Постанова 4811 № 446/1072/23

Справа № 446/1072/23 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І. Провадження № 22-ц/811/738/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Марко О.Р., з участю представника відповідача ОСОБА_1 , представника позивачів адвоката Савчука О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеконференції апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (повний текст рішення складено 05 лютого 2024 року), у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: в травні 2023 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просили відшкодувати їм моральну шкоду у розмірі по 500 000 грн 00 коп. кожному. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем строкової служби військової частини НОМЕР_1 , під час несення служби та перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, своїми необережними діями завдав чоловікові позивачки ОСОБА_5 , призваному за мобілізацією військовослужбовцю вищевказаної військової частини, тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сліпого кульового вогнепального поранення тулубу, від якого настала смерть чоловіка. Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та йому призначено покарання. Відповідно до укладеного договору з ОСОБА_4 про добровільне відшкодування шкоди потерпілій особі, останній взяв на себе зобов`язання по відшкодуванню шкоди, внаслідок заподіяння смерті чоловіку потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , однак такі зобов`язання не виконує, а саме, в частині щомісячних виплат на утримання їх з покійним чоловіком сина. Зазначає, що смерть чоловіка, яка наступила внаслідок протиправних дій військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 заподіяла їй значних моральних страждань, через які у неї погіршився нормальний, здоровий сон, вона стала дуже роздратованою. Їх з покійним чоловіком син ОСОБА_3 залишився та буде зростати без батьківського тепла і виховання. У зв`язку з смертю чоловіка в сім`ї значно погіршилось матеріальне становище, коштів які вона заробляє за кордоном недостатньо для задоволення елементарних її та сина побутових потреб. А тому, просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача суму морального відшкодування, оскільки саме військова частина, посадові особи якої тримали на службі і довіряли зброю особі, яка хворіла на наркоманію, що й стало причиною настання нещасного випадку та смерті її чоловіка, повинна відповідати за заподіяну їй шкоду. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 кошти, як відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь малолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник його мати ОСОБА_2 , кошти, як відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 в дохід держави судовий збір у сумі 2 500,00 грн. Рішення суду оскаржила військова частина НОМЕР_1 , подавши в березні 2024 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не враховано, що позивачами не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а судом не аргументовано її стягнення у визначеному розмірі. Також позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження заявлених вимог. 06 червня 2024 року зареєстровано відзив представника позивачів адвоката Савчука О.Л. на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року, в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 , представника позивачів - адвоката Савчука О.Л., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами двох інстанцій встановлено такі обставини: 20 лютого 2012 року Виконавчим комітетом Старояричівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 20 лютого 2012 року. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_7 (а.с. 5). Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25 червня 2012 року (а.с. 6). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 04 серпня 2022 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7). Згідно акту службового розслідування, який затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 , 01 серпня 2022 року, близько 19:55 год, в тимчасовому місці розташування військової частини НОМЕР_1 , солдат строкової служби ОСОБА_4 під час чищення зброї не відстібнув магазин, зробив контрольний спуск, в ході чого було здійснено постріл, внаслідок якого спричинив вогнепальне поранення рядового ОСОБА_5 , від якого останній помер (а.с.12-16). Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 414 КК - порушення правил поводження зі зброєю, а також із боєприпасами, вибуховими, іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, що заподіяло смерть потерпілого. ОСОБА_4 призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі, та на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом трьох років іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього відповідно до статті 76 КК України обов`язки (а.с. 9-11). Довідкою від 23 вересня 2023 року стверджується, що ОСОБА_4 дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 29 грудня 2020 року (а.с. 96). Як вбачається з договору про добровільне відшкодування шкоди потерпілій особі від 11 січня 2023 року, який укладено між ОСОБА_4 та позивачкою ОСОБА_2 , винна особа ОСОБА_4 бере на себе зобов`язання по відшкодування шкоди, внаслідок заподіяння смерті ОСОБА_5 чоловіка потерпілої ОСОБА_2 . Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_4 взяв на себе зобов`язання по відшкодуванню шкоди суми витрат потерпілої, понесених на поховання загиблого чоловіка ОСОБА_5 в розмірі 40 000,00 грн., компенсації моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн., та щомісячних виплат на користь потерпілої ОСОБА_2 на утримання дитини загиблого ОСОБА_5 сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 01 січня 2023 року по 21 червня 2030 року в розмірі трьох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, а потерпіла ОСОБА_2 підписанням даного договору засвідчила відсутність будь-яких інших претензій до ОСОБА_4 з приводу обставин загибелі її чоловіка та за належного виконання винною особою умов даного договору, не матиме претензій на майбутнє (а.с.72). Відтак, встановлено, що через неправомірні суспільно-небезпечні дії військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 , позивачам завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у їх житті, у зв`язку з чим і виник спір між сторонами. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що усі встановлені обставини свідчать про очевидність та зрозумілість факту завдання моральної шкоди позивачам, як дружині та сину покійного військовослужбовця, оскільки така життєва втрата близької людини є непоправним фактом, який завдає моральних страждань та вимушених життєвих змін. Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивачі посилались на приписи статті 1172 ЦК України, оскільки саме військова частина повинна відповідати за шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Вирішуючи питання правової підстави відповідальності відповідача за даним позовом місцевий суд виходив з таких мотивів та положень закону. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. За даною нормою права, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових (службових) відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. Законодавець у даній нормі закону поряд із поняттям «трудові обов`язки» вживає поняття «службові обов`язки», як такі, що по своїй суті є альтернативними підставами для відшкодування шкоди, яка завдана під час їх виконання. У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. За обставин даної справи, ОСОБА_4 вчинив дії, які призвели до смерті ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем строкової служби військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строкова військова служба є видом військової служби. Відповідно до частини першої цієї статті військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За таких обставин, провівши системний наліз зазначених вище нормативних актів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що перебування військовослужбовця на строковій військовій службі є виконанням службових обов`язків. А тому, в розумінні положень статті 1172 ЦК України, за заподіяння шкоди під час виконання таких службових обов`язків, відповідальність несе юридична особа, з якою такий військовослужбовець перебував у службових правовідносинах. Оскільки військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке спричинило смерть чоловіка та батька позивачів ОСОБА_5 , перебуваючи у службових відносинах з відповідачем у справі, то саме військова частина НОМЕР_1 повинна відповідати за завдану ним шкоду. Застосування до подібних за змістом правовідносин положень статті 1172 ЦК України, а також висновок про відповідальність військової частини за завдану її військовослужбовцем шкоду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 21 листопада 2018 року в справі №592/4160/17. Відповідальність військової частини за завдану шкоду її військовослужбовцем настає також і з огляду на те, що шкода, яка була завдана, спричинена вогнепальною зброєю, яка перебуває на праві оперативного управління у відповідача. Як вбачається із пункту 14 Акту службового розслідування (а.с. 14 зв.), автомат АКС-74 № НОМЕР_5 та боєприпаси 5,45 мм патрони з кулею ПС виробничі дані Д19-83-270 перебувають на обліку у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, обставина перебування на балансі військової частини НОМЕР_1 зброї та боєприпасів, якими було спричинено смерть військовослужбовця ОСОБА_5 , визнається представником відповідача у судових засіданнях суду першої та апеляційної інтсанцій. За змістом частин першої та п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних сил України воно набуває статусу військового майна. Військове майно це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України (стаття 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України»). За змістом частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами Збройних сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Як вказано у частині першій статті 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Згідно зі статтею 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Враховуючи, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що на військову частину НОМЕР_1 , як на володільця на праві оперативного управління військового майна, зокрема вогнепальної зброї, з якої ОСОБА_5 було заподіяно смерть, покладено обов`язок з відшкодування моральної шкоди. Що стосується розміру моральної шкоди, місцевий суд враховував наступне. Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції керувавсяся роз`ясненням Пленуму Верховного Суду, викладені в п.9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 N4 (з наступними змінами та доповненнями) про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є та не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Позивачка ОСОБА_2 внаслідок протиправних дій військовослужбовця ОСОБА_4 втратила чоловіка у відносно молодому віці, а на її утриманні залишився їх неповнолітній син, що на переконання суду є глибокою душевною травмою та створює такі вимушені життєві зміни, які вона не одразу зможе подолати, і з врахуванням віку та статусу позивачки, перспектива відновлення її душевного спокою та нормалізації ритму життя існує, чого не можна сказати про малолітнього сина покійного ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який у своєму 10 річному віці вже здатен відчувати моральні страждання по втраті батька, і вимушеність його життєвих змін по втраті батька є непоправною. Також судом першої інстанції враховано те, що позивачка ОСОБА_2 вже отримала відшкодування моральної шкоди за фактом загибелі її чоловіка у розмірі 100 тис. грн. від ОСОБА_4 , а тому стягнення суми відшкодування у розмірі ще 100 тис. грн. з відповідача на її користь, є достатнім та співмірним завданій моральній шкоді. За умовами договору від 11 січня 2023 року ОСОБА_4 зобов`язався виплачувати з 01 січня 2023 року по 21 червня 2030 року щомісячні виплати на утримання неповнолітнього сина покійного ОСОБА_3 у розмірі трьох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, тому стягнення моральної шкоди у сумі 150 тис. грн., є достатньою сатисфакцією завданій моральній шкоді. Оцінюючи посилання сторони позивача на факт неналежного виконання умов договору від 11 січня 2023 року ОСОБА_4 , апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що така обставина не впливає на ступінь цивільно-правової відповідальності відповідача, а сама позивачка не позбавлена права на захист своїх прав та інтересів в частині порушення договірних умов стороною ОСОБА_4 . Таким чином, врахувавши, що на момент завдання шкоди та на момент ухвалення рішення у даній справі, в Україні триває війна і обороноздатність країни має визначальне значення для сторін у справі та суспільства загалом, а оскільки відповідачем у справі є військова частина, то надмірно високе стягнення коштів може призвести до негативного наслідку, який позначиться на можливості виконання бойових завдань, які поставлено перед такою військовою частиною, та з метою збереження розумного балансу інтересів усіх сторін у справі, а також із законодавчих вимог про справедливість у цивільних правовідносинах, місцевий суд прийшов до вірного висновку, що на користь позивачів в рахунок компенсації моральної шкоди необхідно стягнути з відповідача 250 000,00 грн, а саме в користь позивачки ОСОБА_2 100 000,00 грн., а в користь малолітнього ОСОБА_3 150 000,00 грн. Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеним. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 червня 2024 року Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич