Постанова 4807 № 336/3739/23

Дата документу 19.06.2024 Справа № 336/3739/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/3739/23 Головуючий у 1 інстанції Петренко Л.В. Провадження № 22-ц/807/1268/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Смокотіної В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання та встановлення батьківства,- В С Т А Н О В И Л А: 01 травня 2023 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Вознесенівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про оспорювання батьківства та встановлення батьківства. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , якого він вважав батьком. З раннього дитинства він не знав свого батька, жив з матір`ю ОСОБА_5 . У 1992 році вона познайомила його із ОСОБА_4 та повідомила, що він є його батьком, а ОСОБА_6 , який вказаний батьком у свідоцтві про народження, вписала вона, бо образилась на ОСОБА_4 , який знаючи про її вагітність пішов у плавання більше ніж на рік. З вказаного часу і до моменту смерті ОСОБА_4 , вони спілкувались як батько та син. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати. За життя мати повідомила йому, що ОСОБА_6 у 2000 році помер. До цього часу він бачив його двічі, коли йому було 3-4 роки, ніяких родинних відносин із ним ні в нього , ні в матері не було. Справжнім батьком він все життя вважав саме ОСОБА_4 . ОСОБА_4 також визнавав його своїм сином, завжди підтримував та дарував подарунки. Вони разом відпочивали, ходили на риболовлю. Останні роки ОСОБА_4 пропонував йому вирішити питання офіційного оформлення батьківства, але вони не поспішали з цим. Потім ОСОБА_4 захворів і це стало не на часі. Коли він дізнався про смерть ОСОБА_4 , то звернувся із заявою до відділу поліції № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області із проханням провести посмертне дослідження для встановлення його споріднення із ОСОБА_4 . В проведенні експертизи йому відмовили. 28 грудня 2022 року він звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 , у звязку з чим було заведено спадкову справу. Нотаріус повідомив йому про необхідність надати докази родинних відносин зі спадкодавцем. 22 березня 2023 року він звернувся до КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, де уклав договір щодо проведення комплексної судової медико-генетичної експертизи батькіства. 25 квітня 2023 року він отримав висновок № 876 від 11 квітня 2023 року комплексного судово-медичного молекулярно-генетичного дослідження виконаного фахівцями КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради та КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради. Відповідно до висновків вірогідність того, що ОСОБА_4 є його біологічним батьком складає не менше 99,999 %. Просив суд про виключити відомості про ОСОБА_6 як його батька з актового запису про народження. Встановити батьківство ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року у цій справі відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо відсутності доказів, які підтверджують обставини викладені в позовній заяві. 04 червня 2024 року від представника ОСОБА_2 ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 12 червня 2024 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Від Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшли 24.05.2024 року та 19.06.2024 року клопотання про розгляд справи без участі їх представника. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували факт батьківства ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 , того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільно проживали й вели спільне господарство до народження дитини ОСОБА_1 (у тому числі, в період з січня 1984 року по 21 грудня 2022 року), спільно виховували та утримували дитину, а також того, що померлий за життя визнавав його своїм сином. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Запоріжжі, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Орджонікідзевським відділом ЗАЦС 22 січня 1985 року, актовий запис № 112, батьками ОСОБА_1 записані: батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_5 . Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00039335667 від 19 квітня 2023 року батьком ОСОБА_1 записаний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підставою запису відомостей про батька стало свідоцтво про встановлення батьківства відділу ЗАГС Орджонікідзевського райвиконкому м. Запоріжжя запис № 4 від 22 січня 1985 року, в результаті чого змінено прізвище дитини з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим повторно Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №150. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №4656. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №3363. Позивач звертаючись з даним позовом посилається на те, що ОСОБА_4 є його батьком. Суд першої інстанції вірно визначився з нормами матеріального та процесуального права, що мають бути застосовані при розгляді справи. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , при розгляді вказаного спору підлягають застосуванню норми статті 53 КпШС. Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 19 грудня 2018 року у справі №336/2362/16-ц (касаційне провадження №61 -19794св18). Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин. Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Тобто при вирішені спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі N 233/2021/19 (провадження N 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Згідно зі ст. 53 КпШС підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Відповідно до частини 1 статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років. Якщо особа, яка записана як батько або мати дитини, не оспорила вчинений запис, то інші особи (крім фактичного батька дитини в разі смерті матері або позбавлення її батьківських прав) не вправі оспорити цей запис після її смерті. В даному випадку ОСОБА_6 , який записаний батьком ОСОБА_1 помер, за життя не оспорював вчинений запис. ОСОБА_5 , яка записана матір`ю ОСОБА_1 померла, за життя не оспорювала вчинений запис щодо батька дитини. ОСОБА_4 за життя також не оспорював вчинений запис щодо батька ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять доказів того, що померлий ОСОБА_4 за життя оспорював своє батьківство відносно сина ОСОБА_10 . Зазначене також спростовує доводи апеляційної скарги, щодо незастосування судом першої інстанції норми закріпленої в частині 2 статті 53 КпШС України, яка закріплює, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття, оскільки саме при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку, проте в свідоцтві про народження ОСОБА_1 батьком вказаний ОСОБА_6 , і, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не перебували в шлюбі, здійснення запису здійснювалось відповідно до статті 55 КпШС, згідно якої якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. Підставою запису відомостей про батька стало свідоцтво про встановлення батьківства відділу ЗАГС Орджонікідзевського райвиконкому м. Запоріжжя запис № 4 від 22 січня 1985 року. Таким чином, реєстрація батьківства щодо ОСОБА_1 відбулась за заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що виключає застосування частини 2 статті 53 КпШС України. Щодо тверджень апеляційної скарги про помилковий висновок суду щодо не прийняття як належного доказу висновку № 876 від 11 квітня 2023 року комплексного судово-медичного молекулярно-генетичного дослідження виконаного фахівцями КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради та КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради, колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України. Висновок спеціаліста № 876 (ім)/888 (мг) складений на підставі приватної письмової заяви ОСОБА_1 від 22 березня 2023 року по наданню послуг щодо встановлення батьківства. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що у висновку № 876 від 11 квітня 2023 року комплексного судово-медичного молекулярно-генетичного дослідження виконаного фахівцями КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради та КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. На підставі зазначеного, вказаний висновок не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду. Клопотання про проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи позивачем до суду не подавалось. Щодо тверджень апеляційної скарги щодо порушень судом процесуальних прав позивача шляхом відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме інформації про вхідні і вихідні дзвінки з мобільного телефону за період з 01 жовтня 2022 року по 21 грудня 2022 року, задля підтвердження постійного спілкування з ОСОБА_4 , колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. Згідно частин 1, 2 статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Колегія суддів вважає, що витребування інформації про вхідні і вихідні дзвінки з мобільного телефону за період з 01 жовтня 2022 року по 21 грудня 2022 року жодним чином не могла підтвердити факт визнання ОСОБА_4 скаржника своїм сином, а лише встановила б факт здійснення дзвінків в період з 01 жовтня 2022 року по 21 грудня 2022 року (3 місяці) без встановлення їх мети. Окрім цього, колегія суддів критично ставиться до тверджень апеляційної скарги про надання позивачем суд достатньої кількості підтверджень, що ОСОБА_4 за життя визнавав ОСОБА_1 своїм сином, оскільки матеріали справи не міститься таких доказів. Спільні фотографії (у кількості 4 штук: 2 в 2002 році, 1 в 2003 році та 1 в 2004 році), факт спільно відпочинку не є підставою того, що ОСОБА_4 визнав своє батьківство щодо ОСОБА_1 . Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В розумінні процесуального закону скаржником не надано достатніх та допустимих доказів, які в спростовували висновки суд першої інстанції. Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитувань норм законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними доказами. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21 червня 2024 року. Головуючий Судді: