Постанова 4820 № 678/716/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2024 року м. Хмельницький Справа № 678/716/22 Провадження № 22-ц/4820/990/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідачів приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков Ігор Вікторович, про визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області в складі судді Ходоровського І.Б. від 26 лютого 2024 року. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У липні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк», звертаючись в суд з позовом до відповідачів, вказував, що 19.05.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2582008/1В, позичальнику банком видано кредит в сумі 79200 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №2582008/1В від 19.05.2008 року і поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору. 18.03.2010 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі №2- 2505/10 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стягнуто солідарно на користь банку 83540,83 дол. США та 18001,07 грн. заборгованості за кредитним договором та звернуто стягнення на предмет іпотеки. З 2013 року виконавчий лист пред`являвся банком до примусового виконання і неодноразово був повернутий без виконання. Станом на час звернення до суду з позовом перебуває на примусовому виконанні. У червні 2020 року банк повідомив орган ДВС про наявність відомостей, що ОСОБА_1 володіє нерухомим майном по АДРЕСА_1 та просив описати і накласти арешт на це майно. Проте ОСОБА_1 відчужила це майно на користь ОСОБА_2 за договором дарування від 10.11.2014 року. На думку позивача, ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання в майбутньому рішення суду від 18.03.2010 року про стягнення з неї заборгованості уклала з дочкою ОСОБА_2 фіктивний договір дарування житлового будинку. Враховуючи наведене, позивач просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку житловою площею 80,1 кв.м, загальною площею 37,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В. та зареєстрований 10.11.2014 року в реєстрі за №4367 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір. Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 26.02.2024 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту його вчинення договір дарування житлового будинку житловою площею 80,1 кв.м, загальною площею 37,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В. та зареєстрований 10.11.2014 року в реєстрі за №4367. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір в розмірі 2481 грн. по 1240,50 грн. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати як незаконне та відмовити у позові. На думку апелянтки, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання фіктивним договору дарування. Посилання на укладення спірного договору дарування за відсутності наміру відчужити майно (зловмисної домовленості) на користь пов`язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення звернення стягнення на нього є лише припущенням. Приватний нотаріус при посвідченні договору дарування перевірив подані документи та діяв відповідно до вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підстав для відмови в державній реєстрації не було. ОСОБА_1 правомірно відчужила, а апелянтка набула у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору дарування. З 07.11.2013 року, часу відкриття виконавчого провадження № 40458191, ПАТ АБ «Укргазбанк» міг отримати інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо майна ОСОБА_1 14.05.2015 року позивачем отримано постанову державного виконавчого про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 40458191 у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_1 майна, за рахунок якого можливе стягнення. Починаючи з 14.05.2015 року, позивач міг дізнатися про відчуження ОСОБА_1 спірного майна, цей позов подано 11.07.2022 року, з пропуском позовної давності. У відзиві ПАТ АБ «Укргазбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване. Зазначає, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачка ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржниці. В судовому засіданні представниця ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів. Представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну. Апелянтка в судове засідання не з`явилася, будучи належно повідомленою про розгляд справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, встановлено, що 19.05.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір №2582008/1В за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 79200 дол. США на строк з 19.05.2008 року по 18.05.2038 року, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13% річних (п. 1.1). Кредит надається на придбання нерухомості: трьохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_2 (п. 1.5). Згідно з договором іпотеки від 19.05.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за дійсним договором банком прийнято в іпотеку нерухомість, яку зазначено у п. 1.5 цього договору (п. 2.1). 19.05.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) і ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №2582008/1В згідно якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору №2582008/1В від 19.05.2008 року, укладеному кредитором з позичальником, згідно з яким позичальнику надається кредит в сумі 79200 дол. США на строк з 19.05.2008 року по 18.05.2038 року зі сплатою процентів за користування кредитом із розрахунку 13% річних з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами договору (п. 1.1). Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по договору (п. 1.2). Поручитель відповідає за повернення заборгованості за договором в тому ж обсязі, що і позичальник за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань в повному обсязі (п. 1.3). Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.03.2010 року стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»: заборгованість по кредиту прострочену 3080 дол. США, заборгованість по кредиту строкову 74580 дол. США, заборгованість по процентах прострочену 5880,83 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату процентів 12987,02 грн., а всього: 83540,83 дол. США та 18001,07 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2582008/1В від 19.05.2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_3 . 04.06.2013 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (справа №2-2505/10) виправлено помилку, допущену при оформленні виконавчого листа, шляхом видачі двох виконавчих листів (щодо кожного з боржників) про солідарне стягнення з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь ПАБ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 83540,83 дол. США та 18001,07 грн. 09.10.2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області (справа №2218/2505/10) видано виконавчий лист на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.03.2010 року, яке набрало законної сили 30.03.2010 року, де боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем ПАТ АБ «Укргазбанк». 07.11.2013 року постановою державного виконавця Першого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження №40458191 з примусового виконання виконавчого листа №2218/2505, який виданий 09.10.2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, заява про примусове виконання подана 28.10.2013 року, боржник ОСОБА_1 , стягувач ПАТ АБ «Укргазбанк». За постановою від 08.05.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що видана Першим міським ВДВС Хмельницького МУЮ ( ОСОБА_4 ), 15.05.2015 року зареєстровано обтяження арешт нерухомого майна, предмет обтяження - все нерухоме майно, особа, майно / права якої обтяжуються - ОСОБА_1 14.05.2015 року постановою заступника начальника Першого міського відділу ДВС Хмельницького МУЮ Топольніцького В.В. вказаний виконавчий лист №2218/2505, повернуто стягувачу (ПАТ АБ «Укргазбанк») - у боржника ( ОСОБА_1 ) відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення (виконавче провадження №40458191). 19.05.2015 року постановою державного виконавця Першого міського Відділу ДВС Хмельницького МУЮ Коваль В.В. відкрито виконавче провадження №47574373 з примусового виконання виконавчого листа №2218/2505/10 від 09.10.2013 року, заява про примусове виконання подана 18.05.2015 року. 17.06.2016 року постановою державного виконавця виконавчий лист №2218/2505/10 від 09.10.2013 року повернуто стягувачу (ПАТ АБ «Укргазбанк») за відсутності в боржниці ОСОБА_1 майна, на яке за законом може бути звернуто стягнення і здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (виконавче провадження №47574373). 05.09.2016 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №52104030 з примусового виконання виконавчого листа №2218/2505/10 від 09.10.2013 року. 10.09.2012 року першим міським відділом ДВС Хмельницького МУЮ перераховано на рахунок АБ «Укргазбанк» 170221,44 грн. від примусової реалізації предмета іпотеки, квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.07.2005 року ОСОБА_1 з 26.07.2005 року є власником будинку по АДРЕСА_1 . 10.11.2014 року право власності ОСОБА_1 на цей будинок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тоді ж, 10.11.2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (її донькою) укладено договір дарування житлового будинку (посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В. та зареєстровано в реєстрі за №4367), згідно з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 18.06.2020 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось із заявою до державного виконавця Шматлай О.В. і повідомило, що за даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 у власності рахується будинок АДРЕСА_1 , тому для виконання рішення суду просили накласти арешт на це майно, провести його опис, оцінку та подальшу реалізацію. 27.10.2020 року постановою державного виконавця виконавчий лист №2218/2505/10 від 09.10.2013 року повернуто стягувачу за відсутності в боржника майна та коштів, на які за законом може бути звернуто стягнення. 18.02.2021 року постановою приватного виконавця Лабчука Р.М. відкрито виконавче провадження №64554741 з примусового виконання виконавчого листа №2218/2505/10 від 09 жовтня 2013 року. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування житлового будинку, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача ОСОБА_1 за кредитним зобов`язанням шляхом виведення майна з-під можливості звернення стягнення на нього, що є порушенням ч. 1, ч. 5 ст. 203 ЦК України та за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним згідно ст. 234 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків суду є безпідставними. Так, за змістом статті 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 3 Конституції Українизакріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами 2-3 статті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України). За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Згідно з ч.ч. 1-2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно з ч.ч.1-2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. ОСОБА_1 як учасниця справи беззаперечно була обізнана, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18.03.2010 року у справі №2-2505/10 стягнуто з неї та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 83540,83 дол. США боргу за кредитним договором, як і те, що кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, лише частково покривають наявний борг, встановлений рішенням суду. Суд першої інстанції правильно констатував, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.10.2016 року у справі №2/202/7607/14-ц, від 23.08.2017 року у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 року у справі №359/1654/15-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16 зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його родичі (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Правова мета такого договору дарування є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Боржник, який відчужує належне йому нерухоме майно на підставі договору дарування на користь члена своєї сім`ї (чоловіка, дітей, тощо), за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника (постанова Верховного Суду від 22.11.2023 року у справі №363/3701/20). Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20, фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Враховуючи сукупність встановлених обставин, суд першої інстанції правильно констатував, що наявні правові підстави, передбачені положеннями ст. 234 ЦК України, для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору (договір дарування нерухомого майна від 10 листопада 2014 року), зміст якого суперечить ЦК України, адже: 1) відповідач ОСОБА_1 відчужила майно після настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором і наявності судового рішення про стягнення з неї заборгованості за таким договором; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича (доньки ОСОБА_2 ); 4) після відчуження спірного майна у відповідача ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (АТ «Укргазбанк») (докази протилежного в матеріалах справи відсутні). Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності, апеляційний суд враховує таке. За змістом ст.ст. 256-257 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач неодноразово пред`являв до примусового виконання виконавчий документ про стягнення коштів з ОСОБА_1 і мав підстави сподіватися на те, що виконавець (виконавці) належно та добросовісно виконуватимуть обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі й виявляти усе рухоме та нерухоме майно боржниці, накладати на нього арешт та звертати стягнення у встановленому порядку. При цьому у позивача не було і немає обов`язку здійснювати контроль правильності та повноти виконання своїх обов`язків органом ДВС. Попри те, що ОСОБА_1 з 26.07.2005 року є власником будинку по АДРЕСА_1 , лише 10.11.2014 року її право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. І того ж дня, 10.11.2014 року, ОСОБА_1 відчужила це майно за спірним договором дарування. Ця обставина з очевидністю ускладнювала виявлення цього майна боржниці як державним виконавцем, так і стягувачем (позивачем). Про існування цього майна позивач дізнався лише з інформаційної довідки №212612804 від 16.06.2020 року, що не спростовано апелянткою. Відтак твердження апелянтки про те, що позивач міг довідатися про порушення свого права раніше, не ґрунтується на достатніх та допустимих доказах. З врахуванням наведеного, дати подачі позову (11.07.2022 року), правильним є висновок суду про звернення позивача з позовом в межах строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 червня 2024 року. Судді Л.М. Грох Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк