерне товариство "Укргазвидобування" просить скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного господарського суду, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а також відмовити у задоволенні заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

14. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду АТ "Укргазвидобування" визначило пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на необхідності відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, шляхом їх уточнення в частині визнання права суду зменшити суму 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, за конкретних виняткових обставин даної справи, а саме: позивачем - кредитором у даних правовідносинах є особа, кінцевим бенефіціарним власником якої є резидент Республіки Білорусь, яка в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року Республіка Білорусь є агресором по відношенню до України.

15. Оскаржуючи додаткову постанову, скаржник послався на те, що апеляційний господарський суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21. Короткий зміст відзиву на касаційні скарги

16. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сервіс Ойл" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, наполягаючи на дотриманні апеляційним господарським судом норм господарського процесуального права, оскільки його висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду, а підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відсутні.

Позиція Верховного Суду

17. У касаційній скарзі відповідач посилається на необхідність відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, про те, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника" -шляхом його уточнення в частині визнання права суду зменшити суму 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, за конкретних виняткових обставин даної справи, а саме: позивачем - кредитором у даних правовідносинах є особа, кінцевим бенефіціарним власником якої є резидент Республіки Білорусь, яка в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року Республіка Білорусь є агресором по відношенню до України.

18. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

19. За змістом пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

20. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

21. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

22. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

23. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

24. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

25. Проаналізувавши наведену скаржником підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

26. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

27. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

28. Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

29. Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

31. Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

32. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

33. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом.

34. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові також вказав про те, що суд першої інстанцій, правильно застосувавши загальний висновок Верховного Суду у справах № 902/417/18 та № 924/441/20 щодо права суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не звернув увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

35. За висновком апеляційного суду, у справі № 910/10010/23, яка переглядається, позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто розмір передбачений законодавством (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України), отже, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим паче інфляційних, а тому суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 551, 625 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

36. Однак, апеляційний суд неправильно витлумачив висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, що є загальним, та не звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 не робила висновок щодо права суду зменшити інфляційні втрати, нараховані в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що стягнення інфляційних втрат у цій справі не входило до предмета спору.

37. Водночас, питання щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а саме, що зменшення встановленої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України ставки процентів річних є неможливим у разі, якщо відповідний розмір визначений саме законодавцем як такий, що підлягає сплаті, та при цьому сторони у договірному порядку не погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у сторону збільшення, передавалось на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/2440/23.

38. Проте, ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 справу № 910/2440/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ухвала мотивована тим, що Великою Палатою Верховного Суду у справах № 902/417/18, № 910/4590/19, № 420/2411/19 вже було сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ухваленого судом судового рішення, та зроблені загальні висновки про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

39. Зокрема, у пункті 85 постанови від 03.10.2023 у справі 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.38; № у ЄДРСР 88952210))".

40. Відтак, апеляційний суд неправильно застосував при винесенні оскаржуваної постанови висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 та дійшов помилкового висновку про неможливість зменшення розміру процентів річних, встановленого частиною другою статті 625 Цивільного кодексу.

41. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

42. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

43. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

44. З урахуванням того, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів, можливість відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України шляхом її уточнення в частині визнання права суду зменшити суму 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, за конкретних виняткових обставин даної справи № 910/10010/23, що переглядається, суперечить завданням Верховного Суду щодо формування єдиної правозастосовчої практики щодо питань застосування тих чи інших норм права, а також висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, щодо обґрунтованості підстав для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду.

45. Таким чином, зазначені заявником в касаційній скарзі підстави щодо необхідності для відступу від правової позиції Верховного Суду є явно необґрунтованими, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

46. З урахуванням наведеного та за відсутності підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі № 902/417/18, саме по собі неправильне застосування апеляційним судом зазначеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення судом не лише договірних процентів річних, а й 3 % річних, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що скаржником такої підстави касаційного оскарження як невірне застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, в касаційній скарзі не зазначено, а суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

47. За таких обставин оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Щодо додаткової постанови

48. Підставою касаційного оскарження додаткової постанови скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на її ухваленні без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, щодо застосування статей 124, 126, 129 ГПК України.

49. Скаржник наполягає на тому, що апеляційний суд оскаржуваною додатковою постановою поклав на АТ "Укргазвидобування" витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн, який є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у апеляційному суді, затраченим ним часом на надання таких послуг, а також без урахування апеляційним судом критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, в тому числі враховуючи, що позивачем у даній справі є особа, кінцевим бенефіціарним власником якої є резидент Республіки Білорусь, яка в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року Республіка Білорусь є агресором по відношенню до України.

50. Разом з тим, посилання скаржника на те, що апеляційний господарський суд ухвалив оскаржувану додаткову постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, не знайшли підтвердження з огляду на таке.

51. Частинами першою, третьою статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

52. Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

53. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

54. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI визначено, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

55. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

56. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

57. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина четверта статті 129 ГПК України).

58. Відповідно до статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

59. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

60. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

61. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

62. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

63. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

64. Основні підстави та принципи відшкодування судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, викладені у пунктах 7.1-7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, на яку також посилається скаржник. Аналогічні висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

65. У постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація наведеного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: - попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); - визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

66. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 7.9).

67. У цій справі заявляючи про розподіл судових витрат, представник позивача просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 500,00 грн.

68. На підтвердження понесення заявлених витрат до справи додано наступні документи: копія Договору № 13/22 про надання правничої допомоги від 17.05.2022; копія Додатку № 1 до Договору № 13/22; копія Акту прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги №13/22 від 16.04.2024 на суму 8 500,00 грн; копія платіжної інструкції №СВ08171775 від 02.02.2024 на суму 19 650,00 грн.

69. Сторони договору визначили взаємні права та обов`язки, у тому числі форму та розмір гонорару, порядок і строк його сплати, порядок прийняття-передачі правничої допомоги, що оформлюється відповідним актом.

70. В матеріалах справи також міститься ордер серії ВІ №1184063 на надання правової допомоги ТОВ "Сервіс Ойл" у Північному апеляційному господарському суді.

71. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (пункт 240 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

72. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України (пункт 42 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).

73. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми встановлені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

74. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

75. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та усіх обставин, що мають значення (пункт 43 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).

76. З додаткової постанови суду апеляційної інстанції у цій справі вбачається, що апеляційний суд детально проаналізував надані позивачем докази на обґрунтування суми понесених витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, враховуючи заперечення відповідача щодо співмірності заявлених витрат, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 500,00 грн є завищеним та неспіврозмірним, у зв`язку з чим суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн, оскільки саме такий розмір, на переконання судової колегії , відповідає критерію пропорційності, розумності та справедливості.

77. Згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

78. Колегія суддів зазначає, що оцінка обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженості таких витрат вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

79. Верховний Суд вважає, що у цій справі суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у матеріалах докази, встановивши на їх підставі відповідні фактичні обставини, з урахуванням критеріїв реальності, обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, правильно застосував положення статей 126, 129 ГПК України, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення.

80. Разом з тим, розглянувши доводи поданої АТ "Укргазвидобування" касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони жодним чином наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, позаяк зводяться до висловлення незгоди із здійсненною судом оцінкою зібраних у справі доказів, є проханням про їх переоцінку та втручання у виключні повноваження суду попередньої інстанції.

81. При цьому жодної неузгодженості із загальними висновками Великої Палати Верховного Суду, які наведені у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, у даному випадку також немає, позаяк у цитованих АТ "Укргазвидобування" висновках суд касаційної інстанції зазначав про певний алгоритм розподілу судових витрат, а також про базові принципи, що підлягають врахуванню під час застосовування такого алгоритму. Колегія суддів також зазначає, що відповідний розподіл здійснюється судами у кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей.

82. Відповідні висновки Верховного Суду були враховані судом апеляційної інстанції, з урахуванням чого апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена ТОВ "Сервіс Ойл" до стягнення сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн не відповідає принципам справедливості, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням обставин даної справи та не є розумним та виправданим в даних правовідносинах, а відтак зменшив заявлені витрати до визначеного в оскаржуваному судовому рішенні розміру - 2 000,00 грн з урахуванням наведених вище норм ГПК України. Порушень цих норм відповідач належно не обґрунтував і не довів.

83. Отже, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

87. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

88. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

89. Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

90. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу на постанову апеляційного суду від 16.04.2024 слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину постанови, а в решті постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

91. Касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду від 14.05.2024 слід залишити без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін. Судові витрати

92. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 910/10010/23 задовольнити частково.

2. Мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

3. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 залишити без задоволення.

4. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 910/10010/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню Суддя Є. В. Краснов Суддя С. К. Могил Суддя Л. І. Рогач