Постанова 4812 № 487/4139/24

24.06.24 22-ц/812/952/24 Єдиний унікальний номер судової справи 487/4139/24 Номер провадження 22-ц/812/952/24 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 24 червня 2024 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., переглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Родіоновою Вікторію Євгенівною, ухвалу, яка постановлена Заводським районним судом міста Миколаєва 08 травня 2024 року, під головуванням судді Темнікової А.О. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини, УСТАНОВИЛА: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини. В обґрунтування вимог заяви зазначено, що з 05 березня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2024 року. Сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю. Батько дитини проживає окремо та матеріальної допомоги на утримання сина в добровільному порядку не надає. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, яким стягнути на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2024 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 . Ухвала мотивована тим, що заявником заявлено вимогу про стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття, яка не входить до переліку вимог, за якими може бути видано судовий наказ, визначених ст.161 ЦПК України. Роз`яснено заявнику, що вона має право звернутися до суду з заявою про стягнення аліментів в розмірі, що не відповідає вимогам ст.161 ЦПК України, на загальних підставах (в порядку позовного провадження). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через її представника адвоката Родіонову В.Є., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу цілком відповідає вимогам, визначеним п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відмовляючи ОСОБА_1 у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що для цього є передбачені п.3 ч.1 ст.165 ЦПК України підстави, оскільки заявлена ОСОБА_1 вимога про стягнення аліментів в розмірі 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, не входить до переліку вимог, за якими може бути виданий судовий наказ відповідно до ст.161 ЦПК України. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 5 статті 183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу. За ч.5 ст.183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Згідно з п.п.4,5 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. За змістом цієї статті заява про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів може бути заявлена або про їх стягнення у визначеній у п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України частці від заробітку (доходу) платника або у твердій грошовій сумі у визначеному у пункті 5 цієї ж статті розмірі. Відмовляючи у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявник просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, щомісячно, що цілком відповідає вимогам, визначеним п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України. Тоді як зазначення про стягнення аліментів у розмірі не менше ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно визначає не саму вимогу, а є вказівкою на найменший можливий розмір аліментів, на думку заявника. Також суд не врахував положення ч.3 ст.165 ЦПК України, відповідно до якої у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог та відмовляє у видачі судового наказу лише у разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, та не розглянув можливість видачі наказу щодо частини заявлених вимог. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, та підлягає задоволенню, так як ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Враховуючи наведені обставини, а також порушення районним судом процесуальних норм права, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційним судом рішення суду не змінювалось і не приймалося нове відсутні передбачені ст.141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Родіоновою Вікторію Євгенівною, задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 24 червня 2024 року